І якщо ви й досі думаєте, що пенсіонери ходять на «каструльні» акції протесту тільки через те, що їм зайнятись немає чим, то ви або багатий дармоїд, або провладний сраколиз.
А назвати пенсіонерів, які голодують та ледве зводять кінці з кінцями, пацієнтами лікарні імені Ющенка,.. міг дозволити собі лише повний бовдур!
Шановні, якщо ви ще не допетрали, то я поясню. Український пенсіонер, який пережив голод, війну та сталінські репресії; який піднімав на своїх плечах країну з руїн; який сьогодні відправляє на війну своїх онуків… поставлений в умови штучного геноциду!
Мінімальні пенсії та зарплати заморожені, а ті 124 грн, які планують добавити до мінімалки, дадуть можливість пенсіонеру протягнути ще кілька днів. Знущання, як на мене!
Як 124 гривні зможуть вирішити проблеми пенсіонерів, коли за останні півтора роки, лише згідно з офіційною статистикою, ціни в Україні зросли на 75%? І це, не враховуючи ціни на ліки, прив’язані до курсу валют, та на «комуналку», які підвищилися значно більше ніж на 75%.
Чи тільки я розумію, що всі ми – майбутні пенсіонери і потурати сьогодні так нашими бабусями і дідусями – неприпустима помилка!
Сьогоднішня влада побила всі колишні «рекорди попередніків» — пішла на повне знищення соціальних заходів, призначених для полегшення виживання людям похилого віку. Сьогодні тих, кого не зламали ні війна, ні розруха, намагається зламати режим Гройсмана-Порошенка.
Особливо важко сьогодні тим , кому за 70-80 років, які вже не можуть самостійно працювати на присадибних ділянках, щоб прогодувати себе. Переважна більшість пенсій в районі менше двох тисяч гривень. При нинішніх «захмарних» цінах чи може вижити пенсіонер? Запитання риторичне.
До мене щодня приходять десятки вінницьких пенсіонерів і їхні історії шокують.
– Я пам’ятаю Голодомор, пройшла війну, все життя працювала не покладаючи рук, але ще ніколи так не бідувала, – розповідає мені вінничанка Надія Іванівна. – Все відібрали, навіть пільги. І зараз, дякуючи владі, я змушена якось жити на 1110 гривень на місяць! А ліки, які мені потрібні, коштують більше двох тисяч. Як далі жити?
Надія Яківна погоджується з моїм твердженням, що владі нині наплювати на тисячі таких як вона. У неї 48 років трудового стажу, інвалідність першої групи, але чиновники все одно кинули жінку напризволяще.
– Влада вбиває старих, ми були потрібні тільки коли могли працювати й платити податки, а коли прийшов час уряду дбати про нас – ми стали для влади більмом на оці, непотребом, – говорить Надія Яківна. – Поки мої онуки воюють в АТО і захищають народ, влада тихо, без пострілів, знищує нас, пенсіонерів.
А між тим через старіння населення, в Україні з кожним роком стає все більше пенсіонерів, а працездатних осіб не пенсійного віку – все менше.
Ми не можемо дозволяти собі прикривати дірки в бюджеті за рахунок пенсіонерів! І поки боротьба з корупцією в Україні нагадує середньовічне полювання на відьом, наші бабусі-дідусі доживають свого віку в голоді і холоді!
