Заява про кримінальне правопорушення
(В порядку ст.2, ч.2 ст.55, ч.1-4 ст.214 КПК)
Скарга про порушення Конвенційних прав
(В порядку ст.13 Конвенції з захисту прав людини та її основоположних свобод, далі: Конвенція)
Зі змістом статті 383 КК України ознайомлений Чайковський О.В.
Обставини: 1. Так, 19.10.17р. у Верховній Раді проголосований (давно анонсована «медична реформа», суть якої полягає у зміні безоплатної державної і комунальної медицини на платну та утворення ряду ніш для розкрадання бюджетних коштів (відомості іншої заяви) в нереально великих розмірах та повсякчасно й інших зловживань і правових інсинуацій) Закон України №6327: «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» (далі: «закон») – який є предметом цієї заяви, тобто кримінально-караних діянь і порушення Конвенційного права – про які заявляється;
Відомості про злочин: 2. Відповідно до ч.4 ст.382 ККУ: «Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України – карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років»;
Фабула: Умисне невиконання організованою групою (240 депутатів, які проголосували та особи, що брали участь в прийнятті «закону» (1) у т.ч. прем’єр-міністр Гройсман) Рішення (4) Конституційного суду (далі: КС), а саме його резолютивної частини та недодержання викладених там же висновків;
3. Все необхідне для кваліфікації злочинів та порушення Конвенційних прав (про які (2) і (5) заявлено) убачається з п.1 ч.1 ст.7 «закону» (1), де розписані права людини (бо ч.2 то вже обов’язки):
«Пацієнти мають право на: безоплатне отримання інформації про порядок оплати необхідних такому пацієнту медичних послуг та лікарських засобів, передбачених державним гарантованим пакетом, та застосовний тариф спів оплати, роз’яснення з питань державних фінансових гарантій оплати медичних послуг та лікарських засобів»;
Разом з тим це утворює парадокс і водночас сумніви в розумовій дієздатності вище у фабулі (2) згаданих осіб хоча б тому, що продавець товарів і послуг по замовчуванню виставляє за це ціну (а не скільки хоче дати покупець), покупець звісно не зможе і не стане платити (не дізнавшись ціни), тобто наведені абзацом вище інсинуації не є і бути в принципі не можуть правами людини;
Як і надання лікарю інформації про стан здоров’я, діагноз чи щодо обстеження (п.3 ч.1 ст.7), бо це розумний обов’язок пацієнта, невиконання якого унеможливить лікування і дає лікарю вмотивовану (причому правову) підставу відмовити у лікуванні такого пацієнта, до того ж законотворець сам собі (і здоровому глузду) суперечить, бо це саме визначає (п.1 ч.2 ст.7) як обов’язок пацієнта;
Визначення термінів (ст.2 «закону») розставляє всі крапки над і: так, згідно п.4: «постачальники медичних послуг – заклади охорони здоров’я усіх форм власності», а відповідно до п.6: «тариф – ставка, що визначає розмір оплати за передбачені деталізованим описом медичні послуги та лікарські засоби»;
Отже людині замість невід’ємного (4) права на безкоштовну медицину в повному обсязі – залишили «право» бути поінформованим, скільки куди, кому і за що платити;
4. Рішення КС N 10-рп/2002, від 29.05.2002р. – є офіційним тлумаченням положення ч.3 ст.49 Основного Закону України, дослівний зміст якої наступний:
«Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається
безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності»;
Висновок КС, з пункту 4, останні 2 абзаци: «Конституційний Суд України вважає неприйнятними з позицій припису частини третьої статті 49 Конституції України, що тлумачиться, пропозиції окремих державних органів щодо необхідності встановлення якихось меж безоплатної медичної допомоги у вигляді її гарантованого рівня, надання такої допомоги лише неспроможним верствам населення чи “у рамках, визначених законом” тощо. Це суперечить положенням статті 3, частини третьої статті 22 та низки інших статей Конституції України. Безоплатна медична допомога, передбачена Конституцією України, повинна надаватись всім громадянам у повному обсязі, тобто задовольняти потреби людини у збереженні або відновленні здоров’я»;
«Дія положення “у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно” поширюється на всі такі заклади, які перебувають у державній (незалежно від відомчого підпорядкування) або комунальній власності і фінансуються з бюджетів будь-якого рівня»;
Резолютивна частина: «Положення частини третьої статті 49 Конституції України “у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно” треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги»;
«Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим», це саме у ст.151-2 Конституції;
Отже зазначена у фабулі (2) організована група осіб, частина з яких невстановлена – вчинила кримінально-каране діяння, передбачене ч.4 ст.382 ККУ, потерпілим від якого я себе вважаю;
