Минулий 2023 рік був дуже складним для України та українців. Деякі важливі очікування не справдилися, тому все частіше стосовно майбутнього лунають песимістичні прогнози. Які настрої українців виявило соціологічне опитування?
Песимізм є, але він не переважає
Під кінець року у публічному просторі, як в Україні, так і серед Західних союзників, усе частіше можна було бачити чи чути песимістичні голоси.
“У жовтні 2022 року ми ставили українцям запитання, яким вони бачать майбутнє України. Зараз, у грудні 2023 року, ми повторно поставити це запитання, для розуміння, як насправді змінилися погляди українців”, – пояснює виконавчий директор Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) Антон Грушецький.
За його словами, нині дійсно спостерігаємо зростання у суспільстві песимістичних настроїв (з 5% до 19% стало більше тих, хто вважає, що через 10 років Україна буде країною зі зруйнованою економікою та великим відтоком людей). Проте переважна більшість українців (73%) все одно зберігає віру в те, що через десятиліття Україна буде процвітаючою країною в складі ЄС (щоправда, у жовтні 2022 року таких було 88%).
Важливо, що в усіх регіонах більшість населення вважає, що в майбутньому Україна буде процвітаючою країною в складі ЄС. Найменше таких відповідей було на Сході, де 67% мають оптимістичні погляди (а песимістичні поділяють 25%). В інших регіонах 73-76% оптимістично дивляться у майбутнє країни, песимістично – 16-19%.
Незалежно від віку, більшість українців оптимістично дивляться в майбутнє. Утім, варто звернути увагу на те, що більш молоді респонденти були трохи більше песимістичні. Зокрема, серед респондентів у віці 18-29 років 68% оптимістично дивляться на майбутнє України через 10 років, а песимістично – 26%.
“Як і з іншими дотичними суспільними настроями, які ми обговорювали раніше, природно було очікувати, що після значного сплеску з часом рівень оптимізму буде знижуватися. Водночас наразі рівень оптимізму насправді зберігається на досить високому рівні, враховуючи всі випробування, через які проходить Україна та українці”, – каже Грушецький.
Він також нагадує, що часто суб’єктивне сприйняття ситуації сильніше впливає на наслідки, ніж об’єктивні обставини.
“Підготовлена і споряджена за підтримки США армія Афганістану могла виглядати значно сильнішим супротивником за об’єктивними мірками, ніж Талібан. Проте більша суб’єктивна впевненість у своїх силах дала Талібану можливість дуже швидко захопити всю країну. Є ще значно ближчий для України приклад – ми самі. Якщо пригадати січень-лютий 2022 року, то він виглядав як церемонія прощання Заходу з Україною. Усі об’єктивні порівняння були абсолютно не на користь України, і тільки самі українці вірили в можливість відбити напад. І Україна не тільки вистояла, але і спромоглася визволити значну частину своїх територій та врешті здобути перспективу євроінтеграції”, – зазначає виконавчий директор КМІС.
На його думку, ми не можемо дозволити собі недооцінювати Росію, яка зберігає потенціал завдавати великих страждань Україні. Для суспільства той чи інший образ майбутнього не є простою оцінкою ймовірності тих чи інших подій (як при прогнозуванні, наприклад, траєкторії планети). Для суспільства прогноз і план взаємопов’язані, упевненість у тому чи іншому варіанті розвитку подій наближає або віддаляє ці події. Оптимістичне бачення майбутнього підтримує нас та додає сил для покарання агресора.
Опитування проведено 29 листопада-9 грудня 2023 року методом телефонних інтерв’ю з використанням комп’ютера на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Опитано 1031 респондента, які є громадянами України у віці від 18 років, і на момент проведення дослідження проживали на території України у межах, які контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року. До вибірки не включили жителів територій, які тимчасово не контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року – АР Крим, м. Севастополь, окремих районів Донецької та Луганської областей, а також опитування не проводилося з громадянами за кордоном.
Цього можна було очікувати
Про те, що в Україні поменшало оптимістів, звертають увагу й інші соціологічні установи.
“У порівнянні з 2022 роком, у 2023-му оптимістів взагалі поменшало. От я вам такий приклад наведу: у нас є такий тест – образ держави в уявленні українців. І там одне запитання про майбутнє України: “Яким ви бачите майбутнє України?” і три варіанти: буде ситуація краща, буде ситуація гірша і залишиться те ж саме. До масштабної війни тільки 17% українців вважали, що ситуація буде покращуватися. Але в 22-му році вже три чверті українців вважали, що ситуація буде покращуватися. Ви уявляєте собі, який був сплеск оптимізму, незважаючи на всі негаразди, які пов’язані з війною і трагедією?! Тому сприяло кілька факторів. Перше, ми відстояли Україну в найгірший час, коли вже була окупована майже третина території і вигнали ворога з більш як половини території. Потім деокупація Харківської області, деокупація Херсону і так далі. Тоді оптимізм постійно зростав, і таких вже оптимістів було 78% щодо майбутнього України”, – зазначив директор Інституту соціології НАН України Євген Головаха в інтерв’ю Радіо Свобода.
Нині ж, за його словами, за останніми даними інституту, оптимістів поменшало до 62%. Проте це не фатальне зменшення, але його можна було очікувати, адже надто вже наше експертне середовище, засоби масової інформації і наші друзі за кордоном рекламували контрнаступ. У грудні 2022 року, перед Новим роком, нам обіцяли, що 2022-го ми майже перемогли, а 2023-го ми вже будемо в Криму.
“Ми і так перемогли, це правда. Перемога в тому, що ми не здалися такому страшному ворогу, якого, до речі, марно чи не марно (це окрема розмова), боявся Захід і який економічно на порядок потужніший. А ми не боялись. Ми спротив чинимо. Так от, дуже важливо, що ми виявили в нашому дослідженні достатньо великий потенціал спротиву стресогенним факторам. Так, українці зараз більш песимістичні, але вони вже розуміють, що війна триватиме рік і більше”, – сказав Головаха.
Доречно також нагадати слова відомої киянки, прем’єр-міністра Ізраїля Голди Меїр.
“Песимізм – це розкіш, яку євреї не можуть собі дозволити!”,- казала Голда Меїр.
“Ми не могли дозволити собі розкіш песимізму, тому ми будували зовсім інші розрахунки, що базувалися на тому, що в усіх нас – у всіх 650 тисяч – була така сильна воля до життя, яку навіть не можна було зрозуміти за межами Ізраїлю. Якщо ми не хотіли, щоб нас зіштовхнули в море, нам залишалося тільки перемогти. І тому ми перемогли”, – пояснювала ізраїльський політик з київським корінням успіх своєї країни.
