37-й окремий мотопіхотний батальйон Збройних сил України, що від початку було створено, як батальйон територіальної оборони в Запоріжжі, з 2014 року веде службу у зоні проведення так званої АТО.
«Громадське ТБ Запоріжжя» побувало за день до ротації і виведення батальйону на передову в розташуванні військовослужбовців.
– Так а шо нам, – зустрічає нас комбат Олександр Лобас, – є наказ – виконуємо. Але пацани от рвуться на передок. Б’ють копитом, так би мовити. Не терпиться їм. Але спокій головне. Емоції треба контролювати, – каже комбат, затягується сильно цигаркою, видихає хмару диму. Ледь помітно військовий посміхається:
– Аватарів менше стало набагато! Це дуже важливо. Позиція і Міноборони, і наша теж, що тим, хто тут бухає – ніяких посвідчень учасників бойових дій не дають.
– А противник як себе поводить?
– Та а як, ДРГ працюють. Ми протидіємо.
Військовослужбовець з позивним «Сармат» спілкується з нами вже перед виїздом на останні, на цьому місці батальйону, навчання. Вже завтра весь батальйон переведуть на передову і від цього настрій дуже пожвавлений.
– У нас непогано мобільні КПП відпрацьовують. Вночі робимо пересувні такі пункти, перевіряємо документи тих хто пересувається. І були випадки коли ми ловили ДРГшників, – зазначає «Сармат».
Тим часом комбат тренується в метанні ножів.
– Бачиш колоди, в які встряє лезо?
– Угу, – киваю я.
– Знайшов був у своїх пару пляшок коньяку, поставив сюди і змусив їх кидати в ціль сокиру. Нормальне таке видовище вийшло. Весело…
Вже на полігоні спілкуємося з іншими військовослужбовцями. Зразу помітно що всі тут знають і дуже поважають Сан Санича. Він з батальйоном від початку. “І до самої перемоги буду”, – каже Сан Санич. На війну він пішов добровольцем. До цього працював на заводі. “Настрій у нас бойовий. Але ми готуємося до всього. Там же неадекватні люди. Торік в день Великодня обстріляли нас. Але ми вже знаємо, вони шукають такі місця, де є п’янка. Аватарів зараз майже нема, боремося з ними, тому відсіч завжди можемо дати. Мені 54 роки. Я сюди прийшов, і буду тут до перемоги. Точно. Робота у нас така – захищати…”
Автор: Тарас Білка
