На голову Новини Екологічний цинізм як типова риса місцевого самоврядування

Екологічний цинізм як типова риса місцевого самоврядування

78
0

Не потрібно надіятись, що Стадниця та Людавка не зможуть стати темою міжнародного скандалу, а щодо брудного повітря, ґрунту та води, то це все вже є поряд зі Стадницею, а як що дати волю Вінницькому міськвиконкому, це все буде і поряд з Людавкою.

Виступаючи нещодавно перед потенціальними інвесторами в економіку України Президент Віктор Янукович наголосив, що Уряд розробив ряд національних програм , зокрема, по-перше, екологічну та, по-друге. розвитку альтернативних джерел енергії.

 

Екологічна проблематика останніми роками вийшла на перший план навіть у міжнародних відносинах. Достатньо згадати скандал 2009 року. Тоді 250 млн євро, що були отримані від продажу наших квот на забруднення повітря японцям, зникли, як їх і не було. Залишилось брудне повітря і міжнародний скандал.

 

Не потрібно надіятись, що Стадниця та Людавка не зможуть стати темою міжнародного скандалу, а щодо брудного повітря, ґрунту та води, то це все вже є поряд зі Стадницею, а як що дати волю Вінницькому міськвиконкому, це все буде і поряд з Людавкою. Хто має уявлення про географію рідного краю, знає, що Людавка входить в ареал басейну річки Рів, яка за кілька кілометрів впадає в Південний Буг – напроти Гнівані.

 

Високотоксичні, тобто, небезпечні для оточуючого середовища різновиди мотлоху ми викидаємо в звичайні сміттєві баки, звідки все це вивозять на так звані полігони. Це і батарейки, і акумулятори, елементи хатньої та комп’ютерної техніки. Я вже не кажу про безліч видів упаковки, що не розкладається. Усі вони містять сполуки, що можуть дуже серйозно отруїти ґрунти та воду.

 

І отруюють! За даними екологів 80 % питної води в Україні вже не придатні для використання. Везли це все у Стадницю, роками розповідали про необхідність заводу з переробки сміття – і що маємо в підсумку?

 

Нагромадили сморідні терикони на схід від міста – мало! Зараз пану Гройсману і К* потрібні такі ж терикони на заході – біля Людавки, практично на городах мешканців Новоселиці.

 

Проте, цинізм Вінницького міськвиконкому полягає ще й у тому, що майже вся, запланована під полігон (сміттєзвалище) ділянка – це ліс. І власник цього лісу, Шепетівське військове лісництво, ні сном, ні духом, за висновком авторів Експертної оцінки цього, з вашого дозволу, „проекту”, не відає про те, що „кардинал (міськвиконком) лелеет коварные замыслы”.

 

Звертає на себе увагу цікава обставина – бурхлива діяльність з приводу такої ласої для певних кіл ділянки військового лісу почалася ще за часів попереднього прем’єр-міністра .

 

17 липня 2009 року підписане Розпорядження Кабінету Міністрів України №797 „Про передачу майнового комплексу військового містечка № 82 у с.Людавка” – певно, не дарма наші обласні достойники разом з мером обласного міста обіцяли золоті гори голосів пані Тимошенко. І майже виконали свої обіцянки.

 

А 18 лютого 2010 року, вже на валізах, пан Домбровський підписує розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації № 70 „Про надання земельних ділянок в постійне користування ”. А 26 лютого 2011 року Управління комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради отримало Державний акт серія ЯЯ № 018360 на право постійного користування земельною ділянкою – тією самою! Відчуваєте, яким поспіхом це все робилося. Запитаєте: „Чому?”

 

Тому, що 25 лютого відбулася інаугурація нового Президента, оставалися лічені дні кабміну п. Тимошенко, тож треба було поспішати!

 

В цій спішці якось випустили з виду, що лісовий масив, площею 148,8 га біля с.Людавка ще 26 червня 2001 року переданий Шепетівському військовому лісгоспу МО України для ведення лісового господарства без зміни землекористувача. Як тактовно зауважив М.Бардин, юрист і голова правління Подільського центру прав людини, „в доступних для експертного аналізу документах відсутні будь-які дані про рішення компетентних органів щодо передачі описаного вище лісового масиву для ведення лісового господарства чи для інших цілей територіальній громаді м. Вінниці. Без вирішення питання подальшого лісокористування на земельній ділянці, визначеній для можливого розміщення сміттєзвалища, будь-які дії щодо вирубки, прорідження чи іншого господарського використання наявних лісів є протизаконними. ” (підкреслено мною – авт.)

