Проблеми сучасного українського села вимагають від влади першочергового вирішення
Проблеми сучасного українського села вимагають від влади першочергового вирішення.
Військові дії на сході країни давно торкнулася кожного українця. Надзвичайно складно залишитися осторонь того, що відбувається у зоні АТО, якщо туди дедалі частіше їдуть зі зброєю у руках твої рідні та знайомі. Нещодавно оголошене хистке перемир’я, втім, нагадало, що війна – не єдина біда України. Всі інші проблеми на її тлі не тільки не зникли, а й навіть загострились. Зокрема, й проблеми українського села. За своєю суттю вони й досі зводяться до трьох основних напрямків:
– економічні – мізерна зарплата, низька підприємницька активність, руйнація старих виробничих об’єктів;
– транспортні – поганий стан доріг, відсутність водогонів і газових комунікацій;
– соціальні – незадовільний стан або ж відсутність сільських клубів, шкіл, дитсадків, фельдшерсько-акушерських пунктів.
Нездатність вирішити ці проблеми знову і знову відкидає Україну назад, збиває її з правильного курсу реформування та європейської спрямованості. Адже треба зробити все можливе і неможливе, аби українське село врешті стало привабливим і для молоді, і для інвесторів. Агробізнес потребує реальної державної підтримки, а не лише декларацій та суперечливих законів. Лобісти аграрних інтересів у Верховній Раді мають пробити досі нездоланну стіну вітчизняної бюрократії та ненаситних апетитів світових монополій, які контролюють ринки
збуту сільськогосподарської продукції.
Не секрет, що нині рівень життя в українських селах значно нижчий, ніж умістах. Бракує якісної медицини, освіти, немає роботи. Немирівський район – не виняток. Так, у порівнянні з іншими районами Вінницької області, на Немирівщині проблем значно менше. Високі показники
врожайності тут не дивина, а скоріше закономірність. А от із тваринництвом вже кілька років не все гаразд. Хоча за правильного підходу, і це вам скажуть на кожному селянському подвір’ї, район міг би повністю забезпечити себе і м’ясом, і молоком. Вистачає проблем і з освітою, і з медициною.
Місцеві сільські голови не можуть розв’язати ці проблеми у повній мірі, адже більшість сіл дотаційні. Вибити гроші з бюджету у вигляді субвенцій, компенсацій, дотацій – справжнє мистецтво, але й той, хто оволодів ним не може гарантувати, що гроші насправді дійдуть до селянина.
Наприкінці 2007 року Кабмін затвердив Державну цільову программу розвитку українського села наперіод до 2015 року. Однак, її прийняли напередодні глобальної економічної кризи 2008 року. Тож основна частина положень цієї програми так і залишилися пустими словами та потребують значних коригувань.
Чи ж не показує цей приклад, що найпершими кроками на шляху до масштабних реформ українського села мають стати розширення повноважень громад і максимальна фінансова децентралізація?
Час зрозуміти, що селяни самі можуть вирішувати, на які потреби та як ефективніше витратити гроші із місцевого бюджету. Головне, не заважати їм приймати правильні рішення.
Нині у селах люди все частіше запитують місцеву владу, чи буде Україна з газомі світлом цієї зими? При цьому кажуть, що і це не найстрашніше: можна нарубати дров та запастися свічками. Головне, аби завершилася війна, не гинули люди… Інші проблеми люди в селах готові вирішити та пережити.
Чеснін Віктор
Голова Вінницької міської організації Селянської партії України
