Війна Як спецпризначенці Національної поліції України відважно воюють проти російських окупантів

Як спецпризначенці Національної поліції України відважно воюють проти російських окупантів

222
0

У багатьох нещодавніх операціях на східному фронті — включно зі звільненням ключового села поблизу Бахмута — українські поліцейські сміливо наступали на окупаційні російські війська. Українську поліцію давно засуджували як корумповану та неефективну, і громадяни об’єдналися проти неї під час революції на Майдані 2013-14 років, що призвело до її радикальної реформи та ребрендингу. Тепер російсько-українська війна створила для української поліції нові та несподівані ролі, змусивши деяких офіцерів пересісти із патрульних машин в окопи. Про це йдеться у спеціальному репортажі The Washington Post,

Одягнені у камуфляж, озброєні автоматами та гранатометами, поліцейські, які воюють на сході, виглядають як звичайні солдати та виконують багато ідентичних завдань. Але вони належать до десантно-штурмової бригади Національної поліції особливого призначення «Лють», яка була створена на початку 2023 року.

Бригада використовує навчання та навички офіцерів, наприклад поводження зі зброєю, і допомагає заповнити резерви в той час, коли військовим бракує боєздатного персоналу. Це дозволяє ветеранам поліції вступати на службу та зберігати свої звання, а не бути мобілізованими до армії. Інші стимули включають підвищення зарплати нинішнім поліцейським і гарантоване післявоєнне працевлаштування новобранців.

«Приєднаймося до бою»

Нещодавно вранці полковник поліції Олександр Нетребко зайшов у таємний бункер біля фронту, віддаючи накази через телефон: «Знімайте джгут кожні 50 хвилин, щоб потім йому не відрізали ногу. Зрозуміло? Щоб врятувати його ногу».

Кількома хвилинами раніше один із його офіцерів був поранений під час завдання з деокупації Кліщіївки – стратегічного села за межами зруйнованого міста Бахмут.

Звільнення Кліщіївки означало б отримати контроль над ключовими районами на південь від Бахмута та захистити маршрут, який міг би перекрити шляхи постачання Росії. Але багатомісячна боротьба за Кліщіївку була важкою, метр за метром, серед зруйнованих будинків і садів.

Починаючи з літа, офіцери поліції використовували безпілотники для спостереження за російськими позиціями, а потім розгорталися невеликими групами для таємних атак, намагаючись щоразу витіснити навіть кілька ворожих військ.
 
За словами Нетребко, бригада довела свою спроможність під час виконання першого завдання, випустивши дві гранати по БТРу і убивши 12 росіян.
 
«Солдати, які воюють разом з підрозділом «Лють» були шоковані, дізнавшись, що вони не військові. Поліція воює? Як таке можливо?», – запитував один солдат. Я сказав: «Приєднуйтесь до бою… тоді ви зрозумієте», – згадує Нетребко.
 
В оточеному Ірпені він тренував імпровізовану групу поліції, сподіваючись перешкодити російським військам дістатися до столиці. Більшість поліцейських з ним ніколи не потрапляли під обстріли. Деякі виконували місії на броньованих машинах, позичених у місцевих банків.
 
Подібні сцени розгорталися по всій країні, коли місцева поліція виконувала завдання, які виходять за рамки звичайних обов’язків.
 

35-річний Віктор Левченко, керівник патрульної поліції у Луганській області, був серед кількох волонтерів, які залишилися захищати мирних жителів, коли російські війська наступали на місто Лисичанськ. Він був двічі поранений, перш ніж місто захопили росіяни.

У Маріуполі 52-річний Володимир Нікулін, офіцер поліції з 1992 року, ризикував життям, щоб допомогти журналістам Associated Press опублікувати фотографії та відео штурму Росії. Пізніше Нікулін переїхав до Покровська, де працював з місцевою поліцією над документуванням військових злочинів. У серпні він був поранений, рятуючи людей від російського удару по готелю та ресторану.
 
Після одужання він планує повністю повернутися до роботи.
 
«Моя робота дуже змінилась. Коли ти бачиш, як люди вмирають на вулицях або голодують, розумієш, що треба робити — без жодних наказів», – підкреслює Нікулін.
 
