Поставки американського газу до ЄС відкривають новий етап розвитку світового енергоринку
США поступово просуваються до своєї цілі – поставок газу у Європу. Американська компанія Cheniere Energy увійде в історію, оскільки саме її танкер із зрідженим природним газом першим попрямував до ЄС. 26 квітня газовоз успішно прибув до Португалії. Замовником стала португальська компанія Galp Energia. Чи стане американська «газова історія» успішною, залежить від багатьох факторів. Для України вона ж цікава тим, що саме Cheniere Energy з 2014 року підтримує контакти з вітчизняним урядом щодо можливих варіантів поставок зрідженого газу.
Говорити про LNG-революцію зарано
Компанія Cheniere LNG International (Х’юстон) контролює термінал Sabine Pass LNG (Луїзіана). Вона була першою, хто отримав дозвіл від уряду США на постачання газу за межі зони вільної торгівлі. Також компанія володіє та експлуатує газопровід Creole Trail Pipeline і займається невеликими проектами нафтогазовидобутку.
Не дивно, що Cheniere Energy стала першою американською структурою, яка на початку 2016 року розпочала експорт газу до Бразилії. Нині до Португалії прийшов танкер Creole Spirit з партією у 98 000 тонн зрідженого природного газу із заводу Sabine Pass в Луїзіані. Також тривають переговори з британською BG Group та іспанською Gas Natural.
Проте, зважаючи на незначний обсяг поставок говорити про нову газову революцію з боку США ще зарано, але перші поставки стануть маркером для інших проектів. І можуть підштовхнути політичні кола Сполучених Штатів до більшої фінансової підтримки, а фактично – дотації поставок газу на експорт.
Водночас, низька ціна на нафту і відповідно природний газ гальмує процес експорту зрідженого газу. Компанії у США, які подавали заявки на експорт, призупиняють або відтерміновують запуск нових заводів. Зокрема, American LNG Marketing, якій Міністерство енергетики США видало дозвіл на експорт зрідженого газу протягом 20 років, перенесла старт нового заводу зі зрідження газу в Titusville (Флоріда), який почне роботу тільки в 2017 році, а не у травні цього року.
Протягом минулих трьох років у США розпочали будівництво Cameron LNG, Cove Point LNG, Corpus Christi LNG, Sabina Pass LNG, Freeport LNG. Загалом налічується 16 діючих проектів загальною експортною потужністю 300 млрд куб. м.
Але оптимізм з приводу виходу американського газу на ринок ЄС може виявитися передчасними – оскільки на привабливість поставок зрідженого газу до Євросоюзу впливає ціла низка факторів.
Ціна, інфраструктура та ринки збуту
Перший і найважливіший фактор – це собівартість видобутку ціни американського традиційного і сланцевого газу. Більшість LNG-проектів орієнтуються на компанії, що видобувають сланцевий газ. Зараз собівартість у середньому коливається від $70 до $250 за 1000 куб. м, а найнижча ціна газу на газових біржах США складає $70.
Але навіть з урахуванням доставки в ЄС (скраплення, перевезення, розрідження, поставка до споживача, обслуговування кредитів, маржа) – ціна зростатиме як мінімум до $230 і як максимум – до $400. За умови, що сьогодні в ЄС ціна норвезького і російського імпортного газу знизилася і становить приблизно $150-200, конкуренція буде безглуздою.
Водночас, низькі ціни на нафту спричинили появу тенденції збільшення «газових» цін. Протягом минулого місяця ф’ючерси на природний газ на біржі NYMEX постійно зростали, оскільки на ринку залишаються значні вільні обсяги цього енергоносія. Також відіграла свою роль тепла зима, яка вплинула на зменшення використання газу для опалення. Але головним фактором є скорочення видобутку газу у США.
