Верховна Рада відхилила проект закону про видобуток та реалізацію бурштину, який у вівторок мали ухвалити у другому читанні.
Законопроект мав врегулювати видобуток бурштину та легалізувати нелегальних старателів, пише ВВС
Вже кілька років в Україні ЗМІ та правоохоронці повідомляють про масштабний нелегальний видобуток бурштину у Волинській, Рівненській та Житомирській областях.
Спікер парламент Андрій Парубій після голосування звернувся до уряду, щоб той доопрацював проект щодо бурштину та представив Раді узгоджений документ.
Профільний комітет парламенту пропонував ухвалити закон в цілому. Але спеціальна комісія, яку створили для врегулювання ситуації з бурштином, рекомендувала відправити його на повторне друге читання.
Проте жодне з рішень не набрало 226 голосів і документ відхилили.
Тінь на мільйони
Віце-спікер Ради Ірина Геращенко, яка очолювала комісію, заявила, що до проекту були серйозні зауваження щодо лобістських схем та проблем з екологією.
Також у проекті, за її словами, прописане недостатнє покарання за незаконний видобуток.
Вона розповіла, що офіційно в Україні видобувається 4 тонни бурштину на рік.
Проте, за оцінками експертів, нелегально добувається до 300 тонн на рік.
“Тіньові доходи від бурштину складають близько 300 мільйонів доларів на рік”, – твердить віце-спікер.
У парламенті кілька років обговорюють легалізацію видобутку бурштину, проте жоден проект так і не підтримали.
Восени 2016 року поліція вводила до “бурштинових регіонів” Нацгвардію, а прокуратура затримувала за “кришування бурштину” керівників серед правоохоронців областей.
Схема легалізації
Загальна схема легалізації видобутку бурштину, запропонована в проекті закону, полягала в наданні дозволів на роботу старателям.
Обласні ради та профільні органи державної влади мали розробляти програми видобутку бурштину та рекультивації територій.
Після узгодження з урядом місцева влада мала видавати дозволи на надрокористування і видобуток бурштину “суб’єктам господарювання”.
Ці суб’єкти мали обирати площі з числа виділених для видобутку й укладати угоди з владою.
За низки умов суб’єкти могли отримати дозвіл на роботу без аукціону. Але якщо претендентів на площу більше одного, то мали оголосити аукціон.
Також без аукціону можна отримати дозвіл на видобуток на власній приватній ділянці.
Плата за дозвіл мала дорівнювати визначеній владою вартості рекультивації території.
Суб’єкти надрокористування розбивали площу на старательські ділянки.
Старателі – приватні особи або оформлені як артілі юридичні особи, отримували б ділянки і добували бурштин.
Старателі мали сплачувати “суб’єкту господарювання” плату за рекультивацію та державну ренту, а також 20% від проданого бурштину.
Весь бурштин треба було б реєструвати та зважувати у спеціальних пунктах. Там бурштин мали реєструвати та опломбовувати.
Зареєстрований бурштин дозволялось би продавати виключно на спеціалізованих біржах.
Частково посилювалась кримінальна відповідальність за незаконний видобуток та завдання шкоди екології.
Повну відповідальність за рекультивацію територій мали нести “суб’єкти господарювання”.
Вони повинні були б контролювати роботу старателів, а нагляд за всім ринком мав здійснювати профільний центральний орган виконавчої влади.
