Тетяна Редько, засновник «33-го каналу», голова комісії з питань свободи слова та інформаційного простору, депутат Вінницької облради, на останній сесії заявила про такси, які деякі депутати-лобісти пропонують за вирішення питань, та закликала правоохоронців перевірити цю інформацію.
Я – представник колективу газети, яка однією із перших в Україні стала на шлях незалежності, свободи слова та демократії. Наш колектив із перших днів і до останніх був із народом України на Майдані. Ми вибрали шлях правди й вже 25 років йдемо ним. Він важкий і тернистий. Але єдиний – від Бога. Все решта – від лукавого. Я, йдучи на сесію, щоразу проходжу повз стелу героїв, які віддали життя за нас на війні та Майдані. Знаю подвиг кожного, бо наша газета описала їх. З багатьма була знайома. Постійно спілкуюсь із батьком героя АТО Романа – Миколою Грушком, головою міста Липовця, звідки мене обрали люди в депутати. Ви повірили мені, віддавши одну із найбільших в області кількість голосів, і тому в пам’ять про це все обіцяю вам: через які б перепони мені не довелось пройти – казати правду. Так, під час звіту прокурора області та керівника поліції Вінниччини я дійсно виступила й наголосила, що очищення в країні та області потрібно розпочинати з найвищих ешелонів, у тому числі нашої ради та її обранців.
Відкрию вам секрет. Коли депутати заходять в раду, вже немає партій та фракцій – їх стає два типи: «рішалов» та «ідейних». За цими принципами вони й гуртуються між собою.
Розпочалось із того, що найрадикальніші та найопозиційніші депутати, виторгувавши для себе чи своїх близьких посади, раптом стали ну дуже ручними і де-факто голосують із владою, яку ще вчора вони обіцяли вам «брати на вила» чи що там іще… (можете подивитись на сайті облради).
Потім пішло далі: вже отримавши посади у владі, ставши, в тому числі, високопоставленими держслужбовцями, ці деякі ваші обранці знайшли собі дуже прибутковий «заробіток» – просування в раді потрібних питань: земельних, комунальних, господарських, оренди надр, словом, за які можна взяти кошти.
Несподівано зіткнулась із цим і я – бо, як правило, нас, ідейних, у ці секрети не посвячують. (Запропонувати Редько хабара може хіба що якийсь «крейзі»).
До мене як голови комісії звернувся колектив Вінницького обласного академічного театру ляльок та Громадська рада з таким питанням. Один із найкращих театрів України вже 20 років, як відомо, тулиться у Вінниці в непристосованому приміщенні. Наша газета вже неодноразово писала про те, в якій тісноті вимушені існувати і діти, і актори. До слова, навіть у Хмельницькому та Житомирі, містах із меншим потенціалом, такі театри вже побудовані. Може він вже завтра бути і у нас. Бо, зважаючи на тиск громадськості, ЗМІ, неодноразові вимоги батьків дітей, представники попередньої влади міста та області знайшли для театру інвестора. Почав будуватись цілий комплекс для дітей навпроти обласного військкомату. Але роботи зупинились через неузгодженість питання виділення йому 5 соток землі під стоянку та статус театру (в оренду). Запитання до інвестора, зрозуміло, що є. Але чому заложниками цієї ситуації мають стати колектив театру та діти міста, області?
Здавалося б, рядове питання. Зрозуміло, що воно потребує консолідації міської та обласної рад. Тому я виступила із раціональною пропозицією – створити комісію для вивчення цього питання та прискорення його вирішення.
Сподівалась на одностайну підтримку,.. а отримала великий спротив.
Деякі колеги договорились до того, що, мовляв, діти спокійно можуть отримати приміщення «Вінницяоблкіно» на далекій окраїні міста, біля ДАІ… Яких абсурдних пропозицій я лише не почула!
А далі мені в коридорах влади почали натякати на те, що такі питання коштують… ну, наприклад, 5000 у.о. І що їх на певних комісіях лобіюють певні депутати, які навіть пропонували іншим колегам за позитивні рішення такі кошти. То що виходить, збирайте, діти Вінниці та актори, ці 5000 вашим обранцям і тоді отримаєте театр мрії?! А ще мені здалось, що хтось уже на ту землю та місце ну дуже розраховує…
Я не вчорашня. Як і колеги, раніше чула про різні такси та корупційні схеми: за вступ до вузу – 5000 – 10 000 у.о. За влаштування на роботу лікарем у престижних лікарнях – 3000 – 5000… За інвалідність – від 3000 грн. до 10 000 у.о (пожиттєву), за звання генерала – 50 000 – 100 000 у.о. Навіть за губернаторське крісло називали декілька мільйонів та звання Героя України – 300 000 у.о.
Але щоб це чинили тепер, після Революції гідності, ті, хто на крові майданівців та воїнів будував свої виборчі лозунги й з обіцянками побороти корупцію прийшов у владу???
Так, я не побоялась озвучити те, про що говорять тихцем, сказала, що мені соромно сидіти в одній сесійній залі із такими депутатами, як і тими, хто возив від Вінниччини на антимайдан тітушок, тренував їх у підпільних клубах. Тими, хто покликав 8 автобусів «оплотівців» із Харкова, щоб спалили центр міста, й покласти відповідальність за це на місцевих майданівців. До речі, все це мав організувати той самий вбитий днями Жилін із тодішніми нашими високопосадовцями правоохоронних органів. Тими, хто наказував штурмувати приміщення облради, «бо 20 ймовірних трупиків – хіба це жертви»?… Чому досі ця справа не передана до суду і ймовірні злочинці сидять у нашій сесійній залі, а не там, де заслужили? У нас що – все це організовували інопланетяни?
Я знаю багато, бо була очевидцем цих усіх подій як журналіст, депутат та член ради Майдану. Детальніше обіцяю розповісти компетентним органам для перевірки інформації.
Знаю, що ті, на кому «загорілась шапка», хочуть через тиск на мене, газету, через суди «про образу їхньої честі й гідності», котрі вони вже давно втратили, закрити мені рота. Вже почали перекручувати інформацію в пресі, прикріплювати мені ярлики та навіть підозри. Тому й повідомляю вам сьогодні ситуацію так детально. А недругам відповідаю коротко: не дочекаєтесь!
Прошу органи СБУ, прокуратури, голову ОДА ретельніше відслідковувати процеси в облраді та оперативно реагувати на них. Захистити мене та газету в разі тиску, адже це є перешкоджання веденню журналістської та професіональної діяльності, за що передбачається кримінальна відповідальність.
З повагою – Тетяна Редько, заслужений журналіст України