Другий важливий фактор, який ставить під сумнів швидку LNG-революцію, – це відсутність інфраструктури поставок газу, побудованих LNG-терміналів для зрідження газу. Напередодні кризи 2008 року у США готувалися нарощувати імпорт «блакитного палива» з Катару і побудували 12 терміналів загальною потужністю прийому газу 200 млрд куб. м. Зараз ці проекти або заморожені, або перепрофільовані. З 2008-2009 рр. розпочався ріст видобутку сланцевого газу, і американці замислилися про організацію LNG-терміналів для експорту газу. Проте лише у 2013-2015 рр. компанії почали оформлювати співпрацю з інвесторами та підписувати контракти із споживачами. І те, що запуски проектів періодично відкладаються, є наслідком як фінансових труднощів, так і проблем із отриманням прибутку від продажу зрідженого газу.
Загалом у світі нині функціонує 55 заводів по зрідженню газу загальною потужністю 350 млн тонн, а обсяг торгівлі газом у 2015 році склав 240 млн тонн. Але нинішня ситуація на ринку поставок LNG не така вже й оптимістична. Принаймні, голова ExxonMobile Gas & Power Marketing Річард Геррант висловив думку, що світовим виробникам зрідженого газу варто взагалі призупинити реалізацію нових проектів. Нині успішними можуть бути тільки ті з них, у яких нижчі витрати.
«Виробництво зрідженого газу сьогодні стикається з новими труднощами. Після тривалого зростання вийшов надлишок LNG на ринку. У зв’язку з цим ми вважаємо, що компаніям варто пригальмувати з реалізацією нових проектів до 2023 року або навіть далі. У нас вже почалася пауза в розвитку LNG – думаю, до 2023 або довше буде надлишок на ринку і не буде необхідності у введенні нових проектів», – сказав Геррант у квітні 2016 року.
Третій несприятливий фактор для поставок газу до ЄС – це існування більш привабливих ринків збуту (Китай, Японія і Південна Корея) для недешевого американського зрідженого газу. До останнього часу у США розглядали як перспективний ринок збуту країни Латинської Америки, зокрема Аргентину і Бразилію. Але з 2015 року остання скоротила імпорт зрідженого природного газу, оскільки газова генерація на 50% знизила виробництво електроенергії.
Коли у ЄС ціна на газ складала $350-400, то в Азії вона перевищувала $600-700. Зараз у Євросоюзі ціна газу становить $150-170, а в Азії – $200-250. Але для азійського ринку властивий вплив сезонних продажів, тому в холодний період вартість енергоресурсу може сягнути позначки не менше $300. За такої цінової пропозиції компанії із США надаватимуть перевагу поставкам в Японію, Китай чи Південну Корею.
Четвертим є технічний фактор американського зрідженого газу, у якому міститься досить значний обсяг етану (вище 10%). Використовувати такий газ можуть Бразилія, Японія, Південна Корея і частина країн ЄС. Показовою є угода між американськими компаніями Range Resources та Consol Energy із швейцарською нафтохімічною компанією Ineos про поставки сланцевого газу. Компанії постачатимуть газ-етан. Range Resources і Consol Energy видобувають газ на найбільшому родовищі сланцевого газу Marcellus у Пенсільванії. Договір передбачає поставку сланцевого газу протягом 15 років.
І якщо вже на то пішло, то саме американський газ Range Resources і Consol Energy можна вважати «першим» на теренах ЄС, оскільки його поставка відбулася іще 23 березня нинішнього року.
Проте, найважливіше полягає в тому, що Ineos планує використовувати природний газ у виробництві на нафтохімічному заводі в Норвегії. Відповідно, сподівання на те, що американський сланцевий газ складе конкуренцію російському газу – далекі від істини. Більша частина поставок американського газу матиме технічне цільове призначення, а не буде постачатися споживачам. Водночас, на ціні «блакитного палива» це може відобразитися.
«Імпорт газу Ineos не зможе скласти конкуренцію Росії, яка в основному постачає газ-метан. Однак це допоможе знизити ціни на європейському ринку», – таку думку висловила партнер норвезької компанії Sund Energy Карен Санд.
Політична ціна поставок LNG із США
Звичайно, навіть за всіх перелічених умов поставка у Португалію зрідженого газу компанією Cheniere LNG свідчить про можливість реалізації таких проектів. Але у даному питанні варто перейти до останнього, п’ятого, політичного фактору «LNG-революції».
