В однієї політсили колись був такий девіз-слоган: “Ніщо не може зупинити ідею, час якої настав”. На думку українського уряду, який вже не знає, де брати гроші для наповнення держбюджету, саме нині настав час для тотального оприлюднення доходів УСІХ громадян!
І не тільки “бідних” державних чиновників, які з тяжкою головою вимушено “світили” свої статки і заповнювали минулоріч електронні декларації, а всіх українців! Можливо, навіть пенсіонерів. Хоча тут таки можливі варіанти…
Отже, цього року уряд ініціюватиме розгляд законопректу, який зобов’яже все населення України декларувати свої доходи. Для уникнення бойкоту-саботажу буде створено автоматизовану систему моніторингу витрат! Якщо ця “розумна машина” помітить, що ви витрачаєте більше, аніж заробляєте, неприємної розмови у податківців не уникнути. Тож краще не махлювати…
Хоча, будь-яке нове – це добре забуте старе. Впровадити загальне декларування доходів намагалися ще наприкінці 1990-х, а в передостанній раз про нього згадували 2014-го: тоді йшлося про те, що кожен громадянин зобов’язаний заповнити податкову декларацію до листопада 2015. Якщо фізична особа не задекларує доходи, то податкова автоматично вважатиме, що вартість активів платника податків становить 200 тис. грн, роз’яснювали “експерти”-ініціатори таких “покращень”!.
Що натомість пропонується у 2017 році? А у 2017 році нардепи готують законопроект, норми якого – поки що на стадії обговорення. Дискусійним є момент відносно того, з якої суми має стартувати загальне оподаткування. Одні пропонують зробити “порогом” 500 тисяч грн, які власник відобразить у “нульовій” декларації, інші – мільйон або два. Окрема тема для суперечок: що саме має входити в умовні 500 тисяч? Пропонується включити в цю суму вартість житла та особисті заощадження і зарплату, отриману протягом року.
В останньому випадку подача податкових декларацій стане актуальною подією для переважної більшості громадян: адже, де б ви не мешкали, нерухомість дешевша за 500 тисяч гривень (18,5 тисяч доларів) існує навряд чи. З мільйоном ситуація може дещо вирізнятися, але не набагато. Дехто з експертів пропонує вивести з категорії декларантів всіх пенсіонерів та осіб, котрі мають одне джерело доходів. Хоча все це – на етапі попередніх консультацій.
Уряд хоче, аби такі (чи подібні) декларації заповнювали усі
Як говорить член парламентського комітету з питань податкової політики Микола Фролов, “необхідно встановити мінімум, після якого громадянин України зобов’язаний брати участь в декларуванні. А якщо українець має невисокі доходи і у нього небагато нерухомості, він не зобов’язаний заповнювати декларацію. Потрібно провести широку дискусію про те, з якого порога починати декларування”. Це й справді один з ключових моментів, котрий багато що прояснить у намірах влади.
Як перевірятимуть народ
Контроль за витратами українців здійснюватиметься передусім через банки. Для цього вже створено передумови, адже ще минулого року президент Петро Порошенко підписав закон про часткове розкриття банківської таємниці, а відтак Мінфін отримав доступ до інформації про депозити і банківські перекази фізичних осіб. Тепер чиновники можуть відстежити велику покупку, зроблену за допомогою банківської карти, або ж поповнення депозитного рахунку. Крім того, інформація з реєстрів дозволяє відстежувати купівлю нерухомості та автомобілів.
Відносно ж того, яка сума, знята з рахунку для оплати товару чи послуги, має привертати увагу податківців, також тривають дискусії. Хтось пропонує стартувати зі 150 тисяч гривень, а хтось – з 50. Якщо під час перевірки громадянин зможе пояснити походження таких грошей – проблем не буде. Якщо ні – йому доведеться сплатити:
1) штраф у розмірі 10% від витраченої суми;
2) податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18%;
3) військовий збір у розмірі 1,5%.
