Реформи, про які так багато говорено новою владою, мали б змінити правову ситуацію і, відповідно, ставлення народу до законів власної держави, та реалії життя свідчать про інше! І у Вінниці зокрема! Втім, як і по усій Україні…
Ніхто не може сказати, коли і як з’явились закони, але дивуватись їм, замислюватись над ними і висловлюватись про них люди почали мабуть відразу. Так що десь поблизу каменя Хамурапі мабуть валялися і клинописні таблички з народними та філософськими коментарями до них. І з того часу хто тільки не розмірковував над законами та їх природою: і солідні філософи та письменники, і правителі та політики, і естрадна дрібнота – діти різних народів, класів і часів. Напевно щось на цей рахунок лишили і наші діячі, але коли намагаєшся згадати щось конкретне, на думку спадає тільки народне «Закон – як дишло, куди повернеш, туди й вийшло». Можливо, тому що правова історія України тільки підтверджує цю думку.
Реформи, про які так багато говорено, мали б змінити цю ситуацію і, відповідно, ставлення народу до законів власної держави, та реалії життя свідчать про інше!
Маніпулювання законами, довільне перетлумачення їх та відверте ігнорування з боку так званих правоохоронних органів, прокуратур та судів продовжуються, і навіть набувають якихось цинічно-знущальницьких форм. Вправи з законами нагадують танці перестарілої балерини-стриптизерки на жердині (чи пілоні по-науковому), суть яких залишається незмінною – на очах задуреної публіки (народу тобто) користатися пілоном, законом тобто, як дишлом.
Свіжим прикладом обіцяє бути ситуація, що розгортається навколо Вінницького турклубу «Меркурій», точніше Вінницького туристсько-спортивного союзу (ВТСС), щодо якого обласною прокуратурою «виявлено факт привласнення державного майна приватною юридичною особою» і подано позов з вимогою повернути будівлі турклубу до державної власності (відповідно, виселити турклуб з цих будівель)!!!
У позові прокуратура робить екскурс в історію, повідомляючи, що будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 у м. Вінниці, де знаходиться турклуб «Меркурій», за часів СРСР перебували у державній власності (а як іще могло тоді бути!?) і належали профспілкам (тобто були передані у користування). При цьому доречно було б згадати, звідки ті будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 взялися. А були вони зведені руками самих туристів, членів клубу. Усі роботи – від розчищення майданчика до останнього шматочка художнього оздоблення – було виконано самими членами клубу без залучення державних коштів, профспілки тільки давали будматеріали. І на той час, і зараз це рідкісний приклад самоорганізації громади для реалізації досить масштабного і тривалого проекту.
Здається цей приклад мали б популяризувати, але ні – ні тоді, ні тепер про нього не згадують. З точки зору радянської ідеології це мав би бути яскравий приклад комуністичної праці, але в шаблон він не вкладався – мабуть тому, що ніяк не можна було притягнути роль партійної організації. До того ж на фоні цього будівництва улюблена розвага свідомих радянських громадян – силувані комуністичні суботники – виглядала дещо блякло. Та й самі туристи складали досить непевну спільноту: ідуть кудись невідомо чого, пісні співають біля вогнищ якісь безідейні. Звичайно, могли, якщо доручити, заперти чорта зна куди бюст Леніна, але без радості – відчувалося, що радше взяли б банку тушонки або пляшку горілки. І навіть гірше того – при уважному розгляді явища не можна було не побачити у ньому паростків торжества ідей П.-Ж. Прудона, М.О.Бакуніна, князя П.А. Кропоткіна і батька Н.Махна – добровільна самоорганізація вільних свідомих трудівників задля досягнення спільної мети.
Зараз для цього явища вжили б давній народний термін «толока» і могли пишатися, що народні традиції не вмерли і т.д. Але теж мовчать. Воно і зрозуміло – не до того зараз, усі 27 років незалежності… А дарма, історія побудови, особистості, які брали участь у будівництві і роботі клубу, досягнення клубу за більш ніж 40-річну діяльність – це все робить його гідною пам’яткою. Якщо порівняти його, наприклад, з будинком, де квартирував генерал Брусилов, чи з практично з будь-якою іншою пам’ятною будівлею Вінниці, то і художньо-архітектурні показники, і історія будівлі цілком співставні. Віком тільки турклуб поступається. Але вік – то наживне.
Хоча і ідеї та дух П.А.Кропоткіна і Н.Махна для нинішньої доброї влади так само неприйнятні і нестерпні, як і для поганої комуністичної. Саме нагадування мабуть лякає. Особливо Н.Махна, оскільки у нього і практика була цікава і повчальна.
Згадує прокуратура, що «у 1995 р. утворено громадську організацію “Вінницький туристсько-спортивний союз”. Її засновниками (а, отже, і власниками) стали 4 фізичних особи». І тут бачимо дрібне паскудство від прокуратури у вигляді ніби неточності. «…Засновниками (а, отже, і власниками) стали 4 фізичні особи».
По-перше, засновник організації (навіть не громадської!) зовсім не є її власником (наприклад, радянські колгоспи та акціонерні товариства). І що це взагалі за мутант такий, породження прокурорської думки – «власники громадської організації»? Важко повірити, що в прокуратурі працюють настільки вже тупі йолопи, що не розуміють таких елементарних речей. Скоріше робиться свідома спроба створити негативне ставлення до засновників, а звідси вже й до самої організації. Тільки дуже неоковирна спроба – балерина-стриптизерка надто вже невміла і підтоптана. Ну а, коли ні, тобто в обласній прокуратурі працюють таки недовчені дурні, то треба з кадрами щось робити, чистити, наприклад.
