Дуже „справедливі”, „економічно обґрунтовані” комунальні тарифи виявилися не по кишені багатьом пересічним українцям. Відомо, що з початку 2014 року тарифи на комунальні послуги в Україні збільшували в кілька етапів.
Першим “шокове підвищення” впровадив іще „великий реформатор” Арсеній Яценюк…
Перед приходом до влади цей, так званий, політик заявляв, що тариф на газ потрібно знизити у два рази. Але, очоливши Кабмін, Яценюк став прихильником “економічно обґрунтованих тарифів”.
Головний чинник подорожчання тарифів, це ціна на газ. Від неї залежать тарифи на гарячу воду, опалення. Крім того, у чотири етапи (останній закінчився в березні цього року) підвищували й вартість електроенергії, від якої залежить ціна на холодну воду. таким чином, замість зниження ми по факту діяльності „реформаторів” отримали збільшення усіх комунальних тарифів в декілька раз. “Естафету реформ” прийняв і наступний прем’єр Володимир Гройсман. При ньому блакитне паливо ще більше подорожчало з 3,6 грн (соціальний тариф узимку) до майже 7 гривень за кубометр. Пропорційно виросли ціни на гарячу воду й тепло.
Логіку уряду Гройсмана пояснив міністр соціальної політики Андрій Рева. За його словами, раніше держава “усі гроші” витрачала на втримання низьких тарифів. Новий уряд прийняв рішення відпустити ціни на коммуналку, щоб вони “вперлися в економічну стелю”. При цьому, за його словами, всі грошові засоби, що звільняться у держави, будуть витрачені на підвищення соціальних стандартів (ми усі добре побачили це „підвищення соцстандартів” на прикладі так званої, „пенсійної реформи” –прим.ред.). Нібито тоді українці зможуть (?!!!) оплачувати високі, але обґрунтовані тарифи. Але, як виявилося на практиці, ситуація не змінилася. Як і раніше, держава витрачає на компенсацію комунальних тарифів через субсидії мільярди гривень. Ці витрати навіть дещо зросли порівняно із попереднім роком.
Правда, раніше тарифи втримували на невисокому рівні для всіх українців, а тепер половина родин одержує субсидії й платить дійсно мало, а інша половина, яким субсидія не нарахована, віддає за коммуналку левову частину свого бюджету. Причому витрати на субсидії ростуть із кожним роком. У 2018 році на комунальні знижки витратять близько 70 млрд грн. А це три річні бюджети на освіту.
Про те, у скільки разів виросли витрати українців на комунальні послуги, говориться в данихДержстату. Ще в 2013-му році середня сума в платіжках узимку коливалася в межах 500 грн, а минулою зимою вона досягала 1800 грн. Разом з тим ростуть і борги. В 2016 році вперше за багато років рівень оплати комунальних послуг опустився нижче 90%. Тобто з 10 нарахованих гривень за комунальні послуги як мінімум одна гривня – борг. Так, рівень оплати в 2013-му році становив 105%, в 2014-му – 93,9%, в 2015-му – 95,5%, а в 2016-му – усього 86,7%.
При цьому сукупний борг за коммуналку торік був меншим 17 млрд гривень, а на даний момент він становить 28,4 млрд грн. Судячи зі зростаючого числа субсидіантів, для багатьох українців “економічно обґрунтовані тарифи” виявилися все ж не по кишені. У середньому число субсидіантівповинно коливатися в межах 15-30% усіх платників комунальних послуг. В Україні ж цей показник майже досяг 60%. Так, в 2013-му році “комунальні знижки” одержували 677 тисяч родин, а на даний момент – вже 8,1 млн. домогосподарств.
Вартість послуги, згідно з економічною теорією, повинні визначати декілька факторів. Це й собівартість виробництва, і купівельна спроможність тих, хто користується послугою, і ситуація на ринку. Ще одна важлива умова – обов’язкова наявність конкуренції. Тоді виробники будуть зацікавлені в тому, щоб знижувати собівартість виробництва. А коли на ринку працюють монополії й усі втрати включають у кінцевий тариф, стимулу для економії й модернізації немає. Для прикладу: компанія “Киевэнерго” при генерації й транспортуванню втрачає приблизно 16% тепла. Втрати закладають у тарифи й платять за них усі споживачі. І вибрати замість “Киевэнерго” іншого постачальника кияни не можуть. Якби існувала альтернатива, можна було б вибирати між різними постачальниками, компаніям довелося б боротися за клієнтів за ринковими правилами, знижувати ціни або ж підвищувати якість послуги. У прогнозі Міністерства економічного розвитку й торгівлі (МЭРТ) говориться, що газ у наступному році подорожчає на 19% – приблизно до 8,3 грн за кубометр.
Для прикладу: на даний момент родина із трьох людей може спалювати приблизно 10 кубів на готування їжі. По чинному тарифу такий обсяг блакитного палива обійдеться приблизно в 69 грн, а в наступному році прийде заплатити вже 83 грн. Тарифи на гарячу воду й опалення виростуть на 20%. Для прикладу розглянемо, скільки прийде платити киянам після подорожчання. На даний момент 1 кубометр гарячої води коштує 84,45 грн, а Гкал тепла – 1414,4 грн. Згідно соцнормативам, у середньому на опалення квартири площею 40 кв. м іде 1,7 Гкал тепла. По чинному тарифу це 2438 грн. Після подорожчання за такий же обсяг тепла прийде заплатити 2926 грн. Родина із трьох людей, згідно із соціальними нормами, витрачає приблизно 4,8 куб. м гарячої води. По чинному тарифу такий обсяг обійдеться в 405,3 грн, а після подорожчання в наступному році – уже 486 грн. Електроенергія подорожчає на 20%.
Іще один дуже цікавий приклад – формування тарифу на газ. Його своєю постановою визначає Кабінет Міністрів. Увесь добутий газ компанія “Укргазвидобування” повинна продати “Нафтогазу”. А вже “Нафтогаз”, будучи монополістом, перепродує його по встановленій урядом ціні. Фактично “Нафтогаз” одержує блакитне паливо по двом умовним каналам – більш дешевий газ українського видобутку й дорогий імпортний газ, в основному з Європи. Але, зверніть увагу, українське паливо населенню продають за ціною європейського газу. Виникає риторичне запитання – а в чию ж кишеню зникає різниця?!!!
“Собівартість українського газу з усіма необхідними операційними витратами складає біля $50, а продається він по $300 (?!!!). До тих 13 мільрдів кубометрів газу, які добуваються в Україні додається газ імпортний, це ще 4 млрд. Якщо змішати дві ці цифри, то вийде більше $150 додаткового прибутку на тисячі кубах газу”, – повідомляє начальник відділу „Нафтогазу” по зв’язках із громадськістю Валентин Землянский.
Він стверджує, що на підвищенні тарифів наполягає МВФ (так потрібно послати той МВФ до біса, але як же – не дадуть чергового траншу доларів, який потім успішно розтягається „реформаторами” по різноманітних офшорах – прим. ред.). Таким чином, Україна (в особі тих же „реформаторів” – прим ред.), узявши на себе зобов’язання втримувати тариф на газ для населення на рівні “імпортного паритету”, фактично кинула в прірву зубожіння та економічного геноциду мільйони своїх громадян. І мова про якусь ефемерну “економічну стелю” тут зовсім не йде…
Валерій Марценюк