У цьому контексті не зрозуміло: чи не підпадають під фінансові репресії особи, які проводили збір коштів (для себе чи для рідних) на ті чи інші медичні маніпуляції. Подібна ситуація в українському суспільстві є досить розповсюдженою, тому питання актуальне. Та й взагалі – різного роду благодійництво, з чим би воно не було пов’язане – поки що ніяк не вписано у наміри уряду впровадити обов’язкове декларування.
Є також іще дещо, що потребує роз’яснень з боку суб’єктів законодавчої ініціативи: яким є набір мотивуючих чинників, що мають спонукати громадян бути чесними з державою?
Наприклад, у ряді західних країн, окрім відповідальності за неподання декларації, передбачене заохочення у вигляді пільг, які залежать від кількості утриманців у родині або, наприклад, від наявності іпотеки. Протягом року податкові органи стягують податок за певною ставкою, але наприкінці року роблять перерахунок, після якого повертають надлишок. Наше законодавство до подібного не адаптовано, та й реалії наші є зовсім іншими.
Світовий банк свого часу підрахував, що український бізнес у тій або іншій формі виплачує 135 різних податків. Це – абсолютний світовий рекорд. Друге місце в цьому рейтингу посіла Румунія зі своїми 113 податками. “Бронза” – за Ямайкою з 72 податками. Із такою кількістю фінансових зобов’язань не просто розібратися навіть професіоналам, а хто допомагатиме заповнювати декларації пересічним громадянам? Якщо йдеться про електронну систему, то вона повинна відповідати ряду вимог, бути простою і здатною витримати “наплив” чималого числа юзерів, чого не можна сказати про е-декларування, запущене зі збоями та скандалами в Україні минулого року.
Підводне каміння закону
Хоча закон про загальне декларування доходів іще не виписано (і, тим більше, не ухвалено Верховною Радою), слід замислитися над тим, які наслідки матиме його прийняття. По-перше, в разі позитивного голосування за цей закон можуть виникнути проблеми з системою контролю. Податковій службі доведеться обробляти великий масив інформації, проте невідомо, де і як зберігатиметься вся ця інформація, і чи не потрапить вона до рук зловмисників.
По-друге, розширення функцій фіскальних органів може простимулювати їхню безкарність, як це було, приміром, за часів президентства Леоніда Кучми, коли силові дії податкової поліції (сумновідомі “маски-шоу”) широко використовувалися для боротьби з політичними опонентами. Все це лишило по собі погану пам’ять у суспільстві і зараз навряд чи зміцнить симпатії українців до влади.
По-третє, позитивне сприйняття декларацій могли б забезпечити три передумови: лібералізація норм Податкового кодексу (зниження ставок податку, спрощення адміністрування тощо); сувора звітність та реальний громадський контроль за витрачанням бюджетних коштів; логічне завершення епопеї з е-декларуванням державних службовців (хотілося б врешті-решт почути, чим завершилися перевірки задекларованих доходів та як покарано тих, хто надав про себе недостовірні відомості).
Однак про втілення подібної тактики поки що не йдеться. Тому добровільне та чесне оприлюднення громадянами доходів не вмотивоване взагалі нічим, а відтак відсутнє й розуміння цілей та завдань загального декларування. До того ж, на тлі нинішнього рівня корупції у найвищих ешелонах влади настирна вимога держави “засвітити” майно та гроші виглядає щонайменше непристойно.
“Податки очима дітей” виглядають просто ідеально. Але насправді відслідкувати, на що йдуть зібрані з українців податки, зовсім непросто… Хоча, було б бажання…
Це ті першочергові висновки, які лежать на поверхні. А про решту нюансів, пов’язаних із декларуванням доходів, ми поговорили із Олександром Охрименком – економістом та президентом Українського аналітичного центру.
Пане Олександре, уряд пропагує ідею щодо введення обов’язкового податкового декларування. Ідея, правда, не нова…
Не нова, бо про це ще Клименко (міністр доходів і зборів часів Януковича – Авт.) говорив. А Азаров озвучував її ще у 2011 році. Але йому не пощастило, і він не встиг це реалізувати. Тепер вже Гройсман береться за обов’язкове оподаткування…
Зі слів прем’єр-міністра, 50% економіки України знаходиться нині в “тіні”. Запропоновані ним заходи дозволять нам усім вийти на “світло”?
