Україна давно могла і може бути енергонезалежною державою. Для цього в неї є достатньо ресурсів.
Але, очевидно, завжди бракувало політичної волі. Стратегія в енергетичній галузі країни була така: чим більше купив газу, тим більше поклав у кишеню. Україна і дотепер залишається понад енерговитратною державою. Нинішня енергетична стратегія, представлена головою урядом Володимиром Гройсманом у лютому цього року, є не стратегією, а латанням енергетичних дірок. У цій стратегії не розглядається питання зменшення енерговитрат шляхом переходу на нові сучасні технології у всіх галузях господарювання на зразок зменшення енерговитрат зі зменшенням попиту, як це було реалізовано у країнах Європейського Союзу ще у 1971 році і триває донині. У справжній стратегії повинен бути розрахований енергетичний баланс потреб і реальних можливостей держави, її надр, – повідомляє zik.ua
Про це сказав під час інтерв’ю професор Роман Яремійчук – легендарна особистість у нафтогазовій галузі України – доктор технічних наук, професор, академік ГО Українська нафтогазова академія, заслужений діяч науки УРСР (1968), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2008) та багатьох інших державних нагород.
За плечима пана Романа, якому зараз 80 років, величезний досвід праці у нафтовидобувній галузі України. Він є автором 61 книжки, 167 винаходів, близько 300 наукових статей. Роман Яремійчук є не лише справжнім фахівцем своєї справи, якій віддав усе життя, але й людиною з великим українським серцем, якому не байдуже, що відбувається в Україні. Після розмови з ним подумалось, що якби в Україні було більше таких людей, наша держава була б набагато кращою за рівнем життя. Пан Роман відвідав багато країн світу, робив висновки, вивчав досвід з надією, що його використають в Україні. Але його мудрі думки залишалися для влади «голосом волаючого в пустелі». У його книзі «Минуле не зникає» (газетно-журнальні публікації) ці глибокі думки в галузі нафтогазовидобування та одвічних людських цінностей не втрачають актуальності і гостроти до сьогодні, бо й справді – минуле не зникає…
Книга Романа Яремійчука «Минуле не зникає» (газетно-журнальні публікації).
Народився науковець на Івано-Франківщині, а згодом понад 30 років пропрацював в Івано-Франківському університеті нафти і газу – проректором з наукової роботи, завідував двома кафедрами, очолював два факультети. Під його керівництвом 20 осіб захистили кандидатську роботу, двоє – докторську.
Останніх 12 років пан Роман жив в Криму. Там з його ініціативи був створений спільний факультет морських нафтогазових технологій від Івано-Франківського національного університету нафти і газу і Кримської академії природоохоронного курортного будівництва. За його словами, на цьому спільному факультеті більшу частину технічних предметів викладали українською мовою «Я казав викладачам, коли приходите до студентів не питайте їх, якою мовою викладати, просто говоріть українською. І ні разу жоден студент не заперечив. Ніколи не було мовної ворожнечі, її спеціально створювали», – зазначив пан Яремійчук.
Він розповів, що його прадід збудував за свій кошт церкву біля Косова в селі Город у другій половині XIX століття. Мабуть, не випадково те, що пращури пана Романа добували солену воду, яку випарювали, а сіль возили на продаж, а їхній нащадок – видобував нафту й газ. Будучи фахівцем технічного напрямку, Роман Яремійчук також є великим поціновувачем українського літературного слова. Підтвердження цього – його книги, які написані багатою, цікавою, живою мовою. Зібрав велику бібліотеку: технічну літературу (близько 100 книг) залишив в Криму, бо хотів створити там навчальний центр, а художню подарував українській гімназії в Сімферополі.
В інтерв’ю Роман Яремійчук поділився своїми думками про ситуацію у галузі, якій присвятив усе своє життя і яка є засадничою для української незалежності.
– 61 книжка 167 винаходів, близько 300 наукових статей. Як вам вдалося стільки зробити і чи вашими винаходами користуються й досі?
