Блоги Ідеологія без стратегії – нісенітниця чи дурниця?

Ідеологія без стратегії – нісенітниця чи дурниця?

240
0

Нинішні дискусії, геносе, про ідеологію нагадують Гандона. Був такий письменник-фантаст Ів Гандон… Так от фантасти-мрійники: хтось десь чув, що ідеологія в країні – це добре. І ось сидять фантазери в телевізорі та соцмережах і мріють про те, як у країні з’явиться ідеологія – і тоді, ууух, заживемо. Проженемо всіх корупціонерів, полетимо в космос, закопаємо ворогів, кожному зарплатню як у нардепів, усім буде добре, житуха розлюли-малина.

Проте!

Під гуркіт гармат фантазувати значно гірше. Гарність, безперечно, знижена. Душевні хвилювання хитають стиль. Тривоги гасять знання. Нервовість сприйметься як квапливість. Та взагалі вбачається недбалість до науки, нешанобливість до вченого світу.

Тож за ідеологію!

Ідеологія – це насамперед інструмент управління суспільством.

А що означає управління суспільством?  Це приведення його до якогось цільового стану за допомогою різних інструментів (органів влади, матеріальних стимулів, ідеологічних картинок тощо).

Причому, як у будь-якому управлінні, МЕТА це головне,  і МЕТА  більш менш конкретна (ТехЗавдання). А інструмент вже підбирається ( чи проектується) під цю мету. Ну, наприклад, який сенс обговорювати, з чого робити стіни будинку, якщо ми не знаємо ні його поверховості, ні площ? 100-поверховий хмарочос не роблять з колод, а дачу зазвичай не будують із моноліту.

Ідеологія – це не звичайний інструмент. Це якась прошивка мозку, якась операційна система, що сидить у кожній людині, з готовими шаблонами поведінки у тих чи інших ситуаціях. Система, яка говорить людині, яку поведінку вважати нормальною (хорошою), що вважати ненормальною (поганою) – щоб люди поводилися передбачувано один для одного (ну і для управлінців). Ну і для системи “свій-чужий”. Але це вже нюанси.

До речі, нехай освічений читач вибачить авторові маленькі гріхі кривулястості опуса.

Питання ідеології давайте зведемо не до пошуку вічних-божественних-гармонійних цінностей, а до суто прагматизму, до погляду на ідеологію як на інструмент для досягнення суспільством тих чи інших цілей.

Причому для одних цілей потрібен один інструмент, для інших – інший, а треті взагалі можна досягти без інструмента. Спочатку ми повинні зрозуміти, куди нам, як суспільству хочеться прийти – причому у досить далекій перспективі. Бо ідеологія швидко людей не змінює, потрібне як мінімум нове покоління, що виросло в нових умовах, яке не тільки масово приступило до суспільно-корисної діяльності, а й дало країні потрібний результат.

Тобто. років 20-25 на підготовку кадрів та років 20-25 на те, щоб ця впроваджена ідеологія вже попрацювала на всю, і країна досягла цільового стану.

Ви запитаєте – звідки взялися другі 20-25 років? Адже вже вирощене ціле покоління, виховане на новій ідеології, мізки майже кожного громадянина прошиті потрібними цінностями, успіх. Кидаємо чепчики у повітря, кричимо ура. Чи ні?

Ні, бо знову повертаємося до прагматичного погляду, згідно з яким ідеологія – лише інструмент для досягнення суспільством чогось. І ось уявіть, ви 20 років готуєте виконавців, прошиваєте їм мізки – але мети суспільства всі ці 20 років не досягаються! Суспільство буквально тупцює на місці – тому що для досягнення його цілей немає ресурсу – тих самих мас з потрібною прошивкою. Бо якби суспільство могло досягти своєї мети без масової перепрошивки – вона була б не потрібна. Л-логіка.

Тобто. ми 20 років тупцювали на місці, вкачували ресурси в підготовку (прошивку мозку) кадрів, і тільки тепер ці кадри готові виконати потрібну роботу. Скільки вони виконуватимуть цю роботу? Очевидно, не рік і не два – інакше можна було б стільки кадрів не готувати. Якщо витратили 20 років на підготовку – років 20 кадри мають і відпрацювати, а бажано більше.

Тому розмову про ідеологію можна розпочинати лише за наявності значних цілей, до яких треба йти років 40 хоча б. Тобто. якщо ми впроваджуємо ідеологію “прямо завтра”, то треба думати про цілі нашого суспільства на горизонті хоча б 2060 року, про покоління, яке тільки народилося, почне працювати в районі 2040 року, і до того самого 2060 року за його допомогою суспільство досягне заданих цілей.

Якщо ж ми говоримо про ближчі цілі – то їх у будь-якому випадку досягатиме сьогоднішнє покоління з прошитими по-старому мізками, і нова ідеологія тут мало що зможе змінити.

А якщо ми говоримо про цілі суспільства в такій далекій перспективі, то говоримо про стратегію суспільства. Ми не можемо просто свої забаганки поставити у вигляді мети – ми маємо знайти компроміс бажаного та реально досяжного. Адже нікого не дивує, що на Алясці не будують будинки з бамбука. Або що на болоті не будують хмарочоси.

Відповідно, необхідно зрозуміти зовнішні та внутрішні чинники, які впливатимуть на наше суспільство усі ці роки. Зрозуміти, як вони допомагають і як заважають виконувати наші хотілки, наскільки взагалі реальні наші хотілки. Причому насамперед у матеріальному плані – їсти, пити, спати, мати захист від холоду-дощу-вітру треба щодня. Потрібна енергія, фізичні ресурси, промисловість. Хто нам загрожує, від кого і як треба боронитися, з ким дружити.

Зрозуміло, що варіантів стратегій може бути багато. Але тільки пов’язавши можливості та бажання можна сформулювати більш-менш чітке ТехЗавдання. Під яке вже й підбирати ідеологію. Якщо вона виявиться корисною-ефективною в рамках виконання зазначеного ТЗ.

Тому – спочатку стратегія, а потім ідеологія. Ну чи ідеологія як частина стратегії. І в жодному разі не ідеологія сама по собі.

Ви зустрічали грамотну стратегію та ідеологію десь у світовій системі? Отож…

Усі високооплачувані ідеологи та стратеги туго піддаються новим моральним течіям. При цьому з остраху такого туману напускають, що відразу й не зрозумієш, що до чого і чому. Поезія змінюється прозою в реальному житті.

#ГолосНароду

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім'я