На борту лайнера були президент Польщі Лех Качинський, його дружина пані Марія Качинська, а також військова, політична і духовна еліти Польщі. Всі вони (96 осіб разом з екіпажом) загинули. Ту-154 виконував рейс Варшава – Смоленськ, який Путіним був приречений на смерть…

«Український репортер» свого часу публікував окремі результати розслідування обставин авіакатастрофи польського літака Ту-154 під Смоленськом 10 квітня 2010 року, яке проводив генерал СБУ Григорій Омельченко:

Сьогодні ми починаємо публікацію повного звіту розслідування обставин авіакатастрофи під Смоленськом, яка нерозривно пов’язана з подіями 80-річної давнини у цьому ж районі.

«КАТИНЬ-1»– ЗЛОЧИН СРСР

Розстріл польських полонених весною 1940 року органами НКВС СРСР на чолі з Лаврентієм Берією, за колективним дорученням Політбюро ЦК ВКП (б) і секретаря ЦК Йосипа Сталіна, увійшов в історію під назвами «Катинська трагедія», «Катинська справа», «Катинський розстріл», «Катинський злочин», «Проблема Катині». Цей термін є збірним, ним позначаються всі місця вбивств 21 857 поляків, які утримувались у таборах і в’язницях НКВС.

5 березня 1940 року народний комісар внутрішніх справ СРСР Берія звернувся до Сталіна з доповідною запискою (на 4-х аркушах, №794/б під грифом цілком таємно), у якій було зазначено, що в таборах для військовополонених знаходиться 14 736 польських військових і 10 685 поляків утримуються у в’язницях (див. фото):

«Виходячи з того, що всі поляки є закоренілими, невиправними ворогами радянської влади» (саме так зазначено в доповідній), Берія подав пропозицію Сталіну ЗАПРОПОНУВАТИ НКВС СРСР справи польських військовополонених і арештованих поляків «розглянути в особливому порядку, без пред’явлення звинувачення, без виклику і допиту, без складання обвинувального висновку і постанови про закінчення слідства, з застосуванням до них вищої міри покарання – РОЗСТРІЛУ».

Того ж дня Політбюро ЦК ВКП (б) у складі Ворошилова, Молотова, Мікояна, Калініна і Кагановича на чолі з секретарем ЦК Сталіним своїм рішенням (протокол №13, питання НКВС СРСР №144) повністю задовольнило ПРОПОЗИЦІЇ Берії і ЗАПРОПОНУВАЛО НКВС СРСР (лист тов. Берії за №1118/144 від 5 березня 1940 року) РОЗСТРІЛЯТИ польських військовополонених, які утримувалися у таборах і поляків, які знаходилися у в’язницях (див. фото):

Символом і сакральним місцем страшної трагедії для польської нації стало маленьке село Катинь на Смоленщині, де вперше у квітні 1943 року німці разом із представниками Міжнародного Комітету Червоного Хреста виявили масове поховання польських офіцерів, розстріляних кривавими катами НКВС СРСР (див.фото).

Впродовж наступних 47 років село Катинь залишалося єдиним достовірно відомим місцем поховання жертв сталінського режиму.

Керівники СРСР до кінця 1990 року категорично заперечували причетність НКВС та керівництва тодішнього Політбюро ЦК ВКП(б) на чолі зі Сталіним до розстрілів польських військовополонених і звинувачували у цих вбивствах нацистську Німеччину. Лише під тиском політичних змін президент СРСР Михайло Горбачов, а згодом і президент РФ Борис Єльцин визнали цей факт і розсекретили частину документів.

Заперечення СРСР таємного протоколу

Зауважу, що політичне керівництво СРСР і його пропаганда понад 40 років після Нюрнберзького процесу продовжували категорично ЗАПЕРЕЧУВАТИ також факт підписання ТАЄМНОГО ДОДАТКОВОГО ПРОТОКОЛУ (див. фото) до Договору про ненапад між Радянським Союзом і Німеччиною, відомого як пакт Молотова – Ріббентропа, підписаного ними в присутності Сталіна, посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та інших офіційних осіб о другій годині ночі 24 серпня 1939 року в Москві (офіційною датою підписання Договору про ненапад вважається 23 серпня).