– Зі 167 винаходів реально було реалізовано близько 25-ти. Один із знакових винаходів – створення багаторазових миттєвих депресій і репресій на пласт, що дозволяє збільшувати видобуток нафти від 2 до 10 разів. Тепер вже багато людей не згадують, що це від мене пішов цей винахід, дехто переоформив патенти на себе. Окремі мої винаходи зараз живуть і широко використовуються в Росії, Південній Америці, Китаї. Китайці видали дві мої книги, але це було піратське видання або їм надало дозвіл видавництво у Москві, я цього вже не знаю. Також одна книга видана у Польщі, і одна – в Америці. У мене були добрі вчителі. Після закінчення Львівського політехнічного інституту почав працювати у Бориславі, де були, на мою думку, одні з найкращих спеціалістів в галузі нафтогазовидобування, буріння – Петро Шинкарик, Євген Іваницький та інші, які допомагали мені у професійному становленні. За вісім років роботи у Бориславі, опублікував дев’ять статей і отримав перше авторське свідоцтво на винахід. А у 30 років мене заманили в аспірантуру у Москву. Здав кандидатські іспити, про які ніхто не знав у Бориславі, потім приїхав у Москву і за 2, 5 роки захистив кандидатську дисертацію. Мені надзвичайно пощастило з науковим керівником. Микола Степанович Тимофіїв – це був професіонал і людина з винятковими людськими якостями. Для того, хто йде, дуже важливо, щоб хтось подав йому руку. Він до мене ставився, як до рідного сина.
– За останні 30-40 років у Чорному морі було виявлено надзвичайно великі поклади газу, значно більші, ніж в Росії. І це зараз усе втрачено через анексію.
– Можливо, це було однією з причин анексії, щоб відірвати від України ці величезні ресурси. Чорне море має шельф, де глибина води сягає 90-100 метрів, а потім – спуск і дно Чорного моря на глибині 2200 метрів. За ресурсами газу цей район більший, ніж на Півночі Росії. Всі президенти та уряди, які були в Україні до цього часу, нічого не робили для того, щоб реалізувати цей ресурс. Була в Україні така національна програма у цьому напрямку під керівництвом видатного геолога Петра Шпака, яка всі роки фінансувалась лише на 10 відсотків. Але попри те відкривали Одеське, Голіцинське та низку інших родовищ. У квітні 2014 року, коли я виїхав з Криму, з цих родовищ видобували 2, 5 млрд куб метрів газу. А могли видобувати величезну кількість.
– Тобто ми спокійно могли бути енергонезалежними?
– Звичайно. Я був учасником переговорів між відомою міжнародною компанією Hant, яка хотіла проводити роботи з видобутку газу у Чорному морі. Вони готові були вкласти у першу свердловину на дні моря 300 млн доларів, бо були впевнені, що вона буде давати 1000 тонн нафти на добу. Президент компанії сказав, що вони б ці гроші не погодились вкласти, якби не були впевнені в результатах. Потім переговори перенесли в Київ (тоді прем’єром був Янукович) і там віддали перевагу компанії Венко, яка не мала ні техніки, ні фінансів. Якби тоді були допущена компанія Hant до розвідувальних робіт у Чорному морі, можливо, Путін би не наважився анексувати Крим, бо воювати йому з потужним захдним капіталом було б ризиковано.
– Як ви ввважаєте, таке значне підвищення ціни на газ і відповідне субсидування – це правильна політика, яка сприятиме енергонезалежності?
– Я вважаю, що абсолютно неправильна. Що таке субсидії? Це ж обдурювання людей. По-друге, вони не сприяють зменшенню енерговитрат. Кажуть, що начебто піднімають зарплату, водночас в Україні складається ситуація, коли створюється клас супербагатіїв і клас надбідних людей. І цих останніх дуже багато. Голова «Укргазвидобування» отримує мільйон грн в місяць, голова «Нафтогазу України» – два мільйони … Це просто не вкладається в голові. Мені професору треба було б 14 років працювати, нічого не витрачати, щоб заробити мільйон гривень. Якщо говорити про енергетичну проблему, то Україна і до цього часу є понад енерговитратною державою.
– Від чого це найбільше залежить, – що промисловість застаріла?
– Від уряду залежить. Скажімо у 1971 році у світі зросла вартість нафти у пять разів. Це був для країн ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти – ред) удар, але вони зібралися і впродовж чотирьох місяців виробили програму: якщо виробник зменшує енерговитрати, то, відповідно, йому зменшують податки. Відтак за пять років було суттєво зменшено енерговитрати у комунальному господарстві, промисловості тощо. Я про це багато говорив, писав, але це був «голос волаючого в пустелі», – нікому з українських урядовців це було нецікаво. Поляки на початку 90-х були у такому самому становищі, як і ми. Вони зараз витрачають у комунальному господарстві 4, 5 млрд куб метри газу, а Україна – близько 20 млрд.
