Земельними війнами та високими парканами на кримському узбережжі вже важко когось здивувати. Втім нашу байдужу громаду, яка починає миритися з думкою, що пляжі, ліси та гори належать будь-кому, але не простим мешканцям Криму все ж «зачепила» ситуація навколо мису Айя та прилеглих заповідних територій. В чому ж причина? З одного боку унікальне розташування мису, прилегле узбережжя якого навіть отримало мальовничу назву «загублений світ», а з іншого – гучні звинувачення окремих журналістів на адресу Президента.
На запрошення ГО «Інститут розвитку регіональної преси» (ІРРП) ряд журналістів усіх видів ЗМІ України взяли участь у п’ятиденному тренінгу з технології проведення журналістських розслідувань поглибленого рівня у Сімферополі, який відбувся з 14 по 18 травня 2011 р. Серед учасників були і члени редакційної колегії газети «Голос народу+» Максим Волосевич та Валерій Сташок.
Тренінг зосереджувався на специфіці планування телевізійних, газетних та мультимедійних розслідувань, роботі з документальними джерелами та іншими носіями інформації, поглибленому розгляді техніки проведення інтерв’ю, спілкування з офіційними та неофіційними джерелами інформації.
В рамках проведення тренінгу було здійснено польове журналістське розслідування, з тексом якого ми і пропонуємо Вам ознайомитись.
Гучні звинувачення та кримські перлини
Земельними війнами та високими парканами на кримському узбережжі вже важко когось здивувати. Втім нашу байдужу громаду, яка починає миритися з думкою, що пляжі, ліси та гори належать будь-кому, але не простим мешканцям Криму все ж «зачепила» ситуація навколо мису Айя та прилеглих заповідних територій. В чому ж причина? З одного боку унікальне розташування мису, прилегле узбережжя якого навіть отримало мальовничу назву «загублений світ», а з іншого – гучні звинувачення окремих журналістів на адресу Президента.
Озброєна охорона, вартові на вишках, сторожові собаки та багатометрові паркани з колючим дротом нібито перегороджують доступ цікавих туристів до президентського раю. Спростувати або підтвердити гучні заяви і вирішила наша журналістська група.
Чиє море?
Першою точкою нашої цікавості безумовно став сам мис та його охорона. На старенькому КПП нас зустрів досить привітний хлопець , який ввічливо але непорушно повідомив нам, що доступ до узбережжя перекритий. Мотивація дивна, та навіть абсурдна – реконструкція санаторію не дозоляє потрапити до берегу, але причому реконструкція будівлі до морського узбережжя він не пояснив. І взагалі, яке відношення санаторій може мати до території заказника?
Жодної озброєної охорони та вартових на вежах ми не виявили. Собаки дійсно були, але вони більше нагадували дворових «шавок», аніж серйозну перепону. Втім факт лишається фактом, пройти до унікального мису неможливо, хіба що перелізти через нічогенький паркан з колючим дротом яким обнесено цікаву нам територію. Стрибати через огорожі особливого бажання ми не мали, та все ж жага до правди переважила здоровий глузд, і ми опинились на зачиненій території бази відпочинку «Мис Айя». Фотографій підтверджують одне – санаторій новий та в принципі готовий до прийому відпочивальників, але чому він не прийме туристів в 2011 році – питання відкрите. Адже повідомлення про реконструкцію мали б підтверджуватись хоч-якимись фактичними роботами, в відсутності яких ми й переконались. Мабуть нових власників більше цікавлять не відпочивальники, а якісь інші справи, адже чотирьох поверховий комплекс з 86 апартаментами та 45 дерев’яними котеджами міг би принести власникам непоганий дохід.
Світлини морського узбережжя взагалі справили гнітюче враження – купи будівельного сміття та заржавіли і поламані указники, що колись свідчили про особливий природний характер цих місць. Мабуть, місцеву владу не сильно цікавить плачевний стан цього дивного місця. Хоча, за даними екологів на Айя зростають понад 500 видів рослин, 28 з яких віднесено до Червоної книги України.
Справедливості заради, зазначу, що і в радянські часи вільного доступу до ландшафтного заказника загальнодержавного значення (який було створено ще в далекому 1982 році) не існувало. Адже дика природа несумісна з сотнями відпочивальників, які далеко не завжди дбайливі до природи Південного узбережжя. Та й досвід 1990- х років, коли мис було відкрито для вільного доступу всіх охочих лише підтвердив правдивість цієї тези.
Крим чутками повниться
Спілкування з місцевими мешканцями та рідкими травневими відпочивальниками виявилось дещо дивним. Люди запевняли про дуже високих хазяїв з Києва та навіть згадували прізвище Януковича. Втім витоків подібної чутки ніхто пояснити так і не зміг. Місцеві згадували лише про якісь заяви Севастопольських можновладців.
Дійсно, ще за часів президентства Ющенко, тодішній голова Севастопольської міської державної адміністрації Сергій Куніцин заявив про виділення земель верхівці Партії регіонів та навіть про серйозні докази подібного дерибану. Втім минуло два роки, виборчі пристрасті вщухли, а доказів так ніхто й не побачив. Не надав жодних документів і депутат від «Батьківщини» Андрій Сенченко, якій був частим гостем на колишній базі відпочинку Міноборони «Таврида». Інших підтверджень гучних чуток ми не виявили.
Як врятувати заказник?
Унікальна природа Криму поступово нищиться або переходить до рук приватних осіб з допомогою «чорних» та «сірих» схем. Нажаль і унікальний заказник мису Айя потрапив в подібну історію. Втім, доля справжньої перлини південного узбережжя, сьогодні залежить в тому числі і від нас з вами. Адже на відміну від балакливих чиновників та депутатів, охочих на гучні заяви та політичні дивіденди, громаду має цікавити саме збереження природної спадщини та доступність рекреаційних ресурсів для всіх охочих, і особливо для тих, що не мають великих статків, та мають право вільно дійти до узбережжя не стрибаючи через паркани та не тікаючи від собак охорони. Мабуть і високим київським чиновникам, прізвища яких згадувались нами, має бути не байдужа доля заказника. А тому, особисто ми б з великою цікавістю висвітили реальні кроки влади по з’ясуванню справжньої ситуації з мисом Айя, пляжем «втрачений світ» та іншими прилеглими землями.
Максим Волосевич (газета «Голос народу +», м. Вінниця)
Анна Кірсанова (газета «Вільний репортер», м. Луганськ)
