Вінниччина втратила можливість стати пілотним для унікального проекту регіоном, а з обіцяних ще рік тому 720 робочих місць досі не створено жодного
Чому перспективний грантовий проект не вдалось реалізувати на території Вінниччини, хто від цього постраждав і кому можна “подякувати” за зруйновані надії переселенців, з’ясовувала Depo.Вінниця.
ТОВ “Ливарна компанія “Символ” переїхала до Вінниці у липні минулого року. До цього виробничі потужності підприємства знаходилися у Станично-Луганському районі, де зараз проходить кордон із зоною АТО. Ще в листопаді 2013 року компанія змінила юридичну адресу на київську, але до червня 2014 року працювала на старому місці, виробляючи деталі для вугільної промисловості, машинобудування, енергетики.
“З початком бойових дій ми поступово втрачали можливості збуту продукції, почали обриватися зв’язки з постачальниками, перебої з електроенергією. Тоді ми повністю припинили виробництво. На той час у нас працювало близько 30 людей”, – розповідає генеральний директор підприємства Дмитро Акішин.
Площі для переведення виробництва спочатку шукали за місцем реєстрації. Але орендна плата що в Києві, що на Київщині виявилася надто високою. Приміщення врешті решт знайшли у Вінниці, на території одного з підприємств. У серпні минулого року перевезли обладнання та відновили виробництво. Але працює на ньому лише шестеро робітників. “Нам вкрай не вистачає оборотних коштів для закупівлі витратних матеріалів. Тому ми не можемо розгорнутися на повну потужність, хоча замовлення є. Ми змушені виробляти примітивну продукцію, наприклад, буржуйки, корпуси насосів та двигунів. Усі гроші йдуть лише на зарплату”, – розповідає Акішин.
Виробничий процес на потужностях ливарної компанії “Символ”
Економія на орендній платі була не головною причиною переїзду компанії саме до Вінниці. “У жовтні 2014 року за запрошенням асоціації “Приватні інвестори України” (АПІУ) ми взяли участь у круглому столі, що відбувся у Вінниці. Тоді ми отримали запевнення у всебічній підтримці від представників міської та обласної влади. Тоді ж дізналися, що планується впровадження програми допомоги бізнес-переселенцям”, – згадує гендиректор підприємства.
Заступник Вінницького міського голови (а нині голова ОДА) Валерій Коровій виступає під час засідання круглого столу в жовтні 2014 року
Ідея в цифрах
Програма, про яку йдеться, – грантовий проект “Центр адаптації переселенців та підприємців із зони АТО та Криму у Вінницькій області”. Проект був розрахований на 12 місяців. Протягом цього часу на Вінниччину із зони АТО мали переїхати 36 компаній, 20 з яких претендували на отримання допомоги на відновлення виробництва у вигляді компенсації відсотків за кредитами на суму до 15 тисяч євро. Ще 20 компаній могли отримати консультативну підтримку з розробки інвестиційного проекту на 2 тисячі євро. 90% витрат, а це 336 тисяч євро, брало на себе Представництво ЄС в Україні, решту – обласний бюджет. Результатом втілення проекту мало стати створення на Вінниччині приблизно семиста нових робочих місць, 20% з яких призначалася для переселенців з Криму та зони АТО.
Грантову угоду було підписано 26 березня минулого року. Однак з тих пір переселенці-бізнесмени не отримали жодної гривні, а область – жодного передбаченого проектом робочого місця.
З турботою про імідж
Оскільки у місцевої влади грошей на реалізацію проекту не було, його автори почали шукати інші джерела фінансування. Так вони дізналися про програму Євросоюзу з підтримки місцевих громад. Обов’язковою умовою було те, що аплікантом мав виступати місцевий орган влади. Ним стала Вінницька ОДА в особі Департаменту регіонального економічного розвитку.
“Впроваджувати такі проекти – не їхні обов’язки, тому ми передбачили так, що вони мали виконувати лише функції скарбничого: отримати від ЄС гроші та перерахувати їх нам та переселенцям. При цьому левова частка – 210 тис. євро мала надійти безпосередньо підприємцям”, – розповідає президент Асоціації “Приватні інвестори України” (АПІУ) Сергій Десяк.
Основну роботу в рамках проекту мали виконувати АПіУ та Вінницька Торгово-промислова палата (ТПП). Саме вони мали сформувати команду проекту у складі керівника, фінансового консультанта, ІТ-фахівця та менеджера з комунікацій, а також орендувати офіс, розробити Положення про виплату компенсацій, створити інформаційний сайт. За словами Десяка, це мав бути регіональний портал, який об’єднав би пропозиції підприємств, які бажають переїхати із зони АТО, та інформацію про місцеві компанії, які зацікавлені у співпраці або мають вільні виробничі приміщення.
