В суботу в столиці Польщі, на Національному стадіоні, Петро Порошенко зустрівся з главами держав та урядів країн-членів Північноатлантичного альянсу.
А після зустрічі – заявив про “новий етап” у відносинах Києва з НАТО та новий пакет допомоги, пише Українська правда
Щоправда, деталі домовленостей лишилися не розкриті – Порошенко полетів до України, не провівши заплановану прес-конференцію.
То чи справді все так безхмарно?
“Європейська правда” розібралася, що насправді отримав Київ та чого не вистачає в рішенні Альянсу.
– Допомога Україні справді збільшиться. І всі без винятку співрозмовники в Альянсі кажуть, що вона – безпрецедентна.
– Ми, на перший погляд, стали на шлях Грузії – Альянс навіть пообіцяв нам новий формат відносин, який є лише у п’яти країн (приміром, Грузії чи Швеції).
– Але натомість маємо проблему. В рішенні – жодної згадки про перспективу членства. Альянс ніби й забув, що колись, в 2008 році, пообіцяв її Україні. І тут – разюча відмінність з Грузією. У грузинському рішенні, схваленому напередодні, чітко і кількаразово підкреслено – країна стане членом Альянсу.
– Одні кажуть, що Україна сама обрала шлях, відмінний від грузинського; інші кивають на Альянс, що не готовий говорити. Але факт лишається: наразі Київ не готовий відстоювати перспективу членства.
– І, нарешті, про Донбас. У НАТО підтвердили: російські війська і досі є на Донбасі – і погодилися з Києвом: жодних виборів не буде до виконання Кремлем перших пунктів Мінська.
“Нехай Україна вирішить сама”
Вісім років тому, у 2008 році, в Бухаресті відбувся саміт НАТО, який зазвичай згадують як неприємний для Києва. Україна, а також Грузія хотіли отримати від НАТО План дій щодо членства (ПДЧ) – документ, який є однією зі стадій (щоправда, не обов’язковою) на шляху до вступу в Альянс. НАТО, як відомо, відмовило нам у цьому статусі.
Щоправда, повного провалу не сталося: тоді Альянс знайшов компромісну формулу.
“НАТО вітає євроатлантичні прагнення щодо членства в НАТО України та Грузії. Сьогодні ми дійшли згоди, що ці держави стануть членами НАТО.
…Ми розпочнемо період інтенсивної взаємодії з ними на високому політичному рівні для розгляду питань, пов’язаних з їхніми зверненнями щодо ПДЧ, які залишаються невирішеними”, – йдеться в Бухарестській декларації.
В усіх рішеннях того часу Україна та Грузія згадуються разом, та вже за два роки шляхи держав розійшлися. За Януковича Київ відмовився від прагнення до членства і суттєво скоротив практичну взаємодію з Альянсом.
Співпраця почала повертатися на старий рівень лише в 2014 році.
А в грудні 2014-го Київ офіційно повідомив Альянс, що відмовляється від політики позаблоковості.
Варшавський саміт став першим за нової реальності. Та, на жаль, Альянс і досі неготовий сказати хоч слово про перспективу членства. В рішенні комісії Україна-НАТО немає навіть найменшої згадки про це. Натомість там є формула часів позаблоковості – красива, але не надто корисна на практиці – про те, що “демократична Україна є ключем до євроатлантичної безпеки”.
Чому так сталося?
Джерела натякають, що спротив виходить від окремих країн Альянсу. Приміром, в МЗС Німеччині ще півтора роки тому наполягали, що Київ не має порушувати питання членства.
Та не варто списувати все на європейців.
Грузія довела: навіть ворога Росії можуть офіційно визнати майбутнім членом НАТО – аби країна сама цього бажала.
У Варшаві Альянс провів зустрічі не лише з Україною, а й з Грузією. І грузинське рішення радикально відрізняється від нашого.
Тут є все необхідне.
“В 2008 році Альянс погодився, що Грузія стане членом НАТО, а ПДЧ буде складовою цього процесу. Ми підтверджуємо всі елементи такого рішення”, – йдеться, зокрема, в грузинському документі.
Є всі підстави вважати, що Україна отримала би схожі запевнення – аби лише захотіла.
Та й генсек НАТО прямо каже – Порошенко не просить Альянс про визнання перспективи членства.