Тимчасова зміна обов’язків
Чиновники визнають, що використання поліції для виконання обов’язків солдатів є накладкою — необхідною, але навряд чи ідеальною.
 
«Сподіваюся, що поступово така необхідність відпаде», – сказав голова Нацполіції Іван Вигівський.
 
Багато поліцейських добровільно пішли служити в українські війська ще до вторгнення Росії. Тисячі інших пройшли, принаймні, базову підготовку зі зброєю, навіть якщо їхня попередня робота, в основному, полягала у підготовці протоколів про порушення правил дорожнього руху, розслідуванні злочинів, пов’язаних з наркотиками, або розгоні п’яних бійок.
 
Ті, хто не воює на фронті, виконують інші відповідальні завдання — евакуюють мирне населення, розміновують, комплектують блокпости, виловлюють російських диверсантів та документують воєнні злочини.
 
Пілоти гелікоптерів спеціальної поліції, найняті до вторгнення для медичної евакуації цивільного населення, тепер доставляють поранених солдатів до лікарень. Поліцейські у спецпідрозділі КОРД чергують на передовій, зокрема у мобільних підрозділах ППО.
 
«У деяких прифронтових селах «поліцейські є єдиними представниками держави», – підкреслює Вигівський.
 

Це нова і шанована роль — різка зміна після того, коли українську поліцію часто вважали дрібними хабарниками. Після Майдану нова влада звільнила тисячі офіцерів, хоча деяких згодом поновили на посадах.

Нових поліцейських набирали по всій країні. Цих офіцерів, які мали на меті повернути довіру громадськості, навчали поліцейські Сполучених Штатів, Канади та інших країн.

Зараз набагато менше поліцейських звільняються, частково через те, що зарплати зросли приблизно до 820 доларів на місяць, з додатковим підвищенням для офіцерів у спецпідрозділі «Лють». Робота у поліції також є однією з небагатьох безпечних робіт у зруйнованій економіці.

Нещодавнє опитування, проведене Соціологічною службою Центру Разумкова, засвідчило, що довіра громадян до поліції зросла після російського вторгнення — 57% респондентів заявили, що довіряють поліції, порівняно із 38% приблизно два роки тому. Згідно із жовтневим опитуванням, військовим довіряють 93% українців проти 68,3% у 2021 році.

Формалізація нової ролі

На початку 2023 року, коли Україна готувалася до розрекламованого контрнаступу, розпочалось вербування до спецпідрозділу «Лють» та інших нових бригад. Тисячі поліцейських і цивільних подали свої заявки.

Нетребко розробив навчальну програму, яка включає 40 днів індивідуального навчання, а потім координацію з більшими групами.

Серед тих, кого надихнув заклик поліцейських долучитися до боротьби, була 25-річна Альона на позивний «Пантера», яка чотири роки прослужила поліцейським К-9 у Вінниці. Протягом року після вторгнення вона виконувала регулярні поліцейські обов’язки. Тепер вона штурмує російські позиції на сході.

Вона вміла стріляти з рушниці, але, за її словами, поліцейських «не навчали працювати в окопах або зачищати позиції ворога».

Разом з нею цієї осені тренувався 21-річний Тимур, колишній бармен із позивним «Вермут». Він відчайдушно прагнув воювати із росіянами — і обійшов заборону батьків вступати в армію, замість цього приєднавшись до поліції.

Тимур тренувався на невеликому полі на житловій вулиці на сході України, де командири «Люті» складали штабелі шин і порожніх ящиків від боєприпасів, щоб зімітувати бойові умови. На пагорбі вище проїжджав фермер на тракторі.

Тимур сподівався повернутися до Кліщіївки, щоб допомогти звільнити село від останніх росіян, але місію було скасовано. Через декілька днів Україна оголосила, що взяла під свій контроль населений пункт — це перша перемога нової бригади поліції. Проте, битва обійшлася дорогою ціною.

Через дві години після того, як Нетребко дав по телефону вказівки щодо накладення джгута, йому знову зателефонували і повідомили, що офіцер помер.

#ГолосНароду

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім'я