Як уряд планує переглянути споживчий кошик українців, додавши ще три пари трусів та чотири стрижки на рік.
Соціальні психологи полюбляють тезу про те, що «голодні не влаштовують революцій». І як доказ наводять українські майдани останніх п’ятнадцяти років. Мовляв, рушійною силою їх був здебільшого середній клас, а не злидарі. Саме середній клас та різнокаліберні бізнесмени постачали на Майдан харчі, шини, дрова, намети. І хоча лепта самотніх бабусь, котрі несли останні 50 гривень чи останню банку солоних огірків, також мала місце, не вони робили погоду. Все це так і є. Однак є одне «але».
Досі жоден український Майдан не був вмотивований хлібом насущним. «Україна без Кучми» виступала за розслідування вбивства Георгія Гонгадзе та усунення корумпованої влади. Помаранчева революція – за честі вибори і право не бути маріонетками у чужій грі. Євромайдан – за підписання Асоціації з ЄС (спочатку) та покарання тих, хто підняв руку на учасників протесту (згодом). В кожному випадку йшлося про ідею, а не про елементарне виживання.
Голодні дійсно не влаштовують революцій. В українському розумінні цього слова. Не розгортають наметові містечка, не співають гімн і не мітингують під урядовими будівлями. Вони діють більш спонтанно та блискавично. 5 жовтня 1789 року французькі жінки, які всю ніч простояли в чергах біля пекарень, куди так і не завезли хліб, вирушили на Версаль й витягли звідти до Парижу короля та королівську родину. Це – один з відомих епізодів французької революції, котра визрівала протягом кількох років – завдяки неврожаям, суворим зимам, згортанню промислового виробництва, тотальному зубожінню населення та його нездатності прогодувати себе і свої родини.
«Каструльні бунти» в історії Європи – найбільш відчайдушні та криваві. Відомий радянський бунт подібного штибу стався у «благополучні» 1960-ті, коли «ковбаса була по 2.20», і всі вчасно отримували заробітну платню. Маю на увазі Новочеркасськ-1962 й ту ціну, яку сплатили «бунтівники»: 24 розстріляних на місці плюс 7 страчених за вироком суду. Зазвичай події під час «каструльних бунтів» розвиваються досить стрімко. І завжди за схемою «або ми їх, або вони нас». Без компромісів та перемовин. Повторюю ще раз: Україна таких ексцесів досі не знала. І слава Богу.
Однак це не означає, що ми убезпечені від них й надалі. Новий споживчий кошик від уряду Яценюка став ще одним викликом для тих, хто намагається вижити. Журналісти вже розтягли на цитати і «дві тарілки на три роки», і «сто грамів вати» з «сімома пластирами», і «дві пари синтетичних колгот». Однак це не стільки смішно, скільки трагічно – без перебільшень. А суть трагедії, власне, в тому, що «оновлений» кошик з’явився після звернення до суду правозахисника Станіслава Батрина, котрий позивався до Кабміну з вимогою переглянути склад кошику.
Реакція уряду – черговий плювок в обличчя населення, яке до всього ще й має наївність покладати надії на справедливе судочинство. Майже одночасно із повідомленнями про те, що уряд зласкавився та розширив асортимент кошика на 4 стрижки на рік та 6 (замість попередніх 3) пар трусів, з’явилися «одкровення» голови Нацбанку Валерії Гонтарєвої про те, що її персональний прожитковий мінімум становить 100 тисяч гривень на місяць. У пересічного ж українця прожитковий мінімум дорівнює 1330 грн. Втім, є тенденція до зростання: з 1 грудня поточного року мінімум стане власним максимумом і сягне 1496 грн. Що ж стосується споживчого кошика, то його вартість становить 1611 гривень та 48 копійок.
«Мобільні телефони, а також памперси вносити зараз до споживчого кошику неправильно, – говорить міністр соцполітики Павло Розенко. – Я теж хочу, щоб він був вартістю у 10 тисяч гривень, і щоб буди входило б усе. Але ці показники прив’язані до розрахунків соцвиплат. Звідки зараз в бюджеті країни, яка веде війну, взяти десятки мільярдів на підвищення стандартів?». Воістину, війна рятує теперішній уряд від великої ганьби та ще більшої відповідальності. Однак переважна більшість сьогоднішнього ВІП-чиновництва була при владі і раніше. Або виконавчій, або законодавчій. Чому будучи депутатами Верховної Ради або принаймні членами значимих політичних партій, нинішні урядовці не педалювали питання прожиткового мінімуму та споживчого кошику?
Адже проблема виникла не сьогодні і не вчора. В передостанній раз вміст кошику обсервували у 2000 році. За цей час в країні змінилося 4 президента та 5 складів парламенту. Однак тільки зараз «підвернулася» (даруйте за такий цинізм) війна, на яку спишуть абсолютно все. Навіть те, що раціон із мінімального споживчого кошика є згубним для здоров’я, адже є недостатнім для працездатної людини. Згідно із критеріями ООН, якщо людина витрачає на проживання та харчі менше 150 доларів на місяць — то вона живе за порогом бідності. Третина українців вже зараз знаходяться за межею бідності, або ж балансують на ній. І це ще далеко не кінець історії.
А тим часом у споживчому кошику британця передбачені витрати на підключення до Інтернету, покупку мр-3-плеєра та гітари, а також послуги садівника. Німці ж (навіть найбідніші) мають право на цифровий фотоапарат та відеокамеру, сканер та принтер, а також тонометр. Французи закладають у споживчий кошик послуги перукаря, косметичні засоби та харчі для котів та собак. Американці мають у своєму кошику тютюнові та горілчані напої, а також витрати на мобільний та комп’ютерний зв’язок. В українському ж споживчому кошику левова частка доходів (понад 65 %) витрачається на їжу, а деякі непродовольчі товари та послуги не закладені взагалі.
Що стосується прожиткового мінімуму, то у світі застосовується різний підхід до визначення цього поняття. Десь мінімально допустимим рівнем життя вважають той, котрий мають від 10 до 20 відсотків громадян. Десь «танцюють» від соціологічних опитувань, що окреслюють коло найнеобхіднішого. У Литві прожитковий мінімум формують, виходячи з моделі сім’ї, де є двоє дорослих батьків і двоє дітей різного віку та статі. В США, Великій Британії та Німеччині прожитковий мінімум встановлюється на рівні 40% від середньостатистичного доходу на душу населення, у Фінляндії, Італії, Греції та Іспанії – на рівні 50%, у Португалії та Ірландії – на рівні 60%. У Болгарії уряд скомпонував 6 окремих споживчих кошиків – для різних категорій сімей. І лише в Україні діє так званий «нормативний метод» встановлення прожиткового мінімуму, котрий впирається у раз і назавжди окреслений споживчий кошик.
Припускаю, що не споживчий кошик урве українцеві останній терпець. «Каструльні бунти» запустять радше непомірно роздуті тарифи на ЖКГ – непрозорі та невмотивовані. А також, ймовірно, нове «конгеніальне» законодавство, що регулює відносини між жильцями багатоквартирного будинку та компаніями-управителями. Через це законодавство видатки на користування послугами ЖКГ зростуть в рази, ба навіть примножать число безхатченків. Але насмішка над тими, хто сподівався на перегляд кошику, запам’ятається також. І добре, якщо наслідки цього відіб’ються для політиків лише у втраті рейтингу, а не голови.
Михайло Поживанов