Крім того, виконавці проекту мали провести п’ять семінарів для бізнес-переселенців – представників галузей АПК, машинобудування, енергоефективності та ресурсозбереження, виробництва будівельних матеріалів та будівельних технологій, а також легкої промисловості.
Аби заохотити бізнес-переселенців розгорнути виробництво саме на Вінниччині, планувалася потужна інформаційна та піар-компанія за межами регіону. Передбачених для неї коштів було достатньо для виходу на загальноукраїнський рівень. “Ми повинні були створити та вивести на центральні канали шість сюжетів про те, що у Вінницькій області позитивний клімат для розвитку бізнесу”, – розповідає Десяк. Кількість потенційних глядачів при цьому визначалась у два мільйони.
Усі ці заходи мали фінансуватися за рахунок грантових коштів. Ані ТПП, ані АПІУ, за словами Десяка, не повинні були отримати жодного прибутку, адже проект – некомерційний.
Швидко та вчасно
Загалом у Вінницькій області на отримання гранту претендувало сім проектів. Дізнавшись про позитивний висновок ЄС, а отже, про дуже великі шанси на перемогу, АПІУ та ТПП почали готувати бізнес-форум за участі представників бізнесу з Донецької та Луганської областей. Така активність мала стати додатковим аргументом на користь проекту.
Учасники бізнес-форуму, що відбувся у Вінниці в березні минулого року
Участь у форумі взяли близько 200 осіб, у тому числі близько 60 підприємців із зони АТО. Їх вдалось залучити завдяки співпраці з громадськими організаціями переселенців, Донецькою ОДА та ТПП. За два тижні до початку форуму стало відомо про остаточну перемогу проекту в конкурсі. Тож грантову угоду було підписано під час форуму.
Від імені Євросоюзу свій підпис поставив голова відділу співробітництва Представництва ЄС в Україні Беренд де Гроот. Від імені отримувачів гранту, тобто АПІУ, ТПП та ОДА – нині вже колишній директор Департаменту регіонального розвиитку Олександр Якубик. Саме Вінницька облдержадміністрація була визначена координатором проекту.
Підписання грантової угоди Берендом де Гроотом та Олександром Якубиком
Згідно з угодою, Представництво ЄС мало виділити 322 тисячі 629 євро. З них перший транш – 245 тисяч євро, решта – після надання фінансового звіту. Гроші мали надійти на валютний рахунок Ощадбанку, після чого протягом десяти днів ОДА перерахувала б АПІУ та ТПП їхню частку.
Вже наприкінці березня минулого року бенефіціари уклали партнерську угоду. Цей документ деталізував управління проектом, суми, які розподілялися в умовах гранту, та терміни їх розподілу. За три тижні відбулося перше засідання Наглядової ради проекту. За рішенням Ради, були визначені четверо виконавців проекту, з якими ТПП уклала тимчасові цивільно-правові угоди.
В травні ЄС перерахував гроші. І тут почалося…
Казначейство спотикання
За словами Олександра Якубика, з яким журналіст Depo.Вінниця спілкувався наприкінці грудня, зважаючи на коливання курсу зарахування відбулося у євро. При цьому курс валюти, яку перерахував ЄС, був зафіксований станом на момент надходження грошей. За цим же курсом і відбуватиметься фінальна звітність щодо виконання проекту.
Оскільки за умовами гранту передбачалося співфінансування з обласного бюджету, це питання було винесене на розгляд сесії обласної ради. Тоді з бюджету було виділено близько 1 млн грн. Таким чином, з врахуванням європейських грошей переведених по тодішньому курсу в гривневий еквівалент, в обласну казну потрапили 11 мільйонів 305 тис. грн. Головним розпорядником цих коштів було визначено Департамент регіонального економічного розвитку ОДА. Саме на цьому етапі у ланцюжку перерахування коштів з’явилось Держказначейство. Для ТПП та АПІУ це стало неприємною несподіванкою. Адже, по-перше, це не передбачалося умовами грантової угоди. По-друге, Казначейство – це необхідність погоджувати з ним виплати, додаткові витрати на бухгалтера та постійні ризики зупинки проекту через затримки в роботі держустанови.