“Президент підтвердив, що питання членства не на порядку денному.
Для НАТО принципово важливо, що кожна країна сама повинна вирішувати питання про механізми своєї безпеки, у тому числі про членство в НАТО. І Україна сама повинна буде ухвалити рішення”, – відповів Єнс Столтенберг на питання про те, чи діє Бухарестське рішення НАТО щодо України.
“Все, крім членства”
Та чи означає така політика, що Альянс “поставив хрест” на Україні?
Точно ні.
Більше того – хоча публічно ми уникаємо слова “членство”, насправді рухаємось до нього. І, що важливо, цей рух нині активніший, ніж будь-коли. Адже вступ до Альянсу – це не лише і не стільки політичне рішення. Перш за все йдеться про реформи сектора безпеки та оборони.
В цьому питанні можна говорити про справжню перемогу України на Варшавському саміті НАТО.
Ще ніколи Альянс не надавав такого масштабного пакету допомоги країні, яка не вступила і юридично навіть не вступає до нього.
Про цей пакет, звісно, домовилися ще до початку саміту, та й “Європейська правда” неодноразово писала про його деталі.
Та затвердити масштабну допомогу було потрібно саме у Варшаві – урочисто, в присутності 29 глав держав та урядів.
8 трастових фондів, 40 напрямків взаємодії, новий механізм координації допомоги від НАТО та країн-членів, безпосередня робота радників з Альянсу в Генштабі, в Міноборони та в інших відомствах, спільна розробка і проведення реформ, яке гарантувало би, що ті відбуваються за стандартами Альянсу – це лише короткий перелік тез масштабного документу обсягом у 13 сторінок.
“Комплексний пакет допомоги передбачає стільки підтримки, скільки Україна зможе ефективно використати для реформування сектора оборони і безпеки”, – заявив Порошенко на брифінгу перед завершенням саміту.
“Все, крім членства” – про таку формулу допомоги Україні та Грузії кажуть західні експерти, що спеціалізуються на тематиці НАТО. Грузія ще раніше отримала підтримку Альянсу для реформування своїх збройних сил – тепер настав час України.
Найближчими роками Комплексний пакет допомоги (скорочено КПД; англійською – Comprehensive Assistance Package, CAP) стане основним інструментом у взаємодії України з Альянсом.
Та чи буде він успішним? Це залежить від нас самих.
“Ми мусимо розуміти роль КПД в нашому реформуванні. Сам по собі він не гарантує змін”, – пояснила “Європейській правді” Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.
“Комплексний план допомоги не можна розглядати окремо від стратегічних документів – стратегічного оборонного бюлетеня, стратегії нацбезпеки і так далі.
Було завдання залучити ресурси НАТО для проведення реформ; із цим завданням Україна впоралася на 300%.
КПД надає нам шанс. Він дає змогу виконати плани, поставлені в інших документах, але все залежатиме від того, як ми скористаємося цими можливостями”, – зазначила віце-прем’єр.
Наразі текст документа ще не опублікований, хоча основні напрямки співпраці вже названі – про них можна прочитати в інтерв’ю нинішнього керівника української місії при НАТО. Та важливо розуміти, що фінансова допомога не буде головним складовим елементом КПД. План передбачає фінансування, та його обсяги не зафіксовані (бо мають поступово зростати), і тому сума допомоги не звучить у офіційних заявах щодо нового документа.
Програма сумісності
Ще одне важливе рішення Варшавського саміту – згода НАТО долучити Україну до “елітного” формату взаємодії. Йдеться про так звану Програму розширених можливостей в рамках Ініціативи взаємосумісності партнерів (англійська назва – Enhanced Opportunities Programme within the Partnership Interoperability Initiative).
Чому ми кажемо про її “елітарність”?
Через те, що нині в цій програмі беруть участь лише найбільш реформовані країни. Це – Швеція, Фінляндія, Грузія, Йорданія і Австралія.
Географічний розбіг, як бачите – неймовірний. Тут і ті держави, які точно не стануть членами Альянсу, і Грузія, яка може ним стати і йде до цієї мети, і північні держави, що готові до членства без будь-якого ПДЧ.
