Російські ЗМІ майже всі водночас кинулися «розкручувати» чергову сенсацію: мовляв, 3 травня британська телерадіокомпанія BBC покаже документальну стрічку, в якій нібито спростовуються висновки офіційних слідчих про збиття малазійського «Боїнгу». Насправді ж, ніякої сенсації не передбачається.
Німецька «шістка»
Отже, для читачів та глядачів розпочалося все статтями в двох британських газетах – Sunday Express та Daily Mail, в яких майже однаковими реченнями анонсується запланована на 3 травня на BBC 2 телепрем‘єра документальної стрічки з назвою «Таємні файли: Хто збив борт MH17». Цю новину першою в Росії підхопила «жовта» газета «Московський комсомолець» (а точніше – її британська «франшиза» «МК у Великій Британії»), після чого вже пішла луна гаєм: наразі, певно, тема «сенсаційного викриття» є якщо не темою номер один у російському медіа-просторі, то вже точно – однією з топ-тем.
Зокрема, «Комсомольская правда» (ще один «комсомолець»!) пише – мовляв, «у фільмі містяться шокуючі нові звинувачення щодо трагедії в небі над Донбасом 17 липня 2014 року» та наводяться «свідоцтва» якихось незрозумілих людей з російськими прізвищами. Також, з посиланням на Sunday Express розповідається про ще більш незрозумілого «німецького журналіста» з типово німецьким ім‘ям Біллі Сікс, який начебто знайшов принаймні сімох свідків, що вони нібито бачили винищувач у момент загибелі «Боїнгу».
Було б, певно, недоречно знову, в багатнадцятий раз пояснювати, що жоден свідок, якщо він тільки не мав при собі армійського 10-кілометрового далекоміру (як волонтер, який зовсім недавно збирав гроші саме на такий далекомір для українських артилеристів, автор може повідомити, що коштує ця «іграшка» 2,5 тисячі доларів – дрібничка для будь-якого сільского жителя на Донеччині та ще й річ, вкрай необхідна будь-якому пересічному громадянинові), просто не міг побачити винищувач на подібній відстані. Недоречно – бо вступати в полеміку з «тролями» означає не тільки виправдовуватися без потреби, а й просто марнувати час. Набагато цікавіше було зробити спробу знайти цього «німецького журналіста Біллі Сікса» – але, на превеликий жаль, цього авторові не вдається вже третій день поспіль: численні колеги та знайомі з різних німецьких видань ніколи про такого не чули, а інших його «сенсаційних» публікацій досі ніхто не бачив. Саме ж ім‘я наводить на думку про те, що це якийсь невдалий жарт російськомовних кореспондентів, які, певно, так-сяк вивчили англійську, але не розуміють жодного слова німецькою – окрім хіба що «хенде хох!» та «дас іст фантастіш!». Тому що «сікс» – це явно «шістка», при тому не німецькою, а саме англійською мовою…
Як створюються сенсації?
Але як, власне, подібні анонси попадають до британських газет? Це ж не аналітичний матеріал про якісь події, що вже відбулися – це анонс прокату документальної стрічки, який лише має відбутися. Зазвичай для розповсюдження таких анонсів до послуг зацікавлених осіб та організацій є принаймні один вірний шлях: видання прес-релізу. В Європі та в США працюють чимало спеціалізованих агентств, які займаються саме розповсюдженням прес-релізів – наприклад, поважна та відома компанія NetWire: вона за порівняно невеликі гроші приймає у тих чи інших клієнтів прес-релізи, обробляє їх (доводить до пуття як стилістично, так і, якщо можна так висловитись, політично – аби вони, наприклад, не містили в собі лайки чи якихось протизаконних пасажів) і розповсюджує через власну клієнтську мережу – а підписувачами у неї є тисячі різноманітних видань у багатьох країнах світу. Працівники цих видань щодня продивляються таку стрічку та обирають собі прес-релізи, які їх зацікавили – після чого обробляють отриманий матеріал та оприлюднюють на шпальтах чи в ефірі.
Це все є так званою «журналістською кухнею» – нормальною редакційною роботою, про яку пересічний читач не має жодної гадки – та воно це йому загалом і не потрібно. Він отримує «кінцевий продукт» і вважає, що все оте – суцільна робота працівників самої редакції. Але водночас саме такий принцип отримання новин, як можемо бачити, надав непоганої і цілком легальної змоги маніпуляторам-пропагандистам робити «вкидання» навіть у поважні ЗМІ (хоча, чесно кажучи, принаймні Sunday Express у Великій Британії «поважною» газетою не вважається – скоріш, «жовтою»). До того ж, обидві ці газети, Daily Mail та Sunday Express, ніяких «сенсаційних» заяв не робили – навпаки, вони старанно підкреслили, що офіційна версія катастрофи – то є збиття малазійського авіалайнера саме російським «Буком», а все інше, мовляв – дивіться фільм та розпитуйте тих «Біллі Сіксів». Тобто, журналісти обох видань подбали про те, аби їх ніхто не зміг офіційно звинуватити в наклепі, а от «сенсацію» з того роздули вже суто російські видання, які, звичайно ж, ніяких звинувачень не побоюються, бо ж Росія нині, як відомо, на міжнародні закони більш не зважає…
«Кіна не буде»?
Насправді ж, викликає величезний сумнів і ствердження, що сам той фільм – такий вже сенсаційний та викриваючий. Бо навіть саму назву його російські ЗМІ переклали, скажімо так, трохи вільно. В російській інтерпретації вона звучить, як вже зазначалося, таким чином: «Таємні файли: Хто збив борт MH17?». В англомовному оригіналі ж: «The Conspiracy Files: Who Shot Down MH17?». Так от: навіть люди, які вивчали англійську в невеличкому, «шкільному» обсязі, розуміють, що «The Conspiracy Files» – це зовсім не «таємні» («secret») файли, а «файли змови». Невеличка відмінність, яку можна списати на просту помилку перекладу – чи, як то кажуть, «lost in translation», але вона де-факто докорінно перекручує саму суть стрічки.
Бо справа в тому, що насправді у цьому фільмі йдеться зовсім не про викриття нових фактів, які нібито замовчуються, а про теорії змови та химерні версії, що їх протягом вже майже двох років накручують навколо цієї трагедії російські та проросійські пропагандисти. Мова піде не лише про версію з «українським винищувачем» (а також з «українським капітаном Волошиним», який нібито зізнався у збитті «Боїнгу», а потім розчинився у повітрі), а й про версію з «вибухівкою від ЦРУ на борту», і про версію з «українським Буком», а можливо – навіть про версію з «ізраїльською ракетою» та «іспанським диспетчером аеропорту Бориспіль». І всі ці балачки для журналістів BBC – навіть не «версії», а просто «теорії змови» (Conspiracy Files). Тобто, автори фільму викривають саме тих, хто плодить та розповсюджує увесь цей непотріб, а не тих, в кого радо тицяють пальцями російські пропагандисти.
Проте, слід, нажаль, зазначити, що звалювати з хворої голови на здорову у російської пропаганди виходить неабияк. У цій справі ті люди – справжні профі. Але це аж ніяк не скасовує простого факту: майбутній трибунал судитиме винуватців трагедії не за «версіями» та не за «теоріями змов», а саме за результатами офіційного розслідування. І це – факт, якого перекрутити аж ніяк не вдасться ніяким «шісткам».
