Прийшла пора переформатувати весь процес так, щоб був знайдений шлях до завершення сепаратистської авантюри
Новини, які надходили останнім часом з України – повідомлення про жорстокість боїв в зоні ОРДЛО; напружені телефонні переговори лідерів чотирьох країн в рамках «нормандського формату»; жорсткі заяви спецпредставника США по Україні, який виступив за поставки Києву сучасних озброєнь – вказують, на мій погляд, на очевидну безперспективність дотримання горезвісних «Мінських угод», повідомляє “Главком“
Цей дивний документ, підписаний в лютому 2015 р. в дні жорстоких боїв під Дебальцеве, припускав заходи, які ніколи не представлялися реалізованими. Висновок іноземних військ, саме існування яких заперечувала Москва; включення двох бандитських утворень до складу України на правах суб’єктів федералізованою країни; відновлення контролю Києва над російсько-українським кордоном – всі ці пункти були неможливі спочатку. Вони або вимагали від Росії припинити ту аферу, яка багато в чому підтримувала високий ступінь популярності режиму, або змушували Україну офіційно перетворитися в недієздатна держава. Склад підписантів угоди також, на мій погляд, не давав підстав вважати його серйозним документом. Зять українського олігарха, «що здійснював діяльність у тристоронній контактній групі на громадських засадах»; давно не бував перед тим в Києві «посол Російської Федерації»; два самозваних «начальника» сепаратистських регіонів і раптово пішла незабаром після підписання угод у відставку представник місії ОБСЄ – все це не ті люди, домовленості яких могли б привести до кінця збройний конфлікт між Росією і Україною. Сьогодні все сказане стає очевидним – хоча, мені здається, це було ясно вже давно.
Все, що відбувається на наших очах в Україні настійно вимагає припинення безглуздих «консультацій» і переформатування переговорів. Їх сторонами повинні стати Україна як країна, що зазнала агресії; Росія як держава-спонсор сепаратистів; Європейський Союз як об’єднання, що підписала з Україною угоду про асоціацію; і вищі посадові особи ООН як організації, яка має серйозним досвідом миротворчих місій. Початку переговорів має передувати узгодження їх терміну: в разі недосягнення угоди всі попередні домовленості можуть бути анульовані. Єдиною реалістичною метою може бути створення на території ОРДЛО демілітаризованої зони з передачею її на 20-25 років під управління ООН в рамках фактичного відновлення формально так ніколи і не скасованого в цій організації Ради з опіки.
Це дозволило б провести роззброєння незаконних формувань; гарантувало б дотримання прав місцевого населення; створило б правове поле для жителів даної території; упорядкував економічні процеси, дало б поштовх для організації збору коштів на усунення завданої війною збитку. Для України такий варіант означав би поява стійкої буферної зони на кордоні з Росією; для Росії давав гарантії (які, за словами Москви, їй потрібні) прав російськомовних жителів даних областей; перед ЄС відкривав можливість розвитку співпраці та інтеграції України як що не знаходиться в стані війни країни, і т.д. Але головне – в цьому випадку угоди укладалися реальними гравцями, а не клоунами або маріонетками, і їх провал трактувався як порушення своїх зобов’язань великими державами.
Те, що війна в центрі Європи триває вже четвертий рік, вказує на те, що вона вигідна всім підписантам колишніх угод – і, на мій погляд, настав час переформатувати весь процес так, щоб був знайдений шлях до завершення сепаратистської авантюри. Він може бути мирним – через посередництво міжнародних організацій і тимчасовий статус Донбасу під незалежним контролем, або військовим – через ескалацію конфлікту, відкрите зіткнення і в підсумку перемогу України над сепаратистами зі значною кількістю жертв і економічною катастрофою для регіону. Однак те, що відбувається зараз, навряд чи триватиме довго: жаху без кінця все боку в якийсь момент віддадуть перевагу кінець – навіть якщо він і здається зараз абсолютно жахливим …