Зверніть увагу на курйозність ситуації з пактом Молотова – Ріббентропа, яка полягала в факті підписання стандартного договору про «ненапад»терміном на 10 років між двома державами, які на момент підписання не мали спільного кордону.

Наступного дня після ратифікації Верховною Радою СРСР договору про ненапад, Німеччина 1 вересня 1939 року розпочала війну проти Польщі.

17 вересня Сталін, порушивши Договір про ненапад між Польщею та Радянським Союзом (підписаний 25 липня 1932 року в Москві), розпочав збройну агресію проти Польщі, окупувавши значну частину її території.

18 вересня німецький і радянський уряди затвердили спільне комюніке щодо дій і мети застосування військ Вермахту і Червоної Армії у Польщі. Сталін виконував угоди, підписані з Гітлером про поділ Польщі і знищення її як незалежної держави.

Окрім того, з боку Сталіна це було також помстою полякам за розгром Червоної Армії у битві під Варшавою у серпні 1920 році, яка увійшла в історію під назвою «Диво на Віслі». У цій битві радянська сторона втратила 25 тис. червоноармійців, 60 тис. потрапило до польського полону, 45 тис. було інтерновано німецькою владою у Східній Пруссії, ще декілька тисяч бійців пропали безвісти.

Надійними і вірними союзниками польських військ у цій битві виступили українські військові з’єднання УНР в кількості 20 тисяч вояків, які продемонстрували безліч прикладів героїзму та жертовності у боротьбі з більшовицькою Росією.

У квітні 2010 року Путін під час відвідування з прем’єр-міністром Польщі Дональдом Туском меморіалу в Катині висловив думку, що «Сталін розстріляв польських військовополонених з почуття помсти», оскільки «відчував свою особисту провину за трагедію, пов’язану з радянсько-польським конфліктом 20-х років».

Парламентська асамблея ОБСЄ 3 липня 2009 року прийняла резолюцію, в якій 23 серпня названо «Загальноєвропейським Днем пам’яті жертв сталінізму та нацизму в ім’я збереження пам’яті жертв масових страт і депортацій».

Про існування таємного протоколу свідчив на Нюрнберзькому трибуналі сам його автор і підписант – Ріббентроп (засуджений до страти через повішення) і його захисник Гесс Зайдль, який пред’явив суду фотокопію цього протоколу.

Лише під тиском Заходу і, в першу чергу Польщі, 24 грудня 1989 року другий З’їзд народних депутатів СРСР прийняв резолюцію, якою визнав факт підписання таємного протоколу, засудив його, але не розглядав наслідків пакту Молотова-Ріббентропа і таємного протоколу до нього.

Таємний додатковий протокол визначав сфери взаємних інтересів обох держав у Східній і Північній Європі, поділ Польщі між ними при очікуваному в ті дні нападі Німеччини на Польщу та надав можливість захоплення Радянським Союзом колишніх територій Російської імперії, а також територій, що ніколи їй не належали.

Поділ Польщі з уточненими кордонами між Німеччиною і Радянським Союзом після її окупації військами цих країни був встановлений Договором про дружбу та кордон між СРСР та Німеччиною, підписаного Молотовим і Ріббентропом 28 вересня 1939 року в Москві з декількома таємними додатками до нього (так званий «Другий пакт Молотова-Ріббентропа).

