Річка Південний Буг, на берегах якої розкинулася Вінниця – третя за довжиною (після Дніпра та Дністра) річка країни і найбільша, яка тече тільки територією України. Авторові цих рядків спало на думку поцікавитися, що знають вінничани про Південний Буг.

Південний Буг на старій поштовій листівці. Вінниця

І з’ясувалося що 20 із 30 друзів і знайомих (корінних вінничан!) навіть не чули, що річка колись називалася Богом, а дехто навіть вважав, що це непорозуміння або жарт. Тим більше, мало хто чув, що позаторік навіть відбувалися серйозні дискусії на тему повернення річці назви Бог.

Дискусії ті припинилися, річка залишилася з сучасною назвою, і вінничан більше цікавить якість води у річці, аніж її назва. Адже саме Південний Буг є джерелом води для міста. Вважається, що джерелом “питної води”, але, схоже, нефільтрованою воду з крана давно ніхто не п’є, і словосполучення “питна вода” залишається тільки формальним.

Крім того, вже кілька років поспіль на пляжах Вінниці протягом усього купального сезону вивішують таблички про заборону купання через те, що вода не відповідає нормам за багатьма показниками. Щоправда, любителів плавати це не завжди зупиняє, але страшенно прикро, що відпочинок на воді у Вінниці перестав бути по-справжньому масовим явищем. А колись у теплу пору року пляжі були переповнені протягом усього сезону.

Пляж “Спартак” у Вінниці в 60-і роки ХХ століття. 

Але в останні роки обласна і міська влада взялися за очищення річки, і з весни до осені дно Південного Бугу чистять земснарядами, а представники влади обіцяють, що це колись дасть ефект.

А поки що більшість вінничан просто прогулюються біля річки, іноді засмагають на пляжах, катаються на човнах і катерах, ловлять рибу або веслують на байдарках, каное чи сап-бордах.

Південний Буг бере початок на Хмельниччині й протікає територією Хмельницької, Вінницької, Кіровоградської, Одеської та Миколаївської областей. Довжина її 806 кілометрів.

За однією з версій, назва річки Буг походить від слова “бгати”, тобто згинати, звідси — “кривий”, “покручений”, але є й інша версія: так у радянські часи вирішили позбутися давньої назви Бог. Про ще одну версію зміни назви йтиметься нижче, а на карті відомого картографа Гійома де Боплана назва річки записана  саме як “Бог”.

Річка Бог на карті Боплана

Саме цей історик писав про те, що річку перейменовували кілька разів. Давні греки називали її Гіпанісом, про що згадував ще Геродот. Коли на цих землях панували турки, річку називали Ак-су (Біла вода), а давні слов’яни нарекли її Богом.

У книзі “Річко, річко, яку маєш назву?..” В’ячеслав Кулаков  повідомляє й про інші назви. Готський історик Йордан (VI століття) називав річку Багасолою, пізніше баварський дослідник Ізограф Равенський – Вагасолою. За часів Святослава Войовника для візантійців вона була Куву, а для слов’ян – Бокг. Як повідомляє дослідник, у літописах слов’янської доби Південний Буг називали переважно Богом. Наприклад, у 1377 р.: “…йде борзе по ми и сгони их (берендеїв іторків) зарекою Бог”. У 1425 р.: “Михалка и Всеволод идеша вборзе по Половецах и згониша их за реку Бог”. Інший літопис: “Улици приидоша межи Бог и Днестр и седоша тама”. Траплялися дослідникові й такі форми давніх назв: Богом, Букг або Буг.

Гідронім Бог найчастіше тлумачать через спорідненість його із санскритом, у якій бог (бхагу) – “той, хто наділяє добром”. Давнім жителям Побужжя ця назва здавалося сакральною і, очевидно, подобалася найбільше. Щодо сучаної назви, то є версія, що її річка отримала випадково, і атеїзм тут ні до чого. Проводячи на початку XX століття дослідження Правобережної України, російський геолог Володимир Ласкарєв звернув увагу на існування двох річок з однаковими (як йому здалося) назвами — Буг. Але західна річка й справді звалася Бугом, а південна — Богом. Проте Ласкарєв не помітив цього і, щоб можна було в подальшому розрізняти річки, наніс їх на карту як Західний Буг і Південний Буг.

У розпал декомунізаційних процесів у Вінниці відбувалися дискусії на тему повернення Південному Бугу назви Бог, але далі дискусій справа поки що не пішла.

Втім, як би не називалася річка, вона, навіть з брудною водою, залишається місцем сили для багатьох жителів Вінниці й Вінниччини, як, очевидно, і для жителів інших міст і сіл, які затишно розташувалися на її берегах.