По-друге, громадська організація не може бути власністю, – щоб це зрозуміти досить заглянути в Закон Про громадські об’єднання та в Закон про Власність, з якими повинні бути знайомі прокурори. Власністю може бути майно, і тут дійсно у 1995 р. будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 належали до державної власності. Але прокурори мають знати, що державна власність за законом України поділяється на загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність), і будівлі ВТСС належали саме до комунальної власності.
Далі прокуратура правдиво повідомляє, що у 2001 р. посадові особи громадської організації подали до виконавчого комітету Вінницької міської ради документи щодо оформлення права власності на нерухоме майно (ті самі будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42). Але при цьому робить ще одну паскуднику, заявляючи, що зробили вони це «не згадавши, що будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 у м. Вінниці є державними та передавались лише в користування». Очевидно, це має створити враження шахрайства з боку туристів.
Але, як вже було сказано, будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 у м. Вінниці були державними і належали до комунальної власності, суб’єктом якої є, згідно Закону Про власність є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Тобто засновники звернулись до саме того органу, який розпоряджається даним майном, – що ж тут іще можна згадувати?
Результатом звернення було рішення про передачу будівель у колективну (передбачено і таку форму власності законами України) власність ВТСС. Це, між іншим означає, що власниками майна ВТСС є усі члени ВТСС і ніхто ні зараз, ні в майбутньому не може заволодіти цим майном.
Врешті прокуратура твердить, що рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради про оформлення за громадською організацією “Вінницький туристсько-спортивний союз” права власності на будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 у м. Вінниці було ухвалено на основі недостовірних документів, було незаконним і має бути скасовано, а будівлі, відповідно, повернуто державі в особі Фонду держмайна.
У чому ж полягає незаконність рішення?
У тому, що міськвиконком перевищив свої повноваження, ухвалюючи рішення щодо державного майна? Аж ніяк! – Саме адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів розпоряджаються комунальним майном. На недостовірності наданих документів? Тоді слід прямо заявити, у чому полягає недостовірність. Але тут прокуратура мовчить…
Як відомо, кожна подія має свою причину. Навіть «если звезды зажигают – значит – это кому-нибудь нужно?»
Які ж причини несподіваного походу прокуратури на туристів?
Кому це потрібно? Хотілося б, звичайно вірити, що це робиться заради держави і народу. І що турклуб – це тільки випадкова перша ластівка відновлення справедливості у сфері реформування власності в Україні, що стосовно нього буде прийнято справедливе рішення, а потім будуть виправлені незліченні помилки, покарані незліченні злочини, яких було вчинено в процесі приватизації за минулі чверть століття. Що історичні розшуки прокуратури дійдуть до приватизованих будинків побуту, ринків, знищених заводів і дитячих садочків, трастових компаній і т.д.
Але якось не віриться у таке. Напроти, кожний, хто чує про позов проти ВТСС, відразу висуває єдину версію: хтось забажав накласти лапу на землю, де розташовані будинки ВТСС, щоб побудувати ще один ТРЦ чи житловий комплекс, який буде справно наповнювати чиїсь кишені. Просто турклуб розташувався у надто гарному місці, був би десь на Сабарові чи хоча б на Старому місті, ніхто б його ще довго не чіпав би. А так – місце надзвичайно зручне, в центрі міста, біля річки.
Ніби на підтвердження цієї версії в Інтернеті як раз присутня реклама ЖК «Golden House», розташованого поруч будівель ВТСС… Дуже логічно з точки зору забудовника було б подвоїти ЖК, звівши ще будівлю через дорогу від першої – на місці «Меркурія»…
Така версія пояснює все: активність і принциповість прокуратури в боротьбі за інтереси держави, неоковирність позову, наявність у ньому цілого ряду прокурорських паскудинок. Прокуратура просто має виконати своє завдання – ініціювати процес, при цьому особливо дбати про правдивість фактів, грамотність позову і тому подібні дрібниці ні до чого – має спрацювати налагоджена схема.
А далі – суд теж повинен знати свою справу і штампанути потрібне рішення. Бабло ж перемагає все…
Але часи таки змінюються, люди змінюються. Ніхто не збирається миритися з нахабними протизаконними зазіханнями з боку кого б то не було. Так що турклуб «Меркурій» найближчим часом може знову стати центром самоорганізації вільних свідомих трудівників – цього разу для відстоювання спільного надбання, спільних чистих ідей від зазіхань злочинних угруповань. Вистава навколо «Меркурія» триває, па де де прокуратури з дишлом завершується, очікуємо наступних актів і появи наступних персонажів…
І готуймось до боротьби, туристи і нетуристи, боротися з неправдою, з злодіями та баригами треба всюди, де вони з’являються. Навіть якщо справа в даний момент особисто тебе і не стосується.
Тільки так можна очистити запаскуджену країну і побудувати пристойне життя…
P.S. А ось народна ініціатива щодо того району: Петиція – припинити забудову вулиці Кориатовичів у зв’язку із складністю рель’ефу, вузькістю та перегруженістю самої вулиці…
https://e-dem.in.ua/vinnytsia/Petition/View/1109
А.Теренчук