– Який продають тепер населенню за європейськими цінами.
– Дуже багато років в Україні не вкладали гроші у розвідку родовищ і буріння. Зараз лишень трошки почали цей процесс. Грошей завжди нема або вони кудись щезають. Йде мова про такі галузі як хімічна промисловість, металургія – всі роки їм давали пільги на енерговитрати, тому вони були не зацікавлені в енергоощадності, а всі прибутки виводили в офшори. Ніде в світі немає доменного та мартенівського виробництва у металургії, навіть китайці його ліквідували. Технології старі, ми відстали від цивілізованого світу на 40-50 років у цій галузі. Я багато разів їздив за кордон, був у багатьох країнах, і коли їх з нами порівнювати, то виникає шок. Особливо ми відстали в комунальному господарстві. Поляки у 1990-х позичили 6 млрд доларів під цільову программу енергозбереження в комунальному господарстві. І ці гроші в них ніхто не вкрав. Вони створили будівельні організації, запустили виробництво обладнання для обігріву квартир. І за пять років зменшили споживання газу з 16 млрд до чотирьох млрд куб. метрів. Скажімо, приходила відповідна служба в квартиру, робила заміри вікон, дверей, а за кілька днів їх міняла. Але власник квартири повинен був протягом 10 років платити в середньому 5 доларів на рахунок Центрального банку країни. Відтак вони повністю розрахувалися з позикою не за 15 років, а за 6 років.
– Це приклад дій держави, яка справді думає про людей.
– Там нема такої всюдисущої корупції, як в Україні. Найбільш корумпованими були, а може, і є сьогодні керівники енергетичної сфери України, де сформувалися нечувані корупційні кошти, що створили базу для надзбагачення наших олігархів. Почалося це при президентові Кучмі і продовжувалося при всіх наступних президентах.
– Ви також вивчали бразильський досвід у газовидобуванні, чи скористалися вашими рекомендаціями в Україні?
– У Бразилію я поїхав за скеруванням тодішнього голови правління «Чорноморнафтогазу» Ігоря Франчука, щоб вивчити досвід газовидобування. Вони дозволили роботи на шельфі Атлантичного океану 15 світовим компаніям і за 22 роки підняли видобуток нафти з нуля до 120 млн тонн. Але Бразилія висунула умови, щоб кадри були бразильські, щоб обладнання виготовлялося на бразильських заводах, а компанії повинні платити податок – 20 відсотків, які покривали бюджет Бразилії на 70%. Коли повернувся в Україну, написав про все це доповідну записку президенту Леоніду Кучмі, який відповів, що це цікаво, і згодом поїхав у Бразилію. Один день там пробув і вибухнули «плівки Мельниченка» та скандал на острові Тузла. Кучма усе кинув і повернувся. Потім я написав президенту Віктору Ющенко і вручив йому доповідь особисто. Через якийсь час отримав бюрократичну відписку. А після Ющенка не стало цієї програми взагалі. Стратегія була така: чим більше купив газу, тим більше поклав у кишеню.
– А що ж тепер робити? І як ви оцінюєте нинішню енергетичну стратегію?
– Насамперед, упорядкувати і зменшити енерговитрати в промисловості. Також треба запустити іноземні компанії в Україну. Лише ресурси Карпатських надр спецалісти оцінюють від 600 до 800 млн тонн. Але в Україні вже нема бурових організацій з сучасним обладнанням та технологіями – ні в Бориславі, ні в Долині, ні в Надвірній, ні в східній частині України. Я б запустив ці компанії для робіт в Україні і зняв з них податок протягом, скажімо, 10 років. Адже продукція буде в нас – її не треба буде купувати в Росії чи Європі. Нам потрібні нові технології.
