Проект корпоративної стратегії держхолдингу «Нафтогаз України», реалізацію якої лобіює його керівник Андрій Коболєв, «призведе до сталої консервації монопольного становища компанії на внутрішньому газовому ринку»!
«А також – загальмує на невизначений термін його лібералізацію на засадах Третього енергопакета ЄС, що передбачають створення висококонкурентних умов. Цю стратегію розроблено з урахуванням застарілих принципів, актуальних для менеджменту великих західних корпорацій 1940–1960 років. Тому існує загроза просування «Нафтогазом» свідомо непридатного в сучасних умовах механізму планування, коли замість стратегічних методів використовуватиметься «ручне управління» через «прямі директиви короткострокового характеру».
Голова НАК Андрій Коболєв намагається будь-що розширити зону свого впливу…
Що являє собою стратегія? Метою розробки цього документа, копія якого є в розпорядженні Mind, була перевірка стратегії «Нафтогазу» на відповідність сучасній методології та практиці стратегічного планування, а також вимогам українського та європейського галузевого законодавства з урахуванням міжнародних зобов’язань України в рамках Енергетичного співтовариства і Угоди про Асоціацію України з Євросоюзом.
Аналіз корпоративної стратегії НАК «Нафтогаз України»
Сама ж стратегія «Нафтогазу», як повідомляв Mind, передбачає не тільки створення окремих операторів за участі іноземних партнерів для управління магістральними газопроводами та підземними газосховищами, але й інноваційні ідеї розширення функцій держхолдингу і посилення його ролі на ринку. Причому увага зосереджується на освоєнні нових для НАК сегментів, які виходять за рамки традиційних для неї операцій, пов’язаних з нафтою і газом. У перспективі частину акцій нової потужної компанії планується реалізувати на західній біржі, щоб залучити додаткові кошти в її розвиток.
До яких негараздів призведе її реалізація? Усі ії недоліки вчені-економісти з Інституту економіки та прогнозування НАН України та Націнституту стратегічних досліджень пов’язують з монополізацією енергоринку та обмеженням конкуренції. На їхню думку, виникає реальна загроза зловживання «Нафтогазом» його домінуючим становищем у кількох сегментах газового сектора:
- У сфері газового імпорту – внаслідок можливої непрозорої та дискримінаційної системи доступу до транскордонних потужностей ГТС.
- На ринку оптової торгівлі – у збереженні обмеження доступу незалежних постачальників до природного газу, видобутого державними компаніями.
- На роздрібному ринку виникають аналогічні загрози внаслідок контролю «Нафтогазу» над розподільчою мережею, що є прямим порушенням вимог Третього енергетичного пакета ЄС.
- У сфері оптового та роздрібного постачання створюється ризик залежності постачальників від «Нафтогазу» як власника підземних газосховищ, що може призвести до дискримінаційних умов користування ними для інших постачальників на ринку.
В аналітичному звіті відмічається, що хоча міжнародними зобов’язаннями та внутрішнім законодавством України не забороняється існування вертикально-інтегрованих підприємств, намагання поглибити вертикальну інтеграцію, що передбачають плани Андрія Коболєва у керуванні НАК, призведе до концентрації ринкової влади.
«З позиції функціонування «Нафтогазу» такий підхід є зрозумілим, однак з позиції національних інтересів – дискусійним, оскільки створює передумови до зловживання монопольним домінуючим становищем компанії у сферах видобутку та постачання, знижує відкритість і прозорість ринку та може уповільнювати процеси розвитку конкуренції на ринку. А в разі збереження впливу «Нафтогазу» на операторів газотранспортної системи та підземних газосховищ, загальна мета лібералізації внутрішнього ринку взагалі нівелюється», – відмічається у звіті.
А чи є у документа плюси? Серед позитивних досягнень «Нафтогазу» його автори зазначають проведення оцінки вартості ГТС. Надалі це «сприятиме успішному виділенню оператора ГТС зі структури холдингу і залученню інвестицій для розвитку ГТС на прозорій основі». А підвищенню якості послуг, що надаються, сприятиме реалізація планів з технічного аудиту та економічної оцінки всіх підземних газових сховищ, передбачених у проекті стратегії НАК.
Чому мінусів більше? Але незважаючи на «позитивний досвід накопичення масиву аналітичних даних для початку стратегічного планування в організації», команда «Нафтогазу» припустилася «всіх класичних помилок» формування дієвої корпоративної політики, які «знижують незаангажованість висновків про фактичний стан» держхолдингу: відбулася підміна понять «стратегія компанії» і «стратегічне бачення» менеджменту компанії її перспектив і становища.
«Спрацювала традиційна пастка «пріоритетного варіанту», коли на початку розробки стратегічного документа завчасно відомо бажаний варіант, під який «підганяється» процес і дані з розробки стратегії», – констатують автори експертних висновків.
Крім того, «запропоновані рішення проблемних ситуацій не мають очевидних причинно-наслідкових або стратегічних зв’язків у зовнішньому та внутрішньому середовищі «Нафтогазу». Тому виникають сумніви щодо коректності заходів реагування з огляду на суперечливий український досвід реформ, а також щодо раціонального розподілу ресурсів компанії».
У якому стані зараз управління «Нафтогазом»?«Суперечливий український досвід реформ» з його корупцією та політичними скандалами, якими українським чиновникам дорікають західні партнери і громадські організації, вже проявив себе також в історії з керуванням і реформою «Нафтогазу».
Останній гучний епізод був пов’язаний з протистоянням Андрія Коболєва і виконавчої влади, у центрі якого опинилася наглядова рада НАК – наприкінці вересня вона по суті втратила свою дієздатність.