Відстоюючи свою позицію, керівники ТПП та АПІУ звернулися до незалежної юридичної компанії. Її висновок був такий: гроші, що надійшли від ЄС, включені до обласного бюджету безпідставно, Департамент – один з партнерів, відповідальний за отримання грошей та перерахування іншим бенефіціарам, обов’язкового казначейського обслуговування потребують лише 10% коштів, виділених з обласного бюджету у рамках співфінансування проекту.
Президент Асоціації “Приватні інвестори України” Сергій Десяк
Проте ОДА висновок юристів до уваги не взяла і надіслала запит за підписом заступника голови Андрія Гижка спочатку до Державного казначейства, а згодом до Національного банку України. “Казначейство послалось на необхідність отримання дозволу в НБУ. Нацбанк, в свою чергу, відповів, що ОДА є посередником і має перерахувати кошти іншим партнерам без будь-яких затримок, і це не потребує індивідуальної ліцензії”, – розповідає президент АПІУ Сергій Десяк. Але і ця відповідь на позицію ОДА не вплинула.
“Ми написали листа і до НБУ, і до Казначейства, і до Міністерства фінансів, і відповіді, що ми зобов’язані перерахувати їм гроші у євро, ми не отримали”, – заперечив Олександр Якубик. За його словами, ЄС визначила ОДА координатором проекту заради контролю за грошима, аби євровалюта не пішла “на підтримку самі знаєте кого”.
Слово ЄС
Коли справа зайшла у глухий кут, ОДА запропонувала зміни до партнерської угоди. Згідно з ними АПІУ та ТПП щомісячно мали отримувати авансову плату у розмірі 30% запланованих витрат. Решта мала б надходити після надання актів виконаних робіт. Але АПІУ та ТПП не погодилися. Адже це протирічило умовам грантової угоди та фактично перетворювало їх з партнерів проекту на підрядників, пояснив Сергій Десяк. “До того ж, це не усувало ризики зупинки проекту через невиконання умов угод департаментом та створювало передумови для корупції”, – додає він.
Аби визначитися з подальшою долею проекту, 19 серпня представники ОДА, ТПП та АПІУ зібралися на спільне засідання. Взяла в ньому участь і експерт з питань моніторингу грантових проектів Програми ЄС Наталія Лукашенко. Вона і висловила офіційну позицію Представництва. По-перше, Представництво ЄС не цікавиться конфліктом між Партнерами проекту. По-друге, цей проект гальмується тільки штучно за рахунок внутрішніх неузгоджених питань. При цьому Лукашенко підкреслила, що в усіх інших проектах, співвиконавцями яких є державні установи, приватні структури та інші організації, подібних проблем не виникає. Як наголосила експерт, відповідальність за виконання проекту несе саме координатор, тобто ОДА. А тому має право гарантувати собі правильність його виконання та контроль за використанням коштів.
Разом з тим Наталія Лукашенко погодилася з пропозицією Сергія Десяка залучити незалежного консультанта, аби той допоміг внести до партнерської угоди зміни, які б задовільнили і АПІУ, і ТПП, і ОДА. Але до цього справа не дійшла.
Наприкінці вересня ОДА повідомила ТПП та АПІУ, що знімає із себе усі зобов’язання щодо угоди про партнерство. Після цього, розповідає Олександр Якубик, відбулася перереєстрація грантової угоди. За його словами, якщо в реєстраційній картці, датованій 6 травня, реципієнтами значилися троє партнерів, то з 9 листопада залишився тільки один – ОДА. За словами колишнього чиновника, це відбулося за ініціативи Представництва ЄС. При цьому ані грантова, ані партнерські угоди із ТПП та АПІУ офіційно розірвані не були.
ТПП та АПІУ направили до Представництва ЄС спільне звернення з проханням надати допомогу та роз’яснення щодо впровадження проекту. За кілька тижнів Беренд де Гроот повідомив про початок розслідування матеріалів звернення. При цьому Представництво ЄС витребувало звіт про виконану в рамках проекту роботу.
“Сформована команда, розроблений план запуску проекту та положення про надання компенсацій, укладено 9 меморандумів про співпрацю з об’єднаннями переселенців. Сформовано перелік потенційних підрядників та розпочато збір інформації для створення порталу, у тому числі – про вільні об’єкти державної та комунальної власності. Розроблений план комунікації та поширено інформацію про проект у ЗМІ”, – перераховує Сергій Десяк. І це лише частина переліку, який був зазначений в звіті на 163 сторінках.