За наявною інформацією, вартість зрідженого газу Cheniere LNG у пункті здачі газу становить більше $280 за 1000 куб. м. А середня ціна імпортного газу у Португалії становить $150. Різницю у $130 покривають дотації США, які виділяються з метою експансії американського газу на нові ринки.
Фактично можна помітити повторення історії із поставками зрідженого газу для польського LNG-терміналу у Свіноуйсьце та терміналу у Литві. Поставки зрідженого газу по угодах із Qatargas та Statoil у 2015 році перевищували ринкові ціни на $150-200, але американські політики неодноразово декларували наміри постачати зріджений газ у Польщу, Литву та Україну.
Для всіх цих країн Державний департамент США може ухвалити окреме політичне рішення, яке передбачатиме поставки зрідженого газу «собі у збиток», але з метою демонстрації підтримки цим країнам і протистояння – Росії.
Варто згадати слова сенатора США Джона Маккейна, який акцентував увагу на газовій залежності Євросоюзу від РФ. «Таким чином, позбавлення від цієї залежності європейських країн може розглядатися не менш важливим пріоритетом, ніж військова допомога Україні», – заявив сенатор Маккейн.
Політичний контекст питання поставок зрідженого газу помітний і в інших проектах. У 2015 році Держдеп США рекомендував проекту Freeport LNG у Техасі не співпрацювати з Китаєм у питанні експорту зрідженого газу.
За таких умов не варто очікувати суттєвого зниження вартості норвезького та російського газу, які поставлять практично 24% і 30% обсягу газу у ЄС. Цінова «війна» між американським та російським газом може розпочатися лише в перспективі значного нарощування поставок зрідженого газу із США як мінімум до 10% обсягу ринку газу ЄС – це 40-50 млрд. куб. м.
Якщо зважати на зниження видобутку газу у Нідерландах і Норвегії, створення дефіциту газу на ринку власного видобутку газу, то в перспективі США та Росія можуть затиснути Європу у своєрідні «газові лещата». Тоді питання ціни на газ вже буде наслідком домовленостей у тому числі США та Росії.
Поки що ж обсяг поставок зрідженого газу із США не буде значним і це не загрожує «Газпрому». Показово, що у першому кварталі 2016 р. «Газпром» збільшив експорт газу в ЄС на 30%. Поставки газу зросли до Німеччини (на 21,3%), Італію (16%), Великобританію (162,3%), Францію (50,2%), Голландії (115%).
Мета американців полягає у тому, щоб вийти і закріпитися на європейському ринку зрідженого газу, де крупними постачальниками є Норвегія, Північна Африка, Австралія, Катар.
Американські дотації на газ для України
Для України зріджений газ із США міг би стати лише одним із джерел поставок. З 2014 року американська Cheniere LNG International підтримує діалог з Україною щодо поставок зрідженого газу. Президент компанії Жан Абітбуль висловив готовність співпрацювати, якщо Україна побудує власний LNG-термінал та домовиться з Туреччиною про проходження газовозів через Босфор і Дарданелли.
Показово, що Абітбуль вважає, що Україна могла б провести переговори про використання LNG-терміналів в інших країнах (Литва, Польща, Хорватія) з отриманням газу реверсними газопроводами.
«Якщо вони зможуть вирішити це питання (домовитися з Туреччиною) – тоді буде сенс розташовувати LNG-потужності в Чорному морі. Хоча будівництво газопроводу займе менше часу, ніж будівництво LNG-терміналу. Такий варіант можливий», – сказав президент Cheniere LNG International Жан Абітбуль.
Проте і тут важливим буде ціновий фактор. У нинішніх умовах ціна американського зрідженого газу, доставленого через інтерконектори, коливатиметься у межах $300. Це при тому, що Україна нині платить за європейський реверсний газ $200, а ціна російського газу відповідно до контракту з «Газпромом», становить $180. Таким чином, поставки американського газу можливі лише за умови дотацій для України з боку США.
ЮРІЙ КОРОЛЬЧУК
