На голову Новини Рабські заробітки у Польщі

Рабські заробітки у Польщі

123
0

Про рабське відношення до українських працівників та про те, що потрібно робити аби вижити в чужій країні розповідає наша заробітчанка

 

 Ти стаєш на дорозі і чекаєш, поки тобі дадуть роботу

Я працювала у Варшаві з березня. За більш ніж місяць я прибирала у 13 приміщеннях, у деяких була кілька разів. Це були різні квартири, будинки, майстерні. Також працювала у полі, збираючи полуницю. Намагалась шукати роботу так, як це роблять пересічні українки, хоча й не мала усіх можливостей, які є в заробітчан. Маю на увазі сарафанне радіо, коли односельчани допомагають один одному.

У Києві не так багато людей працюють у Польщі прибиранням, тому зробити це було непросто. Тож я сіла на автобус до Варшави, і вже у ньому поговорила з жінками і чоловіками, які розказали, куди йти і що робити.

У Польщі на заробітках працюють вихідці з 5 областей Західної України. Це жінки від 18 до 50 років, у середньому – з вищою освітою, які не мають, де знайти роботу. Це найголовніша трагедія, яку я там відчула. На жаль, у великих і невеликих містечках Західної України неможливо знайти роботу без хабара. І це виштовхує жінок на заробітки. Ці люди – економісти, юристи за фахом – роблять важку фізичну роботу з дня у день.

Я постійно жила і спілкувалась з 4 нашими жінками. З деякими перетиналась на роботі, коли стояла на ринку праці. Що таке цей ринок праці? Він у передмісті Варшави. Ти стаєш на дорозі і чекаєш, поки тебе "затруднять" (тобто запропонують роботу). Ти просто стоїш на дорозі, це місце саме для українок, з одного боку дороги – чоловіки, з іншого – жінки.

Під’їжджає поляк, його автівку оточують з усіх боків, він виходить і голосно й чітко каже, що хоче. Якщо це "прасування" і "окна", то зрозуміло, що це буде. Далі ти сідаєш до машини незнайомої людини і вона тебе кудись везе.

На цьому ринку праці було багато жінок, але я молода і висока, тому до мене підходили, я була затребуваною робочою силою.

Українці не допомагали з пошуками роботи

Українки дуже змагаються за роботу. Бувало навіть, що вони тягали одна одну за коси. Я приходила на ринок праці пізніше – не на 5 годину, коли найбільше людей, а на 6-6.30, бо мені ще треба було приїхати з Варшави.

Українки намагались торгуватись, аби отримати вищу платню за свою роботу. Оплата праці становить 25 грн. на годину – за роботу в полі чи прибирання. Тільки один раз мені заплатили більше – 30 грн. на годину. Таким чином, на заробітках у Польщі українка може заробити десь 800 дол., максимум 1000, але 1000 – це маловірогідно. Українські чоловіки-заробітчани перебірливіші, вони не брались до тяжкої роботи в полі за малі гроші.

Щоб знайти роботу, я діяла різними шляхами – повісила об’яву в церкві, о 5-й ранку я купувала газету з оголошеннями. Це треба було зробити дуже швидко, бо до 7-8 вже всю роботу розбирали. Не знаючи польської було досить важко з домовлятись по телефону про роботу.

Інший шлях – я просила роботу в наших жіночок і була дуже здивована, що українці не допомагали з пошуками роботи. Не тому, що вони такі погані, це правила виживання. Адже якщо вони підуть на допомогу іншому, по суті, у них самих забирають роботу. Це така конкуренція.

Для мене було відкриттям, якими відданими і працьовитими є жінки з Західної України. У них є діти, а чоловік чи не працює, чи пиячить, чи вони взагалі живуть без чоловіка. Жінки пробиваються самі. Всі гроші пересилали дітям, яких виховують родичі чи чоловіки. Своїх дітей така жінка майже не бачить. Вона їсть переважно макарони і картоплю, а всі гроші надсилає додому. Поїздки додому для них теж дуже болісна річ, бо якщо передадуть комусь роботу, то навряд чи її повернуть. Тому потрібно викликати родичку, яка працюватиме підмінюючи на час відсутності.

10 годин, поки ми прибирали, над нами стояв пан Вацлав…

Мене дуже вразило, коли я працювала в одному будинку разом з коліжанкою. Нас забрали на прибирання великого буднику (300 кв. м). Ми прибирали його цілий день, 10 годин. Кожна з нас заробила за цю працю по 100 злотих (250 грн.). Це був дуже дорогий будинок, але вони торгувались про ціну на смерть. Ця сім’я запрошувала нас на прибирання наступного дня, але 10 годин тяжкої фізичної роботи – і отримати 250 грн., це дуже мало.

Над нами увесь час стояв цей пан Вацлав. Він просто не відходив від нас, аби ми не дай Боже не присіли. Це був такий і сміх і гріх, бо його жінка керувала ним, а він стояв над нами, як жандарм. Я ще мила якесь вікно, він тримав мене за штани, аби я не впала, і так тримав, що майже стягнув з мене ці штани. А жінка стояла поряд і здійснювала загальне керівництво процесом.

В українок, з якими я працювала, сильна мораль

Я мала багато пропозицій сексу від працедавців, але не чула від інших заробітчанок, що хтось когось насилував. Інформація про такі пропозиції була новиною і для поляків, ніхто цього не очікував.

Мабуть, секс мені пропонували, бо зіграв імідж українських жінок як проституток. Але ті жінки, з якими я жила, спілкувалась на роботі, на базарі, де вони роблять закупи, – не проститутки, у них мораль сильніша, ніж у нас. Вони навіть слово секс не будуть використовувати.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я