Закон про очищення влади вже діє, полетіли перші «голови» старих урядовців. Але чи все так безхмарно і просто в процесі кадрових реформ? Україні необхідно подолати величезну кількість перепон, а новим людям в держапараті – купу демотивуючих факторів, які були успадковані від попереднього режиму та є відлунням радянських часів.
Закон про очищення влади вже діє, полетіли перші «голови» старих урядовців. Але чи все так безхмарно і просто в процесі кадрових реформ? Україні необхідно подолати величезну кількість перепон, а новим людям в держапараті – купу демотивуючих факторів, які були успадковані від попереднього режиму та є відлунням радянських часів.
Я пропоную звернути увагу на шість основних способів залучення професіоналів у державний сектор. До того ж, братися за ці зміни можна і потрібно вже зараз!
Довести до кінця процес люстрації.
Ще до виборів відбулися дві знакові події – Верховна Рада проголосувала за антикорупційний законопроект, а Президент підписав закон про люстрацію. Завдяки тому, що процес вже запущено, у нас з’явився реальний шанс очистити владу, починаючи із самої верхівки. Зупинятися та йти на поступки не можна ні в якому разі.
Визнати, що професіоналізм – це єдиний критерій відбору чиновників.
Українці стомилися від того, що ключові посади у державі розподіляються за принципом приналежності до тієї чи іншої політичної сили або «хто кому кум-брат-сват». Досягненням Революції Гідності стало те, що експерти з бізнесу, які дісталися вищих щаблів кар’єри, готові послужити країні та працювати в державному секторі за мізерні зарплати. То чому ж досі співробітники усіх адміністрацій розподілені за квотним принципом поміж трьома політичними силами? Потрібно створити чіткий профіль кожної посади та підбирати співробітників лише за цими вимогами.
Окрім професіоналізму, новим чиновникам не обійтися без високих життєвих принципів. Погодьтеся, яким би професіоналом не був міністр, якщо він замислиться про хабар або розкрадання майна, такі послуги українському уряду не потрібні.
Підбирати кадри в спеціалізованих сферах, спираючись на колегіальне рішення.
Ще один ефективний та прозорий спосіб знайти управлінця зі специфічними знаннями – дослухатись до думки працівників тієї сфери, де потрібен керівник. Наведу приклад: якщо йдеться про чиновника в міністерстві охорони здоров’я або ж освіти, то й обирати його необхідно за допомогою голосування серед керівників лікарень або вузів, викладачів, фармацевтів, професорів тієї чи іншої області. Моє переконання – ніхто не знає потреби специфічної сфери краще, ніж люди, які знаходяться всередині системи.
Формувати кадровий резерв вже зараз.
Сьогодні, підшукуючи менеджерів з бізнесу, більшу частину співробітників запрошують на держслужбу за принципом «якщо знаєте когось тямущого, поділіться контактами». Нічого не нагадує? Чому б не скористатися послугами кадрових агенцій та професійних хедхантерів замість застарілих методів? Формат «любі друзі» – це ті ж граблі 2005 року, на які наступати не хочеться…
Адаптувати професіоналів, недостатньо підготованих до специфіки державної служби.
У бізнесі на адаптацію нових співробітників управлінці персоналом виділяють від 3 до 6 місяців, залежно від складності завдань. Для державного сектору це недозволена розкіш. Рішення потрібно приймати швидко, від цього культурний шок у людей, які прийшли з бізнесу, посилюється! Для працівників, які не мають досвіду роботи в державних організаціях, необхідно розробляти спеціальні програми адаптації, створювати більш-менш комфортні умови роботи. Тоді й продуктивність праці буде вищою, і у співробітника не з’явиться бажання скоріше «втекти» назад у комерційний сектор.
Не покладатися на чиновників-волонтерів, а пропонувати професіоналам адекватну оплату праці.
Більшість новоприбулих у кабінети урядовців, які хочуть змінювати систему, стверджують, що їхня робота більше схожа на волонтерську діяльність. Але при невисоких зарплатах таким ентузіастам ще й палиці в колеса встромляють. Що ж робити у разі, коли досвідчені управлінці з комерційної сфери приходять на державну службу з мізерною зарплатнею, аби щось змінити в державі, а замість цього система намагається «підім’яти» нових людей під себе?
Я вважаю, що недарма приклад реформ, проведених у Грузії, було обрано нашим урядом у якості зразкового. На самому початку процесу грузинами було створено фонд оплати праці за рахунок донорських коштів, що допомогло забезпечити чиновникам таку зарплатню, яка дозволила комфортно жити та не піддатися спокусі стати звичайнісіньким корупціонером.
Успішних прикладів, порад та досвіду інших країн нам вистачить не на один рік роботи. Розпочнемо?
Лев Парцхаладзе,
голова Київської територіальної організації партії
«Блок Петра Порошенка»