Ну дивіться, це – загальноєвропейська практика… У німців, наприклад, є своя система, як показати доходи. Нам практично пропонують її запозичити. І навчитися, як “малювати” доходи, обманювати, “стучати” один на одного. Від цього, звісно, постраждають менш забезпечені, бо “малювати” доходи – це не дешево, тому вони будуть платити більше податків. А для пана Гройсмана і решти це, безумовно, проблему не становитиме. Ви ж бачили, що задекларували наші депутати? Деякі з них просто знущалися. Вони говорили: “Так, я багатий, так, я крадій, але мені плювати на все…”.
Тож депутати та міністри будуть й надалі показувати свої доходи і розповідати, які вони хороші, а населення – що?.. Буде платити податки.
Економіст Олександр Охрименко вважає: якою б не була доля урядового законопроекту, для олігархату та правлячої верхівки ситуація з податками не зміниться ні на йоту!
Може, це й непогано?
Для українців це буде, звісно, шок. Бо тепер якщо ви купуєте, приміром, квартиру, то будьте готові сплатити з цієї покупки податки. Як це буде виглядати в Україні – я навіть не уявляю. Ті механізми, які працюють у Європі, у нас просто відсутні.
Ви згадали про німців, які “малюють” собі доходи. Тобто практика ухиляння від податків є інтернаціональною? Закон порушують усі?
На Заході це називається красиво: “оптимізація системи оподаткування”. Є низка адвокатів, які саме на цьому спеціалізуються. І хоча це незаконно, це розповсюджена практика. “Відмити” доходи коштує від 3 до 10 відсотків. Якщо гроші дуже “брудні”, це буде дорожче, якщо мова йде про “білі” офшори – дешевше. До ваших послуг в Європі – так звані “бізнес-консультанти”. Наші олігархи, бізнесмени їхніми послугами також користуються – наймають людей, здатних довести, що Ім’ярек дійсно чесно заробив свої мільйони… Але це має сенс для крупного бізнесу. Наймати правників, які легалізують ваші сто тисяч доларів – м’яко кажучи, не реально.
Щодо купівлі квартири та іншого. Зараз з кожної зубної щітки громадяни платять 20-%-й податок на додану вартість (ПДВ), який закладено в ціну. Цього не досить?
Тут йдеться про інший порядок сум. В податкову декларацію вноситимуть покупки від 50 тисяч гривень. Задекларувавши їх, ви повинні пояснити, де взяли ці гроші. А з цим вже може бути проблема. В Європі простіше: там “зарплату в конверті” не практикують. Людина отримала зарплату, зробили покупку – показала її у декларації. Власне, знаєте, чому на Заході так багато людей живуть у позику? Це не від хорошого життя. Там беруть кредити, щоб показати податківцям, звідки гроші на нерухомість абощо.
Припустимо, я купила меблі, які коштують дорожче, ніж 50 тисяч. І не задекларувала їх. Як про це дізнається податкова? Найме інспекторів, які тотально перевірятимуть усі банківські рахунки?
По-перше, крупні операції – на суму від 50 тисяч – дійсно проводяться через банк, а, по-друге, матиме місце “стукачество”. Якщо ви купили мопед і оплатили його готівкою, а цей мопед помітив ваш сусіда – будьте готові, що він повідомить про це у податкову. Думаю, за такі доноси податкова ще й премії виплачуватиме. Колись така система впроваджувалася у Латвії, і від неї спочатку був шок. А зараз вже нічого – всі звикли… В Європі виросло покоління людей, яке чітко знає: перед тим, як що-небудь купити, подумай, як звітуватимеш про це у податковій.
Важко сказати. Якщо цього року будуть дострокові вибори, то тоді – ні. Бо для політиків іти з таким законом на вибори невигідно. Але якщо вибори будуть у 2019-му, то тоді – можливо. Депутати будуть думати так: зараз ми швиденько проголосуємо, а до 2019-го люди перебісяться, і буде вже простіше. Завдавати зараз удару по своїм шансам бути обраними ніхто не стане…