Через це «Нафтогаз» залишився без повноцінного органу управління та контролю, якому має бути фактично підзвітним правління холдингу. Але держава в особі Кабінету міністрів, як би не складалася ситуація з наглядовою радою, залишається власником 100% акцій «Нафтогазу» і, за статутом компанії, представляє інтереси її головного акціонера – народу України. Крім того, Андрій Коболєв є найманим працівником, якого на посаду керівника «Нафтогазу» призначає уряд.
Але Андрій Коболєв, судячи з його публічної активності, вирішив ігнорувати ці нормативно-правові умовності та вести самостійну політичну гру, що активізувалася після звільнення з поста прем’єр-міністра Арсенія Яценюка у квітні 2016 року (з його подачі Коболєв очолив «Нафтогаз» у березні 20014-го).
На що розраховує Андрій Коболєв? Керуючи бізнесом НАК, нинішній глава держхолдингу відкрито конфліктує і з Кабміном, під прямим управлінням якого перебуває «Нафтогаз», і з Міністерством енергетики та вугільної промисловості, яке визначає державну політику нафтогазової галузі.
Маючи повноваження глави «Нафтогазу», Коболєв сконцентрував у своїх руках управління держхолдингом. Він також переорієнтував усі фінансові потоки дочірніх компаній безпосередньо на «Нафтогаз»: з класичної керуючої материнської компанії, як передбачено в статуті, НАК трансформувалася в структуру з концентрованими контрольними функціями, а його «дочки» втратили можливість самостійно визначати, яким чином розпоряджатися своїми доходами.
Але не тільки управлінські амбіції провокують Андрія Коболєва прагнути посилення влади у держхолдингу і розширення його ролі на ринку.
Доступ до масштабних ресурсів «Нафтогазу» перетворює Коболєва на знакового політичного гравця і підвищує його вагу на тлі інших політичних конкурентів. У перспективі це може посприяти успішному розвитку політичної кар’єри і навіть допоможе уникнути кримінального переслідування після виходу з «Нафтогазу». Адже протиріччя в українському законодавстві, які регламентують діяльність держкомпаній, роблять свідомо вразливим перед можливими кримінальними переслідуваннями будь-якого керівника. Тому для забезпечення власної безпеки вітчизняні держменеджери зазвичай обирають один з двох варіантів: або залишають країну, або фінансують політичні проекти і беруть участь у виборах до Верховної Ради, перемога в яких може забезпечити їм депутатську недоторканність.
Чий все ж таки «Нафтогаз»? Хоча портфель глави «Нафтогазу» забезпечує контроль над фінансами НАК, саме Міненерго належать майнові права на ключові активи держхолдингу, які знаходяться в розпорядженні його дочірніх компаній, але не входять до їх статутного капіталу. Зокрема, Міненерго відповідає за інвентаризацію і правила експлуатації таких стратегічних активів, як газотранспортна система і підземні газосховища, що відіграють центральну роль в нафтогазовій реформі.
Ці активи є державною власністю, а їхній облік ведеться в реєстрі держвласності Фонду держмайна України. ФДМУ, в свою чергу, делегувало функції управління ГТС і ПСГ Міненерго. А вже Міненерго передало право користування цими активами оператору газотранспортної системи України – компанії «Укртрансгаз», яка входить в структуру НАК.
А кому «належить» ГТС? За такого розкладу безпосередньо в «Нафтогазу» немає юридичних прав самостійно, без узгодження з Кабміном або Міненерго, визначати формат управління газотранспортною інфраструктурою. Також НАК не володіє достатніми повноваженнями вести за власною ініціативою офіційні переговори і оформляти домовленості з потенційними зарубіжними партнерами для створення спільних підприємств з управління та експлуатації ГТС і ПСГ.
Такі обмеження створили передумови для протиріч «Нафтогазу» з Міненерго та урядом щодо планів організації компанії – оператора магістральних газопроводів.
Суперечки переросли в серйозний конфлікт, який не залишився без уваги Єврокомісії та Секретаріату Енергетичної Хартії в Брюсселі.
«Критичний характер набуває питання посилення довіри та переконання зарубіжних партнерів й інвесторів у довгостроковій ефективності обраної українською стороною бізнес-моделі управління як ГТС взагалі, так і ПСГ зокрема. У цьому контексті сторона ЄС відзначає, що різновекторні сигнали, які надходять з України щодо параметрів і процесу розукрупнення (анбандлінгу) «Нафтогазу», не сприяють цій меті», – йдеться в листі Миколи Точицького з представництва України при ЄС, спрямованого на адресу в.о. директора департаменту ЄС і НАТО Міністерства закордонних справ України Сергія Саєнка за підсумками консультацій, проведених з ініціативи генсекретаря Енергохартіі Урбана Руснака 5 жовтня 2017 року.
Лист М. Точицького до С. Саєнка
І кого вона цікавить? Учасники політичного протистояння за контроль над діяльністю «Нафтогазу» всередині України, судячи з їхньої довготривалої боротьби, не мають наміру йти на поступки один одному.
Незважаючи на це, західні партнери виявляють цікавість до управління українською гозотранспортною інфраструктурою. Виступаючи на 20-й міжнародній конференції «Нафта і газ 2017», яка наразі триває в Києві, Андрій Коболєв зазначив, що «Нафтогаз» «веде переговори з чотирма зацікавленими операторами ГТС з Євросоюзу. «Критерієм якості нашої роботи у процесі анбандлінгу є один результат: чи завершиться цей процес залученням європейського партнера або партнерів. На жаль, поява європейського партнера не є гарантією збереження транзиту [російського газу через Україну], але його відсутність точно гарантує втрату транзиту», – впевнений він.
Очікується, що умови конкурсу на залучення партнерів до управління ГТС України буде затверджено урядом протягом наступного місяця….
Світлана Долінчук