Після підписання Договору про дружбу Сталін і Ріббентроп були в гарному настрої, вели теплі розмови, проголошували тости, а потім, на пропозицію Сталіна, поставили на мапі Польщі свої підписи і дату 28.09.1939 р., символічно закріпивши ліквідацію Польщі як незалежної держави (див. фото):

Відкриття меморіалу «Катинь»

28 липня 2000 року у присутності тодішніх прем’єр-міністра Польщі Єжи Бузика і віце-прем’єр-міністра Росії Віктора Христенка в лісі біля села Катинь відкрили Меморіальний комплекс «Катинь» як Міжнародний меморіал жертв політичних репресій.

Того ж року були відкриті польсько-український (17 червня в Харкові) та ще один польсько-російський (2 вересня в Мєднєво) меморіальні комплекси. На території Катинського меморіалу є військовий цвинтар, де поховано 4421 польських офіцерів (із них 2730 ідентифіковано) — ув’язнених Козельського табору, розстріляних катами НКВС весною 1940 року.

Перший візит Леха Качинського як президента Польщі до Росії відбувся саме на військовий цвинтар у Катині 18 вересня 2007 року на 68-му річницю нападу Радянського Союзу на Польщу 17 вересня 1939 року. Тоді Качинського не зустрічав ні президент Росії Путін, ні інші політичні лідери країни. У своїй промові на військовому цвинтарі Лех Качинський наголосив, що «люди, які живуть у Росії сьогодні, не несуть відповідальності за злочини Сталіна, але Москва має визнати цей злочин геноцидом та покарати ще живих працівників НКВС, які розстрілювали військовополонених, і виплатити рідним загиблих компенсації».

Після катастрофи літака Ту-154, у якій загинули 96 осіб польської делегації на чолі з президентом Польщі Лехом Качинським, що летіла в Смоленськ для вшанування 70-ї річниці розстрілу польських офіцерів, з’явилися терміни «Катинь-1» і «Катинь-2».

Сьогодні «Катинь-1» — це воєнний злочин колишнього СРСР, а «Катинь-2» — злочин РФ, правонаступниці Радянського Союзу. Обидва злочини досі залишаються без покарання.

Спокута не для Кремля

Президент Польщі Лех Качинський, виступаючи 1 вересня 2009 року у Гданську на церемонії до 70-річчя початку Другої світової війни, у присутності Путіна, заявив: «Тоді, 17 вересня 1939 року Польща отримала удар ножем у спину, удар від більшовицької Росії, яка виконувала свої союзницькі зобов’язання згідно з пактом Молотова—Ріббентропа. Польські солдати гідно чинили опір нацистським агресорам. Але того дня Польща, у якої ще були сили захищатись, була знищена більшовицькими військами, які почали наступ зі Сходу. Це не Польща повинна відпрацьовувати урок спокути. Для цього у нас немає жодних причин. Причини є у інших, які сприяли початку Другої світової війни».

Через десять років – 21 вересня 2019 року Європейський парламент визнав правоту президента Польщі Качинського (якого уже 9 років як не було в живих) і прийняв резолюцію, в якій наголосив:

«Друга світова війна, сама руйнівна в історії Європи, стала безпосереднім наслідком трагічно відомого нацистського і радянського Договору про ненапад від 23 серпня 1939 року, також відомого як пакт Молотова – Ріббентропа, і його таємних протоколів, згідно з якими два тоталітарні режими, маючи на меті завоювати світ, ділили Європу на дві зони впливу».

Через три місяці після спільного параду в Бресті Гітлер і Сталін обмінялися дружніми поздоровленнями, які були надруковані в центральній газеті Радянського Союзу «Правда» за 23 і 25 грудня 1939 року (див. фото):

Я був присутній у Гданську на заходах, приурочених до 70-річниці початку Другої світової війни, у складі делегації ПАРЄ. Слухаючи, затамувавши подих, виступ Качинського, я бачив перекошене люттю і ненавистю обличчя Путіна від гірких, але правдивих слів польського президента. Один із членів ПАРЄ, з Литви, який був поруч, сказав: «Путін йому цього ніколи не пробачить…». Його слова виявилися пророчими.

