Кандидатура нового прем’єра Володимира Гройсмана, замість дискредитованого Арсенія Яценюка, стала ще одним доказом остаточного реваншу олігархії та нівелювання демократичних досягнень Революції гідності.
Who is Гройсман?
Ідучи на барикади під час Майдану, українці прагнули, щоб постреволюційний уряд очолив фаховий та порядний господарник, людина, яка проведе реформи та реалізує євроінтеграційні проекти. Арсеній Яценюк, посівши прем’єрське крісло під шумок анексії Криму завдяки кулуарним домовленостям з колишніми «регіоналами», не став таким державним діячем.
А кандидатура другого постмайданівського прем’єра Володимира Гройсмана поховала будь-які надії на реальні демократичні перетворення та реформи. На прем’єрську посаду навіть не було запропоновано людей, яким довіряли мітингарі на Майдані та які мають авторитет серед громадянського суспільства. В інформаційний простір було закинуто декілька потенційних кандидатур, зокрема Гройсмана та Яресько, кожна з яких відповідала інтересам Президента.
Де-факто олігархічні клани монополізували всі гілки влади у своїх руках і здійснюють посадові ротації, не зважаючи на інтереси народу. Гройсман, попри молодий вік – 38 років, зовсім не належить до команди «молодих реформаторів», до яких його намагаються зачислити лояльні до влади медіаексперти. Зважаючи на біографію цього політика, його можна зарахувати до іншої впливової категорії українського політикуму – мажорів.
Уже в 16 років молодий Гройсман стає комерційним директором вінницького ринку «Юність», яким володів його батько Борис Гройсман. У 28 років Володимир Гройсман, якого висунув президентський блок НУНС, обласним куратором якого був Порошенко, стає мером Вінниці й пишається тим, що виявився наймолодшим мером в Україні. Хоча навряд чи тут варто пишатися, з огляду на авторитет, у тому числі й бізнесовий, його батька в регіоні.
На посаді міського голови Гройсман провів декілька інновацій у галузі бюрократичного обслуговування громадян та вивозу сміття, а також розпочав широкомасштабні ремонти доріг, які злі язики пов’язують із забезпеченням замовлень для власного асфальтного заводу. Збагативши власні статки під час перебування на посаді мера, Гройсман, утім, залишається молодшим партнером та людиною команди господаря регіону – Петра Порошенка.
У лютому 2014-го, коли нова влада взялася ділити портфелі, Гройсман, який обіймав доволі нейтральну позицію під час Євромайдану, очолив Міністерство регіональної політики, будівництва і ЖКГ. А через 9 місяців Гройсмана взяли до БПП і зробили спікером парламенту. На посаді голови Верховної Ради Гройсман виявив себе жорстким та рішучим спікером, якого нерідко звинувачували у «ґвалтуванні регламенту», зверхньому ставленні до депутатів, вибірковості надання слова нардепам. А після чергової урядової кризи, коли до відставки скомпроментованого Яценюка долучилися навіть урядовці США, новим прем’єром було вирішено зробити саме Гройсмана.
Причини прем’єріади
Президенту потрібен ручний прем’єр, який залишатиметься членом його команди і не вибудовуватиме власних надмірних політичних та економічних амбіцій, як це було з Яценюком. Найгірші часи різкого падіння економіки минули, уряд камікадзе зробив свою справу та акумулював основну масу суспільного невдоволення. Наступний глава уряду починатиме свою роботу без баласту вини за падіння гривні щодо долара та зростання цін, в якому, звичайно ж, винні «папєрєднікі». Стабілізувалася і ситуація на фронті, який очевидно набув рис замороженого конфлікту, а значить промислові та економічні потужності східних областей готуються до аукціонів, а не до оборони.
Однією з найвагоміших причин потреби мати свого прем’єра саме в цей час стала масштабна приватизація державної власності, запланована на 2016-2017 роки. Цього року Фонд державного майна планує виставити на продаж близько 450 об’єктів приватизації. Це, зокрема, Одеський припортовий завод, низка обленерго, зокрема «Донбасенерго», «Дніпроенерго», «Західенерго», «Київенерго», «Хмельницькобленерго» та інші. Також держава планує продати деякі обласні електростанції, насамперед Херсонську, Миколаївську, Калуську. На приватизацію заплановано концерн «Укрторф», низку шахт, Гайворонський тепловозоремонтний завод, Івано-франківський локомотиворемонтний завод, авіакомпанію «Горлиця», авіапідприємство «Універсал Авіа».
Для бізнес-групи Порошенка, яка за два роки акумулювала величезний фінансовий ресурс, приватизація є чудовою нагодою суттєво наростити свій потенціал, позаяк, на відміну від інших олігархічних груп, проблем з вільними коштами вона не має.
Окрім монопольного доступу до найбільш ласих шматків української промисловості, величезні фінансові перспективи для команди Президента відкриває сама модерація процесу приватизації, яка, як відомо, відбувається не за просто так і навіть не на конкурентній основі. Інколи сприяння продажу об’єктів державної власності «потрібній компанії» на «пільгових умовах», може бути вигіднішим за купівлю заводів та фабрик. Окрім того, до 2017 року в Україні діє мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, а держава зобов’язалася зняти обмеження на продаж земель згідно з домовленостями з МВФ. У президентській команді сконцентровано найбільшу кількість аграрних «олігархів» та їхніх менеджерів, а на модерації вільного ринку землі також можна добре заробити. Отож у Володимира Гройсмана буде чимало роботи в прем’єрському кріслі в руслі підтримки президентського курсу.
Однак той факт, що Президент, не зважаючи на суспільні запити на реформи, призначає на найвищі державні посади своїх протеже і в такий спосіб бере на себе всю відповідальність за стан справ у країні, може виявитися корисним для української демократії. Маючи прем’єром людину своєї команди, Порошенко вже не зможе відмежовуватися від економічних провалів уряду, посилаючись на приналежність голови Кабміну до іншої фракції. Усі провали Гройсмана стануть провалами Порошенка. Тоді й без того низький рейтинг Президента знизиться до критичного мінімуму і втратить навіть «антивсепропальщиків», переконаних, що новини про корупцію в Україні є «рукою Кремля».
Однак падіння президентського рейтингу означатиме поразку Порошенка на наступних виборах лише тоді, якщо українці не дозволять «вінницькому олігархічному клану» вчепитися так міцно за владу, як це зробив «донецький клан».
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
