Сиджу вдома вже декілька годин над складанням чергового навчального плану, програми, методичних рекомендацій до навчальної дисципліни…
І лише через майже 40 років науково-викладацької діяльності нарешті визріло в голові запитання: А за що, за яку працю… держава (платники податків) всі ці роки платить мені заробітну плату?
Офіційно, юридично – за 6-годинний робочий день при 5-денному робочому тижні і при тому, що я весь час працюю на штатних посадах у ВНЗ.
А насправді, реально – НІ, не за це!
Реально, сьогодні – за те, скільки робочих годин (називається “педагогічне навантаження”) я провів в аудиторії зі студентами , за перевірку запланових письмових робіт студентів, керівництво курсовими і кваліфікаційними (дипломними) роботами, проведення заліків і іспитів, наукове керівництво аспірантами і докторантами.
Все!
До речі нормативи витрати часу на такі перевірки письмових робіт і на наукове керівництво розраховані чиновниками МОНУ, переконаний, зі “стелі” їх кабінетів, адже ніхто з них ніколи реально не досліджував і не рахував – скільки реального часу витрачається на таку роботу в залежності від галузі знань і складності наукових досліджень…
А скільки додаткового часу на власну самоосвіту для того, щоб відповідати викликам часу перед студентами і собою..? Впевнений, що, якщо порахувати весь мій час, який витрачений на професійну діяльність, то він становитиме повний 8-годинний робочий день з одним вихідним на тиждень… і 2 місяці відпустки лише частково покривають ці витрати часу, фізичної та інтелектуальної енергії…
Рахують чиновники такі нормативи, скоріше за все, виходячи з середньо-зваженої зарплатні, передбаченої “можливостями” державного бюджету…?!
Взагалі не рахується час, який витрачає професор/викладач на підготовку до заняття/лекції, на розробку додаткових методичних матеріалів, на наукові дослідження, які передбачаються індивідуальними планами роботи викладача…!
Якщо в СССР професорам і викладачам все ж таки платили посадовий оклад повністю (за викладання дисципліни, методичні розробки, наукові дослідження) і він був в ті часи достатньо пристойним ( хоча би для професорів і доцентів), щоб не тільки харчуватись і раз на рік відпочивати в Криму…), а ще й купувати потрібну наукову літературу, підписувати потрібні газети і журнали, в тому числі й художні, то тепер – це лише згадки про минулі часи і мрії про майбутні часи…
При цьому, я зовсім не жалкую за СССР і не мрію в нього повернутись, а думаю про молодих учених і викладачів ВНЗ, про аспірантів і докторантів. Вони всі тепер заробляють собі на життя на інших роботах…і наука та викладання для них є лише хоббі і духовний відпочинок… Тому й не має черг для вступу в аспірантуру і докторантуру!
До речі, пригадаю, що старі професори давно розповідали мені про те, що професор і приват-доцент в університетах колишньої Російської імперії на свою зарплату мав змогу утримувати немаленьку сім`ю, приватний будинок на кілька кімнат, домашню обслугу, кінний екіпаж і подорожувати по Європі… А що тепер я можу утримувати на свою зарплату…? Можливо, й саме тому в нас квітне хабарництво, кумівство і корупція в багатьох університетах країни..?
Науку, юридичну і взагалі гуманітарну – так точно, тепер “рухають вперед” в основному ті, хто хоче побудувати службову кар`єру в інших сферах життєдіяльності, в тому числі й на чиновницьких посадах…
Пишу ці рядки і ділюсь своїми думками лише з однією метою: можливо, народні депутати, Кабінет Міністрів, Міністерство освіти і науки, громадськість… хоча би почнуть замислюватись над цими проблемами і шукати шляхи їх розв`язання в недалекому майбутньому…
А то від дійсної науки і вищої освіти залишаться лише ДНІ НАУКИ та щорічні Укази президентів держави про нагородження, як правило, адміністраторів від науки.. як спосіб “відкупитись” від вирішення назрілих проблем вітчизняної НАУКИ і ОСВІТИ…!?
Володимир Сущенко