Соцопитування, проведені напередодні GfK Polonia і польською газетою «Rzeczpospolita», показали, що 76% поляків хотіли б почути вибачення від Путіна за напад СРСР на Польщу. Однак він цього не зробив.

Провідні історики Російської академії наук (Борис Топорнін, Олександр Яковлєв, Інесса Яжборовська та інші) визнали, на відміну від Путіна, що СРСР, який напав на Польщу, є «співучасником агресії» у Другій світовій війні. На думку істориків, саме тоді Сталін переконав Гітлера «стерти Польщу з карти Європи».

«Вибачтесь за напад на Польщу, за геноцид в Катині, за вбивство наших героїв, за виселення поляків до Сибіру», — закликали Путіна польські ЗМІ.

Член Палати общин англійського парламенту, ексміністр у справах Європи Деніс Макшейн у своїй статті «В політиці, як і в житті, просити прощення часто буває всього найважче» запитав: чи вибачиться Путін на заходах в Гданську за розстріл поляків у Катині — «перше масове вбивство за період Другої світової війни»?

«Швидше за все, Путін не принесе вибачення за цей злочин Росії проти людяності»,- написав Деніс Макшейн (“The independent”, 1 вересня 2009 року).

Канцлер ФРН Ангела Меркель, виступаючи на церемонії 1 вересня 2009 року, визнала відповідальність Німеччини і її союзників (СРСР напав на Польщу без оголошення війни 17 вересня 1939 року. — Авт.) за розв’язання Другої світової війни: «70 років тому німецьким нападом на Польщу почалась трагічна глава в історії Європи. Усвідомлюючи свою особливу відповідальність, Німеччина надала допомогу Польщі, іншим країнам Центральної і Східної Європи на їх шляху в Європейський Союз і НАТО. Між Польщею і ФРН розширюється тісна довірлива співпраця».

Того ж дня Лех Качинський порівняв із Голокостом масові розстріли поляків у Катині: «Євреї гинули тому, що вони були євреями, польські офіцери — тому що вони були польськими офіцерами. Катинський злочин не можна називати інакше, ніж геноцид».

Зауважу, що, відповідно до тодішніх соцопитувань, 61% поляків висловився за визнання масового вбивства польських офіцерів геноцидом, 34% вважали, що це воєнний злочин і лише 5% опитаних не мали власної точки зору щодо цієї трагедії.

Путін, очі якого були налиті злістю, у своєму виступі закликав «не ділити історію на чорне і біле, а причини початку Другої світової війни залишити з’ясовувати фахівцям» і промовчав, що в результаті пакту Молотова — Ріббентропа була знищена польська республіка і відновлена частина Російської імперії. Тему розстрілу польських полонених каральними органами НКВС СРСР (колишніх своїх колег) Путін навіть не згадав.

Єльцин не бажав справедливості

13 липня 1994 року керівник слідчої групи Головної військової прокуратури СРСР А. Яблоков виніс постанову про закриття кримінальної справи на підставі пункту 8 ст.5 КПК РРФСР (за смертю винних). У постанові були вказані прізвища вищого партійного політичного керівництва СРСР: секретар ЦК ВКП (б) Сталін, члени політбюро ЦК ВКП(б) — Молотов, Мікоян, Ворошилов, Калінін, Каганович, керівники НКВС СРСР — Берія, Меркулов, Кобулов, Баштанов та велика група посадових осіб НКВС нижчого рівня, а також безпосередні виконавці розстрілів польських полонених, які слідством були встановлені винними у скоєнні злочинів, передбачених пунктами «а», «b», «с» ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, а саме — злочини проти людства, воєнні злочини, злочини проти людяності.

Зазначу, що саме така кваліфікація «Катинської справи» була дана в 1945-1946 роках Радянським Союзом, коли Сталін хотів покласти вину за розстріл поляків на нацистів, при внесенні цієї справи на розгляд Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі. Проте трибунал відхилив вимоги Сталіна, добре знаючи, що поляки були розстріляні за його наказом катами НКВС.