 

Більш того, він також тактовно зауважив, що згаданий вище Державний акт серія ЯЯ № 018360, виданий відділом Держкомзему у Жмеринському районі Вінницької області „з перевищенням наданих йому повноважень.” Саме це і деякі інші суперечності „є підставою для зупинення спорудження об’єкта на будь-якої стадії. ”

 

Експертна оцінка проекту сміттєзвалища, що підготована паном Бардиним, звісно, оперує юридичними категоріями. Моральні оцінки – це не його справа. Коли він знайшов суттєві розбіжності у висновках Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області щодо відстані земельних ділянок від запроектованого сміттєзвалища з даними Жмеринської райсанепідемстанції, він слушно зауважив, що „ …така невідповідність викликає потребу додаткового встановлення фактичної віддаленості майбутнього сміттєзвалища від існуючої житлової та дачної забудови ”.

 

Його не цікавить, чому Жмеринська СЕС оцінює цю відстань у 500 м, тоді, як обласне управління з охорони природного середовища вбачає там аж 3-5 км. А вас, шановний читач, це цікавить? Особливо з погляду на те, що правляча партія у місті Вінниця називається „Совість України”.

 

Колись, не дуже й давно, журналіст газети „RIA” їдко зауважив, що в ПКР нема ні „Єдності” ні „Совісті”, в вочевидь, маючі на увазі відповідні партії. Мені, щиро кажучи, зовсім байдужа доля Політико-консультативної ради та „наличие отсутствия” там згаданих партій. Мені здається, що для журналіста, якщо він себе таким вважає, більш цікавім повинне бути притаманність совісті для себе, любого. Ну і, звісно, для тих, хто очолює місцеве самоврядування. Щоб навколишні ліси не планувалися під сміттєзвалища.

 

А спочатку потрібно ж ліс порізати та продати. Уявляєте, скільки задоволення від одного так званого полігону?

 

Зараз не є проблемою відшукати задовольняючу громаду технологію переробки сміття. Буквально днями на каналі Discaveri sciense бачив докладну розповідь (чи показ) про те, як у Сінгапурі розправляються із сміттям. Є дотепні технології і в Японії, і зовсім близько – у Європі, до якої дехто рветься, аж з хомута вистрибує. И наші сусіди з Хмельницька вже розглядають відповідний проект.

 

Але під ці балачки про прагнення до Європи ні один з попередників діючого міського голови не спромігся розшукати і здійснити такого проекту. До чого спромігся діючий, ми вже розповіли – нагромадити ще один терикон сморідного сміття у іншому місці.

 

Між тим, як би у „батьків міста ” дійсно були б плани дбати про вінничан, сучасні технології переробки сміття, що вже діють в інших країнах, не потребують великих площ і зовсім безпечні для навколишнього середовища. Настільки, що можуть розміщуватися навіть в межах міста, чи поряд з ним. 4 – 5 гектарів міська влада легко знайшла б, як що хотіла б, наприклад, в районі вулиці Гонти (в напрямок багатостраждального ГПЗ), чи десь за Тяжиловим. До того ж, Стадниця близько, можна возити на переробку сміття і з „полігону” – на багато років хватить. А Стадниці землю рекультивувати – це ж свята справа для будь якого міського голови, тим більш з „Совісті України”!

 

Елементарно простий вихід з цієї ситуації – оголосити конкурс проекту сміттєпереробного заводу для міста. Проекту, якій не передбачав би ніякого „полігону”, тобто териконів сміття і смороду в навколишніх містах та селах. І, звісно, не у Людавському лісі.

 

Дбайливе відношення до навколишнього середовища, використання відновлюваних джерел енергії – вітрової, сонячної, приливної – можуть відіграти у найближчому майбутньому України вирішальну роль.

 

Тим часом, незрозумілий підхід діючої Вінницької міської влади до вирішення так званої «сміттєвої проблеми» викликає подив, якщо не сказати обурення. Ігноруючи можливість обійтися без захаращення 150 гектарів цінніших земель (більш того – левова частка ділянки, на яку вона поклала око, це ліс), ця влада твердить, що без полігона, тобто сміттєзвалища, не можна.

 

Ми наполягаємо на громадський експертизі цього процесу, тому, що е реальні проекти зведення сміттєпереробного заводу на площі 4-х гектарів навіть у межах самого міста. Не потрібно вивозити сміття за 35 км від міста. Уявляєте ціну того сміття?
Мі вимагаємо припинити спроби створити новий так званий полігон, чергову Стадницю у новому чарівному ландшафті та ініціюємо завод, що перетворює сміття у енергію та сировину.
До того ж такі новітні екологічні технології не дозволять чиновникам запускати руки у міський бюджет, ховати у височенних буртах сміття гріхи свого „місцевого самоврядування”, краще сказати – самоуправства чи, можливо, безпорадності.

Віктор Малиновський,
Незалежна профспілка „Голос народу”
 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я