Інформації щодо результатів розслідування ТПП та АПІУ поки що не отримали, і ніхто з Представництва ЄС на зв’язок з ними не виходив. Тим часом ОДА провела конкурс, яким було визначено нову команду проекту. Його керівником став Валерій Нікітюк, колишній радник голови ОДА. Серед інших трьох співробітників – вірогідний родич чиновниці Департаменту регінонального розвитку. Принаймні, на це вказує збіг прізвищ.
Сам проект за погодженням з Представництвом ЄС було продовжено на чотири місяці. Офіційна презентація нової команди відбулася 2 жовтня під час прес-конференції за участі Олександра Якубика та Валерія Нікітюка. Тоді було оголошено, що проект стартував у липні.
Нова команда проекту “Центр адаптації переселенців та підприємців із зони АТО та Криму у Вінницькій області”
Крутий поворот
Конфлікт між ОДА, АПІУ та ТПП можна було б назвати черговим із серії тих, про які громадськість забуває наступного ж дня. Тим більше, що за останній час Україна стала свідком і більш гучних скандалів. Але “перезавантаження” гранту торкнулося не лише його виконавців та керівників, а й цільової аудиторії – бізнесу із зони АТО.
Якщо на старті проекту мова йшла виключно про діючі підприємства, то наразі йдеться вже про бізнесменів-початківців. Ними можуть стати, за словами Валерія Нікітюка, зокрема випускники Донецького національного університету, які не зможуть працевлаштуватися та побажають відкрити власну справу. Чи зможе новоспечений випускник вишу за півроку, що залишилися до кінця дії проекту, створити підприємство та “зі старту” забезпечити роботою щонайменше десятеро осіб, питання скоріше риторичне.
Втім, від існуючих підприємств, які побажали взяти участь у програмі, зазначеної кількості робочих місць вже не вимагають. “Заявлена на початку втілення проекту цифра 720 є орієнтовною та може варіюватись залежно від обставин, що склалися. Головне – не виходити за визначені межі фінансування проекту”, – пояснює Валерій Нікітюк.
Однак нині проекту скоріше загрожує недовиконання плану витрат. Адже за півроку до його закінчення бажання отримати грантову компенсацію висловили лише чотири підприємства. Та навіть ця цифра умовна, оскільки кредити ще не оформлені. А отже, не оформлені і угоди щодо компенсації. Таким чином передбачені кошти “зависли” на казначейському рахунку. Як і ті, що були призначені для всеукраїнської піар-компанії проекту, яку планували АПІУ та ТПП, і яка так і не відбулася. Та й інтернет-сторінки проекту аж ніяк не нагадують майданчик для обміну корисною інформацією та налагодження бізнес-партнерства. Сайт, адресу якого вказано на буклеті проекту, не відкривається взагалі.
Всі в банк
У той же час, потенційні учасники проекту досі в пошуку. Аби укласти угоду щодо компенсації кредитних відсотків, потрібно взяти або вже мати наявний кредит. Але тут, каже теперішній координатор проекту Нікітюк, є певні складнощі. “Ми жодним чином не обмежуємо підприємців щодо вибору банку”, – наголошує він. Це означає, що банк, який може надати кредит, бізнесмени-переселенці мають шукати самостійно, без підтримки з боку керівництва проекту. При цьому Нікітюк зазначає, що банки не поспішають ризикувати. “Проект локальний, у межах області, і тут представлені підрозділи, які не можуть самостійно ухвалювати рішення”, – пояснює він.
Що завадило керівництву проекту вийти на рівень центральних офісів фінустанов, залишається загадкою. Тим більше, що АПІУ зробила це ще на початку роботи у рамках проекту. “Ми підписали меморандум про співробітництво з Незалежною асоціацією банків України, до якої входить близько 80 установ. В рамках меморандуму були отримані консультації щодо розробки положення про виплату компенсацій та узгоджено анонс круглого столу, який мав відбутись в Києві за участю топ-менеджерів банків. Вже на етапі підготовки проекту з декількома банками, які були зацікавлені в співпраці, ми провели переговори на рівні голів правління”, – розповідає Сергій Десяк. Але, на жаль, вся ця робота нікому користі поки не приносить.
“Було б непогано, щоб під проект була якась кредитна лінія, щоб ми не тинялися по банках, а могли одразу прийти до якогось з них з документами. І насторожує обмежена дія проекту, по липень включно. Тут сама процедура оформлення кредиту може півроку зайняти”, – розповів Сергій Кравець, директор ТОВ “УКРХІМ ЛТД” – одного з чотирьох підприємств, які, за словами Валерія Нікітюка, стали учасниками грантового проекту. На запитання про кількість робочих місць, що можуть бути створені за умови отримання грантової компенсації, Сергій Кравець відповів: одне-два, зважаючи на сезонний характер виробництва (хімічні засоби, що використовуються у будівельній промисловості).