У постанові про закриття кримінальної справи, окрім політичного керівництва Радянського Союзу і керівників НКВС СРСР, винних у розстрілах польських полонених, зазначено понад сто прізвищ працівників НКВС, які безпосередньо виконували рішення політбюро ЦК ВКП(б) і наказ Берії про розстріл поляків.

За твердженням полковника юстиції Анатолія Яблокова, контингент розстрільної команди (так звана «спецгрупа») складався зі 125 працівників НКВС, разом із водіями і машиністками-секретаршами, які нерідко брали участь у розстрілах.

Після розстрілу поляків всі виконавці злочинного наказу – від рядового ката до вищого політичного керівництва країни і НКВСза виконання «особливо важливого завдання» були нагороджені орденами і медалями або заохочені грошовими преміями наказом під грифом «цілком таємно», №001385 від 26 жовтня 1940 року.

Назву прізвища деяких із них, які були начальниками органів НКВС різного рівня: Магго, Надарая, Ємельянов, Мільштейн, Сінєгуб, Кривенко, Сухарєв, Павлов, Рубанов, Карцев…

НКВС і ГЕСТАПО – «БРАТИ ПО КРОВІ»

Працівники НКВС розстрілювали польських полонених за нацистською технологією — «один постріл у потилицю». Поляків, як правило, розстрілювали німецькими пістолетами «Вальтер», оскільки радянські «ТТ» не витримували занадто підвищеного навантаження, перегрівались і виходили з ладу. Пістолети були доставлені в Москву з Німеччини в 1939-1940 роках, на підставі Генеральної угоди про співробітництво, взаємодопомогу, спільну діяльність між НКВС СРСР і ГЕСТАПО нацистської Німеччини, підписаної в Москві 11 листопада 1938 року Л. Берією і Г. Мюллером (див. фото):

Угода була затверджена Політбюро ЦК ВКП (б) і підписана секретарем ЦК Сталіним 20 грудня того ж року.

Цією Угодою сталінське НКВС і гітлерівське ГЕСТАПО, скріпивши своє «співробітництво, взаємодопомогу і спільну діяльність» людською кров’ю, стали «БРАТАМИ ПО КРОВІ».

Ті, хто читає ці рядки, наберіться терпіння і мужності додивитися до кінця 30-ти хвилинний документальний фільм «НКВД-ГЕСТАПО – братья по крови»:

«Я бачив перед собою ката!»

Одним із керівників масових розстрілів польських офіцерів в Осташковському таборі був комендант НКВС СРСР Блохін Василь Михайлович (вийшов на пенсію у званні генерал-майора і згодом застрелився), який особисто розстріляв майже 700 польських офіцерів. За це він був нагороджений орденом Червоного прапору.

За даними істориків і колишніх працівників НКВС, Блохін за свою криваву кар’єру розстріляв не менш 20 тисяч людей і був «рекордсменом серед катів».

Допитаний неодноразово у 1991-1992 рр. Головною військовою прокуратурою СРСР колишній начальник УНКВС СРСР у Калінінській області Токарєв Д. С. показав, що поляків розстрілювали німецькими пістолетами «Вальтер», валізи з якими особисто привіз із Москви генерал Василь Блохін. Він кожного дня видавав «вальтери» тим, хто виконував вироки «трійки», керував розстрілами і особисто, як «стахановець», розстрілював польських офіцерів. Після розстрілів «вальтери» повертали Блохіну.

Токарєв свідчив, що перед кожним розстрілом Блохін одягав пошитий на замовлення шкіряний коричневий одяг: картуз, довгий до самого полу широкий фартух, рукавиці з крагами вище ліктів, щоб не забризкати одяг кров’ю. «На мене це справило величезне враження. Я побачив перед собою ката! За першу ніч за особистої участі Блохіна було розстріляно 343 польських офіцерів. Уранці Блохін наказав більше 250 поляків на розстріл за один раз не привозити»,- зазначив Токарєв.

