Напад путіна на Київ змінив архітектуру безпеки Європи. На подив світу, наступ на українську столицю завершиться принизливим відступом, який оголив глибокі системні проблеми російської армії, змарнувавши багатомільярдні бюджети, витрачені на неї путіним.
Реконструкція подій перших днів війни свідчить: навіть попри те, що політичне керівництво України недооцінювало ймовірність повномасштабного вторгнення, українські військові вжили критичних заходів, щоб мінімізувати його наслідки. Командири перемістили особовий склад і обладнання з баз в укриття попри власні ж сумніви, чим забезпечили успіх оборони північних регіонів.
З одного боку, ЗСУ не вистачало озброєння, боєприпасів та засобів зв’язку. З іншого, війська мали волю до боротьби, яка поширювалася як на солдатів, так і цивільних осіб і – що найважливіше – на самого президента.
Зеленський був упевнений, що українці будуть боротися. Після початку повномасштабної навали він скликав нараду своїх головних радників. Вони вирішили, що частина кабінету – включно з тими, хто відповідає за поліцію та оборону – залишиться в Києві, інші переїдуть до Західної України.
Офіційні особи дивилися широко розплющеними очима, як камери спостереження на кордоні фіксували сотні російських танків та іншої бронетехніки, що пливли в Україну колонами на десятки кілометрів, нагадуючи наступ у Другу світову війну.
Для захисту Києва Сирський (Олександр Сирський – генерал-полковник, командувач Сухопутних військ Збройних сил України (з 2019).) організував два кільця військ, одне в передмістях і одне в столиці. Він хотів, щоб зовнішнє кільце було якомога далі від внутрішнього, щоб захистити центр міста від обстрілів.
Сирський поділив місто та околиці на сектори та призначив генералів із військово-навчальних центрів керувати кожним районом, створивши чіткий ланцюг командування. Офіцери на місцях могли приймати тактичні рішення без консультації зі штабом.
Приблизно за тиждень до вторгнення українські військові перенесли всі командні пункти в поле ближче до ймовірних напрямків наступу росії. Сирський також видав наказ перемістити авіаційні засоби армії з основних баз до резервних на випадок авіаудару. Кілька українських літаків змінило дислокацію за день до вторгнення, що дозволило невдовзі організувати контратаку.
Однак, коли справа дійшла до танкової потужності, лише одна 72-га механізована бригада була готова до оборони столиці. Сирський наказав усім військово-навчальним центрам створити спеціальні тимчасові батальйони та перекинути в столицю навчальні артилерійські системи.
Українці здебільшого приховували свої приготування. Високопосадовець Пентагону сказав, що Вашингтон знав більше про плани росії щодо вторгнення, ніж про плани України щодо оборони.
Офіційні особи США підозрювали, що українські вояки остерігалися ділитися військовими планами, тоді як їхнє політичне керівництво недооцінювало ймовірність війни, сказав столичний чиновник на умовах анонімності.
Міністр оборони України Олексій Резніков заявив, що був одним із тих, хто вперто не вірив у повномасштабний наступ рф. Європейські чиновники запевняли його, що вони не бачать такої загрози, тоді як США та Великобританія – навпаки. За оцінками української розвідки, росія також не мала достатньо сил, скупчених над кордоном, щоб захопити таке місто як Київ.
22 лютого Резніков розмовляв телефоном зі своїм білоруським колегою Віктором Хреніним, який пообіцяв, що російські війська з території Білорусі не вторгнуться. Він буцімто два слово офіцера. «І він був брехуном», – каже український міністр оборони.
Через два дні, після початку вторгнення, вони знову розмовляли. Резніков почув нервовий і збентежений голос на іншому кінці лінії. Білоруський міністр сказав, що передає послання російського колеги Сергія Шойгу: якщо Україна підпише акт про капітуляцію, вторгнення припиниться. На це Резніков відповів: «Я готовий прийняти капітуляцію з боку росії».
Битва за Гостомель
Окремі розрахунки протиповітряної оборони навколо аеропорту в Гостомелі уже в перші ж хвилини війни були уражені ракетними ударами. Сирський каже, що їхнє розташування повідомив ворогу співробітник аеродрому, чий син був завербований російською розвідкою. Це був той самий аеропорт, про захоплення якого 12 січня 2022 року попереджав українських урядовців директор ЦРУ Вільям Дж. Бернс.
Гарнізон бази за тиждень до того відправився на східну Луганщину. Близько 300 бійців, включно зі строковиками. Російські гелікоптери кружляли над аеропортом на тлі хмарного неба. «Вони відкривали вогонь по всьому, що було в межах досяжності – будівлях, людях, незалежно від того, військові вони чи цивільні. Вони просто стріляли, де помічали рух», – розповів командир взводу Нацгвардії на позивний Малюк.
Коли перші гвинтокрили наблизилися до злітно-посадкової смуги, 25-річний нацгвардієць Сергій Фалатюк, поклавши на плече зенітний комплекс «Ігла», випустив ракету. Спершу промахнувся. Але перезарядився і з другого разу влучив. Це надихнуло оборонців.
