Три питання, які нас дуже цікавлять:
– коли і чим закінчиться війна з Росією?
– як подолати владу олігархів в Україні?
– коли почнеться нормальне життя наших громадян?
На всі ці питання – одна відповідь: потрібні політичні зміни, які приведуть до відсторонення від влади Порошенка та його приспішників. Влада знекровлює країну та її народ. Вона наживається на війні, затягує її і у часи неймовірної скрути продає зброю за кордон…
Вона неспроможна, а точніше не бажає захистити інтереси України проти агресора у міжнародних судах (стокгольмський арбітраж програно, гаагський трибунал – ще ні, проте усе зроблено, щоб обвинувачення Росії у воєнній агресії не справдилися). Вона вітає олігархів, які зверху спостерігають за смертями, не виділяючи й копійки із своїх кишень на захист Батьківщини, але діляться прибутками з вищим керівництвом і фінансують депутатські голосування («плівки» Онищенка, розмова з Мартиненком).
Влада знущається з людей, щороку піднімаючи тарифи на газ, електроенергію, опалення, житлово-комунальні послуги, залізницю, мобзв’язок,
запроваджуючи нові податки, захоплюючи депозити, квартири, забираючи людське здоров’я і життя. Середній рівень доходів громадян
за 2014-2016 рр. впав майже у 2 рази, але далеко не для всіх влада передбачає відновлення доходів. У неї немає грошей для пенсіонерів,
але є для нафто-газової, енергетичної, вугільної і зернової мафії. Вона нагліє, встановлюючи мільйонні зарплати держслужбовцям,
поліцаям, суддям, керівникам держмонополій. Вона потурає зловмисникам-клептократам, які грабують нашу країну, забезпечуючи їх
прокурорсько-судовим захистом та авіакоридорами у країни другого громадянства.
Думаю, що ніхто не очікував такого нахабства післямайданівського істеблішменту. Але не варто «заламувати руки» і чекати
покаяння. Вмирають люди, розвалюється держава, зовнішнім ворогом і корупціонерами спустошується економіка. Треба зробити
масштабні зміни, фактично повністю оновити соціально-економічну систему і побудувати нову державу. А для цього – подолати цю
клептократично-грабіжницьку владу?
Спочатку – диспозиція. Сьогодні влада олігархів розвалюється: їх підприємства – у переддефолтному стані, фінансова допомога від
уряду і Нацбанку вже вичерпала себе, грошей у бюджеті немає, немає засобів і для дофінансування Приватбанку (думаю, що влада у
черговий раз не виконає своїх обіцянок перед вкладниками, бо інакше буде розкручена галопуюча інфляція), а монополістично захмарні
ціни привели до небачених заборгованостей (більше 30 млрд.грн. за рік) навіть у такого пригрітого урядом монстра, як «Нафтогаз
України».
Зовсім по-іншому розкручується феномен президента-олігарха П.Порошенка. На мій погляд, він усе більше поєднує у собі якості
авторитарного правителя (у цьому він нагадує президента Л.Кучму) і жадібного супер-олігарха. І його режим стає одночасно
авторитарним і олігархічним. У першій своїй іпостасі, він контролює більшість парламенту, зробив кишеньковим кабмін, фактично
формує судові, прокурорські, слідчі та регулювальні органи, командує Збройними Силами, безпекою, ключовими ЗМІ тощо. І ми
практично не бачимо рішень цих державних органів, які б працювали на людей, на Україну. Навпаки, він використовує ці органи для
подавлення внутрішньої опозиції, блокування публічної критики у телеефірах і Інтернеті, укріплення інститутів авторитарного
управління, зокрема, збільшення чисельності внутрішніх військ. Ми відчуваємо усе менше свободи, усе менше демократичних
механізмів формування влади.
У той же час, залишаючись олігархом, Президент України, приймаючи різноманітні рішення, у першу чергу думає про власні доходи,
а не національний доход країни. Функціонування економіки , як і раніше, підпорядковане інтересам олігархату, привілейованого бізнесу,
в тому числі й інтересам самого П.Порошенка. Він проти інтересів людей у конфлікті щодо тарифів на газ, опалення,
електроенергію, інші послуги ЖКГ. Він не протистоїть олігархам у їх монополістично-цінових зловживаннях і не має намірів захищати
підприємців у Києві, Дніпрі, Одесі та інших містах в умовах локальних війн, яку розпочали проти них місцеві адміністрації. Його
обходить проблема замороження пенсій, яка спричинена перш за все зниженням ставки внесків підприємств до державного пенсійного
фонду. Його не хвилює знецінення гривні і втрата депозитів мільйонів громадян, оскільки слабка національна грошова одиниця вигідна
його корпораціям, а власні статки олігархів складаються не з гривень, а з доларів. Він байдужий до смертей наших людей на Сході
Донбасу і не зупиняє фінансування терористів. Оскільки війна приносить йому прибутки, то він хоче розтягти її до безкінечності.
Цей перелік можна продовжити. Проте не тільки власні бізнесові доходи, в тому числі отримані завдяки використанню своєї
верховної позиції в дежавному управлінні складають статки президента-олігарха. До нас доходять відомості про створення мережі
стягування податі від насирових, гонтаревих, онищенків, коломойських, ахметових, кононенків та інших. Таке враження, що для
Порошенка немає меж будь-якого збагачення.
Чи розуміє Президент, чим може закінчитися ця його нестримна жадоба до узурпації вдади і особистого збагачення за рахунок інших
олігархів? – Ні, безмежна влада і потяг до самозбагачення не дозволять йому зупинитися. Очевидно, це закон жанру: будь-який олігарх
робив те ж саме.
На мій погляд, така політика П.Порошенка породжує протест не тільки серед принижених простих українських громадян, а й
серед таких же владарів олігархічної економіки, як він сам. Довго їх притискати він не зможе. Він може спускати на них «собак
режиму», але це буде ще більшою помилкою. Антипорошенківський сговір грошових магнатів відбудеться обов’язково, а значить він не
зможе залишитися на троні, фальсифікувавши вибори (іншого способу вдруге обратися немає; він сам це розуміє, як і його прислуга, яка
вже почала тікати з корабля, що тоне). Запитання: на кого зможе спертися Президент, який подавляє демократію і права людей, у цьому
протистоянні?
З усього цього витікає, що кліка П.Порошенка приречена. Вже час вирішувати, хто прийде після цього до влади і як далі
перебудовувати країну?
Найголовніше – перебудувати економіку і державу. Так, замість олігархічної потрібна підприємницька інноваційна економіка.
Автор: Володимир Лановий