А нинішня енергетична стратегія, представлена головою урядом Володимиром Гройсманом у лютому цього року, є не стратегією, а латанням енергетичних дірок. Чому це так? В цій стратегії не розглядається питання зменшення енерговитрат шляхом переходу на нові сучасні технології у всіх галузях господарювання, як це було реалізовано у країнах Європейського Союзу ще у 1971 році й триває донині. У справжній стратегії повинен бути розрахований енергетичний баланс потреб і реальних можливостей держави, її надр. Коштів у держави завжди бракує, а у нашій державі – й поготів. Тому повинні перезакладатися умови залучення приватного капіталу (власного та зарубіжного) в розробку родовищ нафти, газу, вугілля, а ще більшою мірою в інтенсивне збільшення енергетики з нетрадиційних відновлювальних джерел енергії – вітру, сонця, тепла землі тощо. Тут в України є величезні можливості. Але цю проблему не вирішити без кардинальної зміни податкової системи, яка б зробила вигідним вкладання капіталів у розвиток енергетики України. Мусили б у програмі раз і назавжди бути вирішені проблеми залежності України у цій сфері від Росії, від вугілля з окупованих територій. Проблему ліквідації корупції не вирішити без суттєвої зміни правил господарювання, без усунення кланових олігархів від влади. До речі, в Німеччині обсяг енергії з відновлювальних джерел досяг 26 відсотків і через 10 років вони планують його збільшити до 40 відсотків. Подібна картина у Великобританії та інших країнах. А в Україні цей відсоток енергії охоплює декілька відсотків.
– А з видобутком нафти у Бориславі на Львівщині вже нема жодних перспектив?
– У Бориславі колись було близько 5 тисяч копанок – це такі колодязі глибиною до 60 метрів. Потім їх ліквідували, а Борислав оголосили зоною екологічного лиха. А тепер там постійно йде перетік нафти. Якщо б тепер відновити бодай 50 копанок, вони дадуть 3,5 тисячі тонн нафти. Адже місто бідує. Загалом у дорадянські часи у Бориславі було пробурено 1000 свердловин глибиною 700-800-1000 метрів. А коли видобуток став дорожчим, ніж сама нафта, то ці свердловини ліквідували. На той момент це було правильно, але тепер іде процес вирівнювання тисків. Я пропонував для видобутку використовувати колтюбінгове обладнання (гнучкі труби) і піну, – так за дві години можна видобути дві тонни, а загалом, близько 30 тисяч тонн нафти.
Пригадую, коли працював в Бориславі, були такі правила: якщо відкрив якийсь прошарок, який дає видобуток нафти до 5 тонн на добу, то його одразу ліквідовували. В 90-х роках якась іноземна компанія запропонувала віддати їм ці пласти, які ми ліквідували. Вони хотіли робити потужний гідророзрив (тріщину, завдяки якій приток іде з великої площі) і видобувати 50-70 тонн нафти на добу. Але їм відмовили.
– Тобто ресурси в Україні ще є, проблема в іншому.
– Це все, з одного боку – від непрофесійності, з іншого – коли ідуть ненормальні гешефти. І це найбільша біда України. І я навіть не бачу, як можна її виправити. Була надія на Майдан, але прийшли ті самі, що були за Януковича. Ні в «Нафтогазі» України, ні в «Укргазвидобуванні» спеціалістів майже не залишилося. Що стосується керівного складу, який приймає рішення, то, фактично, там нема з ким говорити. Вони менеджери, але добре не знають, чим керують. Отримали посади за принципом «свій чоловік». Це одна з дуже великих проблем. Якщо запитаєте, а де ж наші вчені, в Івано-Франківському інституті нафти і газу близько 150 докторів наук. А розробок нових технологій та обладнання нема. Адже доктор фізико-математичних наук може пропонувати теорію, а робота технічного напрямку має мати вияв у технології або техніці. Та й наука зараз зовсім не фінансується. Переважає формальна сторона. Скажімо, випускають спеціалістів з буріння свердловин – 500, а отримують місце праці – 30-40. Це просто каліцтво молоді. Взагалі таке враження, що це все не з нами відбувається. Ми зараз перебуваємо на межі втрати державності. Ще 20 років тому я писав про те, що варто залучати іноземців на навчання, а також ще універститет може стати базою для перенавчання. Але зараз він цього робити не може, бо серед викладачів нема фахівців, які знайомі зі новинками світового досвіду. У 2008 році уряд закупив в Сінгапурі надсучасні бурові установки, – так звані вишки Бойка. Їхня вартість була 200 млн доларів, а заплатили за них 400 млн. Тоді домовився, що на стажування приймуть викладачів з Івано-Франківського університету, але впродовж року не приїхав ніхто. А тепер ці вишки незаконно викрала Росія разом з майже 30-ма кораблями для бурових робіт на морі.