“Які реформи потрібні, щоби Швеція стала членом НАТО? Потрібно підписати угоду і надіслати своїх представників до Брюсселя. Все”, – напівжартома розповів один зі співрозмовників ЄП.
Саме тому зараз йдеться не про негайне включення України до цієї програми, а про плани України та про згоду НАТО. До слова, дана програма є дуже новою, вона з’явилася в НАТО лише в 2014 році. Вона не містить якогось вузького переліку можливостей – швидше, йдеться про новий рівень стосунків України з Альянсом.
“Країни-учасники дуже різні, і тому немає загальної рамки. Кожна країна визначає для себе пріоритетні речі. Особисто я вважаю, що платформа протидії гібридній війні може стати сферою такої взаємодії”, – каже Іванна Климпуш-Цинцадзе.
На жаль, цей рівень не пов’язаний з членством.
Однак віце-прем’єр наводить приклад Грузії, участь якої у тісному форматі співпраці з НАТО не лише не виключає, а й допомагає дорозі до членства. Адже основна ідея (і це підтверджується назвою програми) – досягти більшої сумісності між безпековими структурами України і країн-членів НАТО.
А це – одна з умов членства.
“Коли Грузія робила реформи для сумісності з НАТО, участь в Enhanced Opportunities Programme дозволила країні стати майданчиком регіональної важливості. Тепер країна дає свій внесок в спільну регіональну безпеку.
Це – ще одна сходинка, яка наближає їх до ПДЧ.
Це – принципово інший рівень співпраці з Альянсом”, – пояснює вона.
Щоправда, відповіді на запитання про те, коли Україна долучиться до Програми розширених можливостей, наразі немає. Невідомо навіть, чи забере це місяці, чи рік, чи два – Климпуш-Цинцадзе каже, що в уряді не встановлювали дедлайни навіть самі для себе.
Російський фронт
Ще один напрямок, де можна говорити про перемогу України – російський.
В заключній заяві є всі моменти, на яких наполягав Київ. Це і підтвердження того, що на Донбасі є російські війська, і запевнення про те, що анексія Криму ніколи не буде визнана (заява стандартна для міжнародних структур, але все одно важлива).
І, нарешті, в НАТО офіційно підтримали українську позицію про те, що
вибори на Донбасі не мають відбутися до виконання “безпекових” вимог Мінська.
Для України це – ключове питання, адже ця “дрібниця” не прописана в мінських угодах напряму, що дозволяло Кремлю вимагати проведення виборів якнайшвидше. Київ натомість доводив, що проводити вибори під дулом автоматів – неприпустимо.
Відтепер Альянс, до якого, нагадаємо, входять Німеччина та Франція, офіційно підтримує українську позицію.
У спільному рішенні комісії Україна-НАТО йдеться про “проведення місцевих виборів в окремих районах Донецької та Луганської областей, щойно ситуація безпеки зробить це можливим відповідно до Мінських угод”.
Звісно, цим “російські рішення” Альянсу не обмежилися.
У Варшаві країни-члени НАТО домовилися про “єдину політику стримування Росії”. У чотирьох східних державах-членах Альянсу, тобто на кордонах РФ – в Литві, Латвії, Естонії та в Польщі – буде розміщено 4 бригади по 1000 військовослужбовців у кожній. І це не тимчасове розміщення – вони лишатимуться на кордонах РФ стільки, скільки потрібно, зазначили в Альянсі.
Буде створена нова бригада в Румунії, а в Польщі кількість солдат інших країн-членів НАТО сягне 10 тисяч осіб.
Та водночас Альянс вирішив, що діалог з РФ продовжиться, в тому числі військовий. Однак діалог – не дружба, наголошують представники Альянсу.
Період, коли в НАТО мріяли переконати РФ, минув. Там вже розуміють, що розпочалася нова реальність.
І саме тому президент Обама оголосив: повернення до звичних відносин з Росією – неможливе.
До речі, прес-конференцію президента США, що відбулася по завершенню саміту, лише один раз перервали аплодисментами: після того, як він оголосив про безумовну підтримку України. Причому аплодували не українські журналісти, адже ті були в іншій частині будівлі, чекаючи на прес-конференцію Порошенка.
Україна лишається в фокусі уваги світової спільноти.
І один з ключів до світової безпеки справді перебуває саме тут.
