Дехто хибно вважає, ніби переключаючись з одного виду діяльності на інший, він вже відпочиває. Тому на час відпустки планує собі купу справ: ремонт, копання картоплі, вивчення іноземної мови, доглядання дітей або онуків чи допомогу літнім батькам…
Хто б сперечався, все це – потрібні речі. Але річ у тім, що людині для нормального самопочуття необхідно, щоб вона час від часу була виключена з будь-якої діяльності взагалі.
Так вже сталося, що ми, сучасні люди, ідентифікуємо себе з досягненнями. Тобто, наша самооцінка й самоповага сильно залежать від того, що і скільки ми робимо в цьому житті. Згадайте, коли хочуть скласти уявлення про когось, зазвичай запитують, чим вона чи він займаються.
Таке ставлення цілком виправдане. Змалечку нам повторювали – треба вивчити якомога більше, щоб мати змогу обрати потрібний фах. Щоб заробити грошей, купити квартиру, авто, все, чого забажаєш. Це і є успіх. Лише досягши його, насолоджуватимешся життям.
Він вже влаштувався? Ні – ще працює
Дорослі на власному досвіді, звичайно ж, знають, що все це – напівправда. Адже, можна роками наполегливо працювати, але на своє житло так і не здобутися. І не тому, що ти – невдаха. Просто зарплатня і ціни на квартири – неспівмірні. А брати хабарі чи обманювати ви не вмієте.
А хтось, наче й не особливо напружуючись, закінчив якийсь там дріжджево-бродильний факультет, де вічний недобір. Раптом з’ясовує, що такі спеціалісти як він – на вагу золота. І без клопоту одержує захмарну зарплатню в іноземній фірмі. А далі вже й усі омріяні атрибути успіху.
Та про всяк випадок батьки й вчителі навмисне невротизують довірливе покоління надмірною мотивацією: більше працюй – більше матимеш. Тож з дитинства ми усвідомили: щось робити – добре, сидіти без діла – погано.
Ця архетипічна установка, покликана, очевидно, забезпечити виживання популяції. Та водночас є й шкідливою. Багато людей поза роботою почуваються нікчемними, непотрібними. Варто їм хоча б день-другий нічого не робити, у них з’являється відчуття марно згаяного часу.
Нічого не робити – це робити “нічого”
Як наслідок – страх випасти із звичного ритму. Тривога за те, що вони чогось не встигнуть. І що поки вони так прохолождуватимуться, їхнє місце займе хтось спритніший.
Більшості трудоголіків притаманна саме тривога – тобто безпідставне передчуття чогось поганого – втрати. Втрати часу, роботи, і, зрештою, себе. Щоб заглушити цю тривогу, такі люди намагаються весь час щось робити. Адже навіть просто спокійно всидіти на місці їм буває важко.
А це вже може бути ознакою неврозу. Коли і робити несила, і відпочивати не виходить. Через неможливість як слід розслабитися.
Якщо все це вам знайоме, швидкою допомогою стане відпустка. Або пауза у вашій звичній роботі і взагалі у будь-якій діяльності як такій. Коли ж вам конче потрібно знати, що ви чимось займаєтеся, то нехай вашою працею буде робити “нічого”. Не плутайте з “нічого не робити”. Бо це часто означає купу справ, не пов’язаних з офіційною роботою.
Щоб відволіктися від усього, спробуйте перші два дні відпочинку не вмикати комп’ютер, не читати, не зустрічатися з друзями. Просто побудьте на самоті і в тиші. Намагайтеся навіть не думати ні про що конкретне.
Відпочинок важка праця?
Потім вже, коли відчуєте розслаблення й приплив сил, можете потроху навантажувати свої рецептори читанням, музикою, новими враженнями.
Надалі ж варто переглянути місце й значення роботи у вашому житті. Не треба ідентифікувати себе з посадою, це збіднює і обмежує особистість. Ставтеся до роботи як до джерела доходу, одного з місць прояву здібностей. Але не як до сенсу життя.
Так, якщо ми раптом втратимо роботу, ми не втратимо себе.
Та й від звички оцінювати себе й заробляти оцінку інших лише за результатами діяльності так само варто відмовитися. Бо це замкнене коло вічної провини за те, що чогось не встигли. І образи, що вас недооцінили.
Натомість потрібно звикати до думки, що ви цінні самі по собі, самим фактом свого існування. А робота – лише один з проявів нашого “я”.