Поспілкуватися з рештою потенційних учасників проекту не вдалося: Валерій Нікітюк відмовився їх назвати, пославшись на небажання переселенців заявляти про себе.
Даєш прописку!
Спершу грант був розрахований на підприємства, потужності яких фактично розташовані в зоні АТО. При цьому місце їхньої реєстрації не мало значення. Натомість тепер підприємство, яке бажає отримати грантову підтримку, має бути зареєстрованим на території Вінницької області. Саме це, за словами Валерія Нікітюка, і є головною умовою участі у проекті. І саме це і стало причиною того, що поза ним опинилася, наприклад, Ливарна компанія “Символ”, про яку йшлося на почаку статті.
“Ми зверталися до Валерія Нікітюка отримали відмову на тій підставі, що ми перереєструвалися у Києві ще до початку бойових дій. Хоча, як нас запевняли, участь у програмі можуть брати підприємства, які постраждали від конфлікту, незалежно від теперішнього місця перебування”, – розповідає гендиректор “Символу” Дмитро Акішин. Між тим, каже він, участь у програмі дала б підприємству можливість не лише розширити виробництво та збільшити кількість працівників до 25: “У нас є багато інноваційних розробок, міжнародних патентів і ми могли б усе це запроваджувати у Вінниці”.
Інший приклад: на Миколаївщину переїхало ТОВ “ІНТОР” з Костянтинівки Донецької області, яке займається ремонтом важкої автотракторної техніки та виробництвом металоконструкцій та нестандартного обладнання. Ще один напрямок діяльності – виробництво альтернативного біопалива, розповів координатор програми евакуації підприємства Олександр Бортніков. За його словами, на заводі біопалива працювало близько 20 людей, на машиноремонті і металообробці кількість працівників доходила до 50. На момент, коли стало відомо про грантову програму, Костянтинівка вже була вільна, але сировинні бази, замовники і основні споживаючи продукції підприємства знаходилися на окупованих територіях. Виробничі зв’язки розірвалися, більшість працівників виїхала, натомість зобов’язання перед кредиторами ніхто не скасовував. Було вирішено частково евакуювати виробниче обладнання та технологічні ланцюги, тож інформація про грантовий проект виявилася дуже своєчасною. “Вінниччина була б дуже зручною для нас, особливо для виробництва альтернативного палива і енергії з біомаси. До того ж, паливо – стратегічний продукт, який зменшує нашу залежність від Росії в цілому і, в деякій мірі, вирішує місцеві енергетичні проблеми”, – каже Бортніков.
“У нас була мрія”
“Цей проект був ідеальним, і як модель залишається ідеальним, і його ніхто не повторив”, – каже голова ГО “Всеукраїнська організація у справах вимушених переселенців” Оксана Єрмішина. За її словами, особливістю гранту було те, що місцева влада вперше думала про перспективні для регіону галузі та будувала довгострокову перспективу.
“Вони визначили, чого їм не вистачає, аби регіон розвивався, і виходячи з цієї стратегії запрошували підприємців із зони АТО, які мали досвід саме в цих сферах. А не так, що приїздить інженер, а виявляється, що потрібен аграрій. Це була керована трудова міграція”, – зазначає громадська активістка.
Вона переконана, що бізнес-переселенці зі Сходу України довели, що вміють монетизувати свій інтелект: не просто ставити набійки на чоботи, а відкривати магазини та підприємства. І коли почалася війна, ці люди залишили все, що мали. “У більшості не було великих рахунків, бо все було вкладене у бізнес, у виробничі площі, у товари, в обладнання, яке неможливо було вивезти. Ніхто не займався евакуацією підприємств. Люди виїздили і видихали із полегшенням, що не опинилися у підвалах чи шурфах”, – каже Оксана Єрмішина.
Вона переконана: реалізація гранту зразка березня-2015 могла б не лише допомогти підприємцям-біженцям відновити виробництво на новому місці. Це був реальний шанс для України не затягувати пояси, а розвинути малий та середній бізнес та наповнити бюджет. “Очікування були найрадужніші. Була мрія поширювати це на всі регіони. Це була задача, яку ми перед собою ставили, після того, як проект буде відпрацьований на Вінниччині. Нажаль, ми помилилися”, – каже активістка.