Відомості про злочин: 5. «…Пряме чи непряме обмеження прав …за ознаками …соціального походження …або іншими ознаками – караються…»; ч.3 «Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які були вчинені організованою групою осіб або спричинили тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років»;
Фабула: Обмеження (їх фактичне позбавлення) низки прав (6), гарантованих Законом і Конституцією організованою групою осіб (240 народних депутатів, які проголосували та всі ті особи, що брали безпосередню участь в прийнятті «закону» на чолі з прем’єр-міністром Гройсманом);
6. Перелік невід’ємних Конституційних прав, які знівельовані, окрім вище (4) приведеного (ч.3 ст.49) права на безкоштовну медицину в державних та комунальних закладах охорони здоров’я:
А) Ст.3 «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави»;
Ст.22: «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод» – КС (а не я) убачає в своїх висновках (4) пряму дискримінацію приведених (6/а) гарантій, у випадку будь-якого обмеження обсягу безоплатної медичної допомоги, коли у даному (3) випадку це не будь-яке обмеження, а позбавлення права на безоплатну медичну допомогу в повному обсязі;
Б) Ст.21: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними»; ч.1 ст.24: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом», а згідно ч.1,2 ст.8: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй»;
ч.2 ст.19: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України»;
ч.1 і 2 ст.49: «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних,
медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм» – виходить держава позбавляючи людину її основоположного права, одночасно перекладає на ту ж людину наведені у цьому абзаці свої обов’язки;
Тут (6/б) зазначені положення – доповнюють ст.3 і ст.22 (6/а) Основного Закону і утверджують гарантії, як Конституційних прав людини так і додержання їх владою, коли КС їх називає (4) як низка інших статей Конституції, убачаючи їх дискримінацію, як супутню обмеженню ч.3 ст.49 Конституції;
ч.1 ст.64: «Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім
випадків (воєнного або надзвичайного стану в Україні немає, а частина дискримінованих прав навіть під час війни не може бути обмежена) передбачених Конституцією України»;
Ст.157: «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України» – убачається, що згадана у фабулі (5) організована група, вочевидь переступить і через це положення, бо інакше «закон» (1) залишиться нікчемним;
В) Так, «закон» (1) – це медична (ще є економічна, соціальна і тарифна) складова геноциду (відомості іншої заяви) окремих груп народу України (більшої половини населення), які об’єднані в особливо уразливу групу, це інваліди та пенсіонери, безробітні і всі інші громадяни, що живуть далеко за межею зубожіння та неповнолітні, чи малолітні діти у таких сім’ях;
Ст.48: «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» – «закон» (1) ще більше обмежує (повністю нівелює) це право, щодо людей, які входять в особливо уразливу групу, яка і без того ледь виживає за межею зубожіння;
ч.1 ст.27: «Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини» – особливо уразливій групі не по кишені навіть ціни на ліки в аптеках, не кажучи про оплатні медичні послуги, тобто у разі хвороби такі люди позбавлені «законом» права на життя;
Разом з тим часто хворіючі пенсіонери, а особливо інваліди, які постійно потребують медичної допомоги і лікування, через рецидиви хронічних захворювань (підстави інвалідності), важко хворі, й ті що потребують складних операцій (всім їм навіть діагностика МРТ, КТ, тощо… не по кишені), це саме стосується і тих хворих, підтримка здоров’я яких – залежить від дорогих ліків, що вони повинні приймати протягом усього життя безперервно… – всі вони приречені на смерть цим (1) «законом»;
Г) У 2002 році КС поставив крапку (4) і унеможливив де-юре втручання у право людини на безкоштовний і в повному обсязі доступ до медицини в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, але навіть тоді, окремі органи державної влади і їх посадові особи (що власне звернулись до КС з таким свавільним поданням), діяли в межах правової процедури, тобто не посягали на всі інші (разом узяті) конституційні права людини (аж до «життя по-новому») принаймні в юридичному сенсі;
Отже зазначена у фабулі (5) організована група осіб нівелює саму суть змісту і завдань Конституції, чим перетворює людину у безправну худобу (одночасно позбавляючи всіх разом взятих конституційних прав) – узаконюючи рабство тому, що утворює прецедент, згідно якого любе невід’ємне (зі всіх сторін у т.ч. від свавілля держави захищене) конституційне право (і низку таких прав) не просто (на їхню думку) можна обмежити, а і взагалі скасувати – не оглядаючись при тому ні на що і ні з чим не рахуючись;
