Політикам і певною мірою юристам видавалося та видається, що судова реформа – це їхня справа, це занадто близько до політики, це поєднання політики і юриспруденції у встановленні судових процедур з метою забезпечення дієвого механізму влади.
Проте мало хто замислюється над тим, що влада має на меті забезпечення справедливого вирішення найгостріших і найважливіших для існування людини питань. Нині менше згадують про це – влада є похідною від людини. Власне, як будь-що у суспільстві є похідним від людського, оскільки причина усього суспільного буття і є людина, повідомляє “Українське право”.
Навмисно не будемо аналізувати усіх аспектів запропонованої у Польщі судової реформи. Очевидним є готовність суспільства у Польщі провести судову реформу, спрямовану на удосконалення судової влади. Але існують давні принципи, які не можуть бути зрушені: судова влада не може бути залежною від виконавчої або ж законодавчої влади, але й не може бути над цими гілками влади. Мистецтво управління і справжній конституціоналізм – у взаємодії гілок влади, у їхній симфонії відносно суспільства і, насамперед, людини.
Польща багатотисячними мітингами захищає власний конституціоналізм, демонструючи високий рівень свідомого ставлення до права у його істинному образі, подаючи приклад іншим, у тому числі і нам у наших складних умовах інституційного реформування судів, прокуратури, органів правопорядку.
Судова реформа у Польщі у запропонованому, але не сприйнятому суспільством варіанті стала прологом польського Майдану, але цей Майдан витримує усі зависокі вимоги стосовно демократичних правил висловлення суспільного і власного (індивідуального) бачення. Наші сусіди самостійно, без підказок і, повірте, без нашої чи будь-якої іншої сторонньої допомоги спроможні вирішити проблему подальшого розвитку судової реформи. Це – приклад зрілості суспільства, зрілості інститутів громадянського суспільства. Це – приклад розуміння цінності права і відстоювання цієї цінності у спосіб, притаманний виключно демократії.
Отже, судова реформа – це не щось писане у кабінетах влади, подане до печі як недозріле тісто під виглядом майбутнього весільного короваю, що ніколи таким не стане через свою незрілість. Судова реформа – це нерв суспільства, це щоденний похід людини за правдою і справедливістю. Зрештою, судова реформа – це шлях до утвердження свободи через право, а такий шлях не може бути вимощений жорствою і піском, має бути шлях рівний і міцний у своєму полотні, щоб не було необхідності звертатися до “майданів” і вирішувати проблему судової влади не у демократичний спосіб. Нам є над чим замислитися і подивитися на себе зі сторони, оцінивши наші можливості проведення таких важливих і таких, поки що невдалих реформ, де загубилася дитина, якою і є право, як ідея правди, справедливості і свободи.
Головний редактор Павло Богуцький