«По нас стріляли з усіх боків. У першій атаці ми втратили лідера нашої групи», – розповів російському телеканалу «Звезда» один із пілотів Ка-52 капітан Іван Болдирєв. Йому довелося здійснити аварійну посадку після того, як його гелікоптер отримав пошкодження.
Російські десантники висадилися з транспортних гелікоптерів і розгорнулися віялом до прилеглого невеликого лісу та комплексу будівель в аеропорту. У бійців НГУ почали закінчуватись боєприпасами, й вони отримали наказ відступити.
Відтак українські сили відкрили вогонь по аеропорту з важкої артилерії, яку вони розгорнули за периметром аеропорту, підриваючи злітно-посадкову смугу, щоб запобігти майбутнім посадкам. Пізно ввечері 24 лютого два українських бомбардувальники Су-24 пронеслися над аеропортом і вщент розбомбили злітно-посадкову смугу.
Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний викликав полковника Олександра Вдовиченка, командира 72-ї механізованої бригади. «Ми повинні відбити Гостомель», – наказав Залужний.
«За всієї поваги, у мене не вистачає сил, щоб захопити Гостомель», – сказав у відповідь Вдовиченко. «Треба спробувати», – наполіг Головнокомандувач.
Разом із елітними українськими підрозділами війська 72-ї бригади кілька днів боролися за контроль над аеропортом, блокуючи російські сили, які намагалися вийти з об’єкта. москва планувала закинути туди важку техніку та додаткові війська на вантажних літаках Іл-76, але не змогла зробити це в умовах ефективного спротиву ЗСУ.
«Артилерійський вогонь по злітно-посадковій смузі та місцям висадки зірвав плани росіян щодо захоплення Києва за лічені дні», – каже командувач обороною Києва генерал Сирський.
Зеленський, Данилов та Єрмак
Упродовж наступних днів російські війська сунули на Бучу, Ірпінь та самий Гостомель – намагаючись знайти лазівку до Києва. Але навіть через тиждень після десанту вони все ще зазнавали контратак на вулицях Гостомеля. У постачанні боєкомплектом з білорусі були істотні проблеми.
Голова РНБО Олексій Данилов виклав президенту ситуацію. «Всі наші партнери говорять нам, що в нас майже нульові шанси на успіх. Ми не отримаємо великої підтримки в перші дні, бо вони не хочуть, щоб велика кількість зброї потрапила до рук росіян», – сказав йому Данілов.
Також він доніс президенту інформацію, що росіяни запустили план його вбивства або захоплення. Чи варто йому евакуюватися, додав Данилов, має вирішити він сам.
У кремлі були підстави очікувати, що Зеленський може втекти. Вісім років тому Віктор Янукович втік до росії після повстання в Києві. Підтримуваний США президент Афганістану Ашраф Гані втік з країни у 2021 році, коли Талібан оточив Кабул. Російські лідери вбачали Зеленського, 44-річного колишнього комедіанта, легковажною особою, яка не втримається перед танками.
Натомість Зеленський наказав Данилову припинити дратувати його постійними попередженнями про загрози його життю. «Слухай, я жива людина. Я не хочу помирати, як і будь-яка інша людина. Але я точно знаю, що якщо я про це подумаю, то я вже мертвий», – сказав Зеленський.
У перші години й дні президент України звідусіль отримував пропозиції втечі й порятунку – насамперед від офіційних осіб США та ЄС. Якби він втік, це призвело б до негайного краху уряду. «Я не намагаюся втримати владу. Якщо це може зупинити кровопролиття, я піду, якщо це зупинить війну», – сказав Зеленський західним чиновникам.
Він підозрював, що деякі з його іноземних співрозмовників просто хотіли, щоб конфлікт якомога швидше закінчився, а його адміністрація фактично здалася росії. «Практично всі, хто мені телефонував, не вірив, що ми виживемо. Не тому, що не вірили в Україну, а через те, що наш ворог зростив у їхніх очах міф про «другу армію світу», – казав Зеленський.
З перших годин він зосередився на пошуку не притулку, а підтримки, яка потрібна була Україні, щоб вижити – перш за все, зброєю. «Це, можливо, востаннє, коли ви бачите мене живим». Деякі європейські чиновники плакали, коли це чули.
Зеленський звертався як до урядів, так і до їхніх громадян, публічно розповідаючи правду про війну. Він закликав канцлера Німеччини Олафа Шольца «знести цю стіну», стверджуючи, що росія знову намагається розділити Європу. Він сказав німецьким політикам, що вони повинні зробити все, щоб їм самим не було соромно за себе після війни.
Єрмак, голова президентської адміністрації, сказав, що протягом наступних тижнів він регулярно відправляв SMS-повідомлення з фотографіями вбитих українських дітей та зруйнованих будинків на мобільні телефони чиновників у всьому світі, включаючи Джейка Саллівана – радника Білого дому з національної безпеки, Карен Донфрід – помічниці держсекретаря у справах Європи, та багатьох членів Конгресу.
«Це були жахливі світлини, які не давали мені спати вночі. 90% людей, які отримали їх, відреагували, передзвонили і почали робити ще більше», – сказав Єрмак.
