І після річниці Революції гідності знову й знову на порядку денному те саме питання : а що ми можемо протиставити нашому окупанту Кремлю?
І після річниці Революції гідності знову й знову на порядку денному те саме питання : а що ми можемо протиставити нашому окупанту Кремлю?
.JPG)
Знаючі стверджують, що шаленим темпами зростає військовий потенціал і вміння добровольців, як і їх чисельність тих, хто здатний і готовий відстоювати свою землю. І це найкраща новина. А ще? Могли б протиставити подолану корупцію. Якби вже хоча б на половину її побороли.
Це визнали всі: подібних нашому, сценаріїв історичних змін немає у жодній країні світу, також навряд чи є багато випадків швидкості, з якою відбувалися ці зміни: те, що позавчора було ніби – то реальністю, вчора – опинилось на звалищі історії. Ще 21 лютого чимало політологів вважали, що Янукович вже слабший, ніж був, але ще сильний. А наступного дня – 22 лютого – тиран перестав бути президентом, єдиним виходом для якого стала втеча з країни.
Це не прогулянка між фактами – це дійсність про яку слід пам’ятати щоденно. Війна, звичайно, чимало загальмувала, перетягнула основну увагу на себе. Однак, клубки всередині влади нинішньої не додають нам впевненості у завершенні справи зміни системи, отже розслаблятись дуже рано. Ще не всі зіграли свою гру. А тому ми й не спішили з висновками. Бо насправді, поспіх – це повільний рух без зупинки, й завжди перемагає витриваліший.
Наші загрози нам відомі. Наприклад, відсутність чіткого бачення подальшого розвитку країни змінилась на загальмовування процесів того самого розвитку; все ще актуальні хронічні внутрішні чвари. І вони, до речі, не проявились на всі сто відсотків, однак по річниці Революції гідності Майдан знову кричить «Ганьба». І не лише у нас у Вінниці представникам виконавчої влади області та мерії Вінниці; таку ж мітку кинули й президенту Порошенку, коли він вийшов у люди до пам’ятного знаку героям Небесної сотні. Щоправда, жоден із національних телеканалів цього не показав у випусках новин.
Хтось же ставить знак рівності між владою Путіна і нашим вітчизняним ще не здоланим монстром минулого: однодумність під лозунгом «ми з президентом», загальмовування громадянських прав і свобод, авторитаризм, відновлення панування бюрократії, використання судової системи в політичній боротьбі…
Що ж протиставляється громадянському: «Ганьба!», котре за свої змістом означає не бажання змін тих, хто на хвилі Майдану заплив у сьогоднішні владні крісла? Які виправдання і обвинувачення шукають для тих, хто посмів (!) їх у чомусь звинувачувати? А… за їх версією, картинка має сподобатись Кремлю, мовляв активісти – «провокатори» працюють на окупантів. А згортання свободи слова, наприклад, в окремо взятому нашому регіоні, це має сподобатись Кремлю? А коли після всіх Майданів «неугодних» журналістів витісняють із інформаційного простору Вінниччини, коли вода ллється лише на один млин, а на інший невпинно падає бруд? Це кому має подобатись?!
У тому народному «Ганьба!» слід читати, що сьогодні влада – це, здебільшого олігархи та їх ставленики. І що, хтось дійсно щиро вірить, що тих цікавить народ України, його благополуччя? Динамічна й демократична держава Україна? А може прибутки й надприбутки? І доки вони будуть визначати політичний ландшафт країни, тренд буде спрямований на комерційні інтереси усіх цих зацікавлених. Однак, ведуть вони себе досить нахабно, без тіні сорому, навіть при явних проколах.
То які ж такі тектонічні зсуви відбулись у свідомості сьогоднішніх керівників, можновладців, чимало з яких були й при попередній владі? Щось не пригадую їхнього гучного, демонстративного протесту проти свавілля і беззаконня тодішньої системи.
Усе за народною класикою: «Тату, я ведмедя впіймав! – То тягни його сюди! – А він мене не пускає!» Ну, як наших колишньо – нинішніх корупція. Та сама, де рука руку миє. Та сама, що, скажімо, ніяк не дає в черговий раз зібратись сесії обласної Ради. Очевидно, очікується якийсь новий виток їхньої закулісної гри. Усе білими нитками шито. Хай живе українська корупція, найпрозоріша корупція у світі!
Навряд чи лідери регіональні й загальнодержавні покаються за відсутність реформ і боротьби з корупцією, за компроміси на грані зради й торгівлі національними інтересами заради власної вигоди. Майдан, котрий змінив країну не закінчиться, аж доки не зміниться природа й система влади.
Зрештою, хто крім Майдану має гідно втримати всі завоювання останнього року? Аби ситуація, знову доведена до крайнощів не переросла в свою протилежність.
Тетяна Пархомчук