Були випадки, коли поранених польських офіцерів бійці НКВС добивали багнетами своїх гвинтівок, що підтверджено медичними експертами. Після розстрілу поляків у Москву було відправлено телеграми такого змісту: «Операція з розвантаження таборів завершена»,- засвідчив Токарєв.

Аналогічні свідчення дали слідчим прокуратури й інші колишні енкаведисти, які брали участь у розстрілах, і на час досудового слідства були ще живі.

Доля багатьох катів була невтішною: хтось, не витримавши психологічних навантажень, захворів на різні психічні хвороби і навіть збожеволiв, багато спилися й стали хронічними алкоголіками або покінчили своє життя самогубством, або загинули при загадкових обставинах. Десятки були репресовані й розстріляні своїми ж «товаришами» з розстрільної команди. Кати вищого рангу — Берія, Кобулов, Меркулов, Мільштейн та інші організатори і керівники «Катинського розстрілу» після смерті Сталіна самі були розстріляні з тих самих німецьких пістолетів «Вальтер». Лише одиниці з них померли своєю смертю…

Під грифом «цілком таємно»

За період (листопад 1939 — червень 1941 рр.) більшовицькою владою Радянського Союзу здійснено чотири етапи депортацій поляків. Згідно з даними польських дослідників, у віддалені регіони СРСР загалом було вислано понад 1 млн. поляків. Серед полонених поляків були такі відомі в майбутньому політичні діячі, як президент Польщі Войцех Ярузельський, прем’єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін, генерал Владислав Андерс та інші.

У цілком таємній доповідній №Н-632-ІІІ від 3 березня 1959 року за підписом голови КДБ СРСР Олександра Шелепіна (написаної ним власноручно на 3-х аркушах – див. фото) на ім’я першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова вказані дані кількості розстріляних у квітні-травні 1940 року польських військовополонених: 21 857 поляків, із них у Катині — 4 421 (офіцерів), у Старобільському таборі (біля Харкова) — 3 820, Осташковському (Калінінська — нині Тверська область) — 6 311, в інших таборах і в’язницях Західної України і Західної Білорусії — 7 305 осіб.

Ці цифри були підтверджені і ексгумацією тіл загиблих, проведеною у 1943 році та на початку 1990 років у деяких місцях масових розстрілів поляків. Встановлено імена 17 987 жертв «катинського злочину», а 3 870 жертв (ув’язнені тюрем Білоруської РСР) залишаються безіменними. Місця поховання достовірно відомо тільки для 14 552 розстріляних польських військовополонених.

Польський історик Юрій Гжибовський стверджує, що «у березні та серпні 1939 року, коли в Польщі провели мобілізацію, в Польське військо мобілізували 100 тисяч, а деякі дослідники говорять навіть 150 тисяч солдатів української національності. Другу світову війну вони зустріли на полях битв із німецькими та радянськими окупантами. Українські солдати були другою за чисельністю національною групою у польській армії, яка захищала Польщу від нападу з двох боків – з боку гітлерівської Німеччини та сталінського СРСР».

Історик стверджує: «У лютому 1940 року в трьох спецтаборахНКВС в Осташкові, Козельському та Старобільську перебувало кілька десятків офіцерів війська Польського, які в карточці полоненого вказали свою національність – українець. Всі вони розстріляні. Можливо, їх було більше, та ця тема поки що не до кінця вивчена». Наприклад, вкатинському списку є офіцери українського походження, варто згадати хоча б священника, капелана, майора Польського війська Миколу Ількова, який був душпастирем солдатів греко-католиків. Таких прикладів було багато»,- зазначив Гжибовський.

Продовження Далі.(час.1)

Джерело

#влада #катинь #польща #росія #трагедія