На голову Новини Олигархам

Олигархам

77
0

До кого саме це звернення? Друковані засоби масової інформації друкували довгі й короткі списки олігархів. Так, газета "Молода Україна" в січні 2013-го писала: "У 2012 активи 200 найбагатших громадян України зросли на 20-30%. Мільярдерів за останні 5 років збільшилося з 5 до 18. Українців серед них немає".

До кого саме це звернення? Друковані засоби масової інформації друкували довгі й короткі списки олігархів. Так, газета "Молода Україна" в січні 2013-го писала: "У 2012 активи 200 найбагатших громадян України зросли на 20-30%. Мільярдерів за останні 5 років збільшилося з 5 до 18. Українців серед них немає".

 

Кожен громадянин України може з відкритих джерел уточнювати для себе інформацію про прізвища та багатства олігархів.

Олігархи купили владу і зрослися з нею. Влада давала можливість ставати мільйонерами – олігархами. Зникла законність, зникла для громадянина можливість захистити своє право в суді. Зникла справедливість.

Походження олігархів

Майже всі олігархи до ухвалення 1992 року законів про малу й велику приватизації були громадянами України різних національностей. Директори великих підприємств та наближені до президентів люди "зуміли" перетворитися на великих приватних власників.

Із партноменклатури й червоного директорату формується новий клас – олігархат. Його велетенська власність була здобута переважно крадіжкою з використанням службового становища.

В історії самостійної України не було жодного дня, коли не діяв би кримінальний кодекс, одначе верховна влада почала брати від злодіїв хабарі, а не застосовувати проти них кримінальний кодекс.


Особливість українського олігархату

 

Після краху так званої співдружності соціалістичних країн у всіх цих країнах реформували централізовану економіку в ринкову, що природно вело до створення класу приватних власників.

І тут хутко почала проявлятися особливість українського нового класу, олігархів, у порівнянні з цим класом у Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії та прибалтійських країнах Естонії, Латвії, Литві.

У них новий клас, що формувався, як і в Україні, був національним, а в Україні – не національний, а проросійсько-інтернаціональний.
Це мало принципове значення. У тих країнах діячі комуністичних партій та червоного директорату і за добу комуністичної диктатури жили в сфері культури й мови своїх націй. Комуністичну диктатуру народи сприймали як факт російської окупації.

Комуністи в цій владі – лакузи Москви, але вони не порвали з національними мовами, культурою й традиціями.

В Україні партапарат і червоний директорат порвали з українським народом, відірвалися від його культури й традицій, перейшли на російську мову, зблизилися з мовою і культурою російського окупанта й допомагали йому русифікувати українців, плюндрувати й нищити народну культуру.

Вони стали носіями й поширювачами чужого духу. У зрадництві українських національних інтересів маланчуки, білодіди, скаби, щербицькі та їм подібні яничари зайшли так далеко, що заперечували існування українських національних інтересів загалом і запроторювали в концтабори тих, хто осмілювався заявляти про їх існування.

 


Зрадництво влади і олігархів

Проголошення незалежності України 1991 року не привело до усунення окупаційної адміністрації. Вона залишилася, і продовжувала діяти в попередньому дусі.

Президент Кучма 1994 року заявив, що українська національна ідея не спрацювала. Це підбадьорило російських шовіністів, вони перейшли в наступ проти всього українського.

 

Відразу після проголошення Україною самостійності Москва розгорнула інформаційну війну проти української нації.

Українська влада замість протидіяти ворожій пропаганді стала вкупі з олігархами сприяти Москві, наповнюючи інформаційний простір поширенням думок про тимчасовість незалежності й неминуче повернення України в новий союз з Росією, про нездатність українців до державотворення, про погіршення життя народу через незалежність України і тому подібне.

Самі ж руйнацією заводів і фабрик позбавляли трудящих засобів до життя, а злидні народу звалювали на самостійність України.

 

Телевізія постійно рекламувала розпусту, наркоманію, пияцтво та іншими способами руйнувала народну мораль. Демонстрацією через екран військових подвигів "славних російських генералів" навіювали українцям думки про непереможність російської армії, отже, неприпустимо було й думати про відрив від Москви.

Влада створювала сприятливі умови для продажу в Україні величезного потоку російської дешевої літератури та газет і не сприяла друку й поширенню української літератури.

Весь інформаційний простір України всі роки її самостійності був антиукраїнським і діяв не на поширення української національної ідеї й консолідацію нації, а на ідейну дезорієнтацію та розкол за всякими різницями й вигаданими суперечностями.

Влада, як справжній чужий окупант, після проголошення незалежності не організувала систематичну працю з патріотичного виховання українців, а продовжує московську окупаційну імперську політику.

Знищила кіновиробництво і не створила жодного путящого фільму про боротьбу українців за відновлення національної державності з часів чотирьохвікової героїчної козаччини, петлюрівщини, бандерівщини, шістдесятництва.

Олігархи захопили державну владу і своїми фінансами та владою повели антинародну політику. Захопивши всю промисловість у свої руки, забрали у людей робочі місця й викинули з України мільйони українців за кордон у пошуках хліба.

23 роки після проголошення незалежності забамбулювали українців промосковською ідеологією й готували їх до капітуляції перед московським імперіалізмом. Сприяли Путіну почати війну проти України.

Частину населення так збили з пантелику, що в Луганській і Донецькій областях чимало людей з початку нападу Москви на Україну виявило підтримку московському агресору.

Своєю безмежною жадібністю і зневажанням народу ви, владоможні олігархи, допекли весь народ. Його терпець увірвався, і він повстав і переміг антинародний режим.

Організатори бандитської олігархічної влади дременули з України до свого московського господаря Путіна. Нація стала активним суб’єктом політичної дії, спроможним організуватися для збройного захисту української державності.

Це означає, що ви, хто не втік з України, не зможете тихо відсидітися, удаючи із себе невинних.

Ви винні! І ваша вина співмірна з великими злочинами проти людяності ХХ століття.

Ви винні, що 23 роки від проголошення незалежності Україна не відроджувалася, а занепадала в усьому: у сфері матеріального й культурного виробництва, у сфері освіти й науки, у рівні добробуту і здоров’я населення.

За 23 роки вашого злочинного панування над Україною ви зменшили населення України з 52 до 45 мільйонів, тобто скоїли злочин геноциду. За злочини перед нацією вам доведеться відповісти!

Це означає, що ви постали перед необхідністю самовизначитися, тобто відповісти собі на питання: Хто ви? З ким ви? Хто є кожен із вас: українець – російського, єврейського, білоруського, грузинського…походження – чи не українець?

Якщо не українець, тоді тікайте за кордон з перспективою повторити долю Павла Лазаренка.

Якщо українець і свою долю й долю своїх дітей пов’язуєте з Україною, тоді для захисту самостійності України мусите проявити таку ж жертовність, яку проявляє українська нація на фронті і в тилу пропорційно ваших статків в захисті незалежності своєї держави.

Настав час творення великої історичної міжцивілізаційної віхи – другої фази дезінтеграції російської імперії і утвердження української державності зі своїми ідеологічно-моральними засадами.

Ви, олігархи, не та категорія громадян, яка може залишитися сторонніми спостерігачами від загальнонаціонального напруження у творенні історичного руху.

Тож відчуйте зв’язок з українством і дійте на захист його!

 

 

Левко Лук’яненко, Герой України

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я