З великим подивом і сьогодні зустрічаю думки про те, що ми і наші величні сусіди росіяни — якщо не взірці духовності, то принаймні приклад гідний наслідування. А от «америкоси» і усілякі європейці під впливом власної свободи совісті, майже усі, якщо не гомосексуалісти, то звичайні збоченці стовідсотково. Причому я ще якось, так нескромно поєднав недолугих свідомих українців з носіями «великого и могучего», які безперечно мали б просто вчити весь світ і нести недорозвинутим у духовному плані націям і, пробачте за вираз, народностям, світле, добре і , не побоюсь цього слова — вічне.
З великим подивом і сьогодні зустрічаю думки про те, що ми і наші величні сусіди росіяни — якщо не взірці духовності, то принаймні приклад гідний наслідування. А от «америкоси» і усілякі європейці під впливом власної свободи совісті, майже усі, якщо не гомосексуалісти, то звичайні збоченці стовідсотково. Причому я ще якось, так нескромно поєднав недолугих свідомих українців з носіями «великого и могучего», які безперечно мали б просто вчити весь світ і нести недорозвинутим у духовному плані націям і, пробачте за вираз, народностям, світле, добре і , не побоюсь цього слова — вічне.
Достаньо ввімкнути будь-який відносно-український та відносно-центральний телеканал, щоб у незліченних сусідських фільмах і серіалах побачити цю неприкриту нічим духовність. Вона мироточить з очей відомих російських акторів, піднятих ними глибинних духовних тем, з вулиць кіношних великих міст і охайності працелюбних селян та декорацій у вигляді зруйнованих церков. Інколи, здається, що рівень життя північних сусідів вже давно, смачно і далеко переплюнув ненависних «америкосів». Сім’я звичайної вчительки та інженера живе у ексклюзивному котеджі чи на гірший випадок у дизайнерських квартирних багатометрових апартаментах. Двома, а то і трьома автомобілями імпортного виробництва вже нікого не здивуєш. Це навіть не норма…Звичність. Так живе кожен пересічний серіальний росіянин.
І на мить здається що «гундяєвський», ой пробачте «русскый мир» це саме той шлях якого нам не вистачає… Що не вписується у цю райську тему, так офіційна інформація проте, що кількість емігруючих з цієї країни чи ненайбільша у світі. Що кожен, хто у цій країні може — намагається створити умови для втечі. Чи то нерухомість за кордоном, чи то діти вчаться і готують плацдарм. Будь-яке інтерв’ю з представниками сусіднього бомонду, дає нам можливість дізнатись, що «капусту» вони шинкують тут, бо «піпл хаває», а весь інший час воліють проводити за кордоном.
А ми? Ми доброзичливі, терпимі, гостинні, дружелюбні. Ви ж пам’ятаєте — це неспростовно підтвердив останній чемпіонат Євро 2012. Ми настільки гостинні і терпимі, що дозволяли мочитись на газони у наших містах, п’яним іноземним гостям, поблажливо при цьому посміхаючись. Чомусь пригадався анекдот: «Діти! Що таке щастя? – (Вовочка з третьої парти) — Жити у Радянському Союзі!! – Молодець! А що таке нещастя? – (Сьома з останнього ряду) — Це мати таке щастя…»
Чорт забирай! Чому тоді при такому стосі позитивних якостей нашого національного характеру, кримінальні новини сьогодні переважають кількістю і «якістю» перед світськими, міжнародними і новинами культури разом узятими? І «авторами» цих новин є не чужепланетні «чужі», а наші добрі, гостинні і терпимі знайомі, сусіди, родичі… Чому вечорами очікуючи своїх рідних ми турбуємось в першу чергу про те, щоб вони не зустріли по дорозі додому гопообразну істоту, чи, не приведи господи, кодло подібних створіннь. Уявляєте скільки їх вештається нашими містами і селами?
Я заради цікавості провів невелике опитування серед більшості свої знайомих жінок. Питання буле одне – «Чи відчували ви у своєму житті хоч один прояв насилля з чоловічого боку?» Відповідь хочете дізнатись? Жінки знають. А чоловіки… Після жіночих відповідей мені на думку прийшли два висновки. Одне з двох – чи невелика кількість недоумків чоловічої статі, які псують наше реноме перед жінками, проявляють неабияку активність, чи…(тримайтеся чоловіки) недоумків серед нас набагато більше, ніж можна собі уявити! Бо практично кожна жінка чи дівчина призналась, що в тій чи іншій формі відчула на собі ПРЯМУ ЧОЛОВІЧУ АГРЕСІЮ! Дехто з недоумків, хто можливо читає цю статтю(що сумнівно) скаже: «А що баби всі лялі?». Тільки придурок буде категоричним. Відповім за жінок — «Уявляєте? У більшості своїй так!».
Разом з тим важко пояснити чому, інколи, проходячи повз дуже привабливу зграйку юних панянок, вуха можуть відпасти від мови, яку вони використовують у спілкуванні. А біля багатолюдних офісів з цигаркою у гарненьких губоньках, стоять саме вони — красуні наші. Чого їм бракує? І сам собі відповідаю — СПРАВЖНЬОЇ ЧОЛОВІЧОЇ УВАГИ. Уваги чоловіка, а не мужлана. Тупого і самовдоволеного. Коли їй не потрібно бути кимось, а приємно залишатись собою.
Багато моїх знайомих жінок, що нерідко бувають за кордоном, розповідають — агресивно-прискіпливу чоловічу увагу до себе вони відчувають, як тільки перетинають кордон України. Чоловіки, що з нами? І після цього ми воліли б, щоб наші жінки не тікали у чужі хати?
Тому, коли мені трапляється нещастя спостерігати за домінуючою бидлотою у нашому політикумі, я згадую слова свого старшого і розумного товариша – «Головна українська біда в повній відсутності аристократії». Бо те недолуге і злочинне, що намагається керувати суспільством можливо і навчилось тримати ніж і виделку, носити костюми і вважати себе вищими істотами, проте нести відповідальність, перемогти власну пихатість і цинічність, непоказово піклуватись про ближнього… та і врешті решт вивчити бодай одну мову — російську. Про українську мовчу, бо і російською вони так і не навчилися говорити.
Але маю надію! Нової влади, чи принаймні радикально відмінної від сьогоднішньої, найближчим часом не передбачається. Важко уявити, що потрібно для того статись. Влада — дзеркало суспільства. Проте ось що важливо — їхні діти сьогодні вже давно інтегровані в Європу. І отримують там належну для цивілізованої людини освіту і відповідно суспільне виховання. Хід думки відслідковуєте? Аристократія народжувалась саме таким еволюційним шляхом. Чи мої сподівання марні? У цьому випадку, у чоловічої частини суспільства мають знайтись інші методи впливу.
Юрій Квітень
Журналіст, радіоведучий