7. Так, органи влади і її репресивна частина (поліція, суди, прокуратура…) це організована злочинність (мафія) з круговою порукою всередині, що пояснює всю ту вакханалію, яка твориться в Україні (і на голову не налазить), в зв’язку із чим обтяжені владою особи через вмотивоване відчуття безкарності, утвердились у вседозволеності – у підсумку це першопричина заявленої (5) дискримінації;
З того самого убачається і відмінне поводження, позаяк вибране коло осіб живе в якомусь іншому світі, як в зв’язку із наведеним, так і через призначення собі космічних заробітних плат і ще більших нелегальних доходах через корупційні діяння, тобто по-перше їхні фактичні доходи позволяють жити в
розкоші і їм без різниці, що і скільки коштує, а по-останнє лікуються всі вони виключно за кордоном;
Ознакою дискримінації – є соціальний статус, а саме не приналежність, до вибраного кола осіб, обтяжених владою прямо, або через приналежність до олігархічних кланів, які ту владу контролюють;
Отже я вважаю себе потерпілим від дискримінації вище (6) приведених Конституційних та інших прав, гарантованих ЦК, Законами України та Міжнародними Договорами, які вже на стадії досудового розслідування будуть додатково указані;
Окрім того злочинами (2) і (5), а також порушенням Конвенційного (9) права – мені завдано значної шкоди, розмір і обґрунтування якої – приведу на подальших стадіях кримінального провадження;
Порушення Конвенційних прав: 8. Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції: «Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України»;
Відповідно до ст.1 КПК: «Порядок кримінального провадження на території України
визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України; Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України»;
Відповідно до ч.1 ст.9 КПК: «Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства»;
Відповідно до ч.4 ст.9 КПК: «У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України» – розумію так, що поки Україну не викинули з Ради Європи, доти положення КПК, що суперечать міжнародним договорам – нікчемні;
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК: «Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини»;
Відповідно до ст.13 Конвенції: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження»;
Отже я звертаюсь зі скаргою про порушення Конвенційного (9) права в порядку ст.13 Конвенції, яка є частиною кримінально-процесуального закону і нормою з вищою за КПК юридичною силою, відповідно мені без різниці, що записано в ст.214 КПК;
9. Відповідно до ст.1 Протоколу 12 Конвенції: «Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою …соціального походження, …майнового стану, або за іншою ознакою; Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1»;
Тлумачення ЄСПЛ «3.3.1.3.: «1. Протокол № 12 забороняє дискримінацію у «здійсненні будь-якого передбаченого законом права», а отже, має більш широку сферу застосування, ніж стаття 14, яка поширюється тільки на права, зазначені в Конвенції: «i) у здійсненні будь-якого права, що спеціально гарантовано особі на підставі положень національного законодавства; ii) у здійсненні будь-якого права, що може бути виведене з чіткого обов’язку державного органу на підставі положень національного законодавства, тобто коли на державний орган на підставі положень національного законодавства покладений обов’язок діяти певним чином»; «iv) що відбувається у формі будь-якої іншої дії чи бездіяльності з боку державного органу; «Протокол № 12 до Конвенції передбачає самостійне право на свободу від дискримінації. Воно охоплює будь-які права, що були створені відповідно до національного права чи практики або випливають з них», виходячи з чого:
Отже згадана у фабулі (5) організована група осіб дискримінувала низку моїх прав, гарантованих (6) Основним Законом України за соціальною (7) ознакою, до того ж ті самі ознаки є ознаками злочину, про який заявлено (5), відповідно ніщо (8) не заважає в кримінальному провадженні захищати конвенційне право, на порушення якого я скаржусь;
Вимагаю:
10. Внести в ЄРДР відомості цієї заяви, а саме: а) умисне невиконання Рішення Конституційного Суду й умисне недодержання викладених там висновків (2), кваліфікація за ч.4 ст.382 ККУ;
б) Обмеження низки моїх прав, гарантованих Законами і Конституцією України (5), вчинених організованою групою осіб, кваліфікація за ч.3 ст.161 ККУ;
11. Внести в ЄРДР відомості скарги (9) про порушення ст.1 Протокол 12 Конвенції;
Чайковський Олександр Володимирович Складено 7 листопада
2017 року
