На висоті «Граніт» десантник Вадим Швед з побратимами знищив сім колон противника, зазнаючи при цьому постійних обстрілів з «градів», мінометів та гаубиць з території Росії
Переглядаючи свої фотографії, cтарший сержант Вадим Швед часто затримує погляд на одній з них: тут 2012 року під час спільних навчань він на флагштоку підіймає синьо-жовтий стяг, а поруч російський військовий — «триколор». Хто міг подумати, що вже за два роки він з російськими солдатами зустрінеться на полі бою, а під Зеленопіллям — врятується дивом після обстрілу з російських «Градів», пише mil.gov.ua
Бойове хрещення старший сержант Вадим Швед, боєць 79-ї окремої аеромобільної бригади, отримав під час визволення Красного Лиману. Тоді бійці його бригади, підрозділи Національної гвардії та «Альфи», які рухалися колоною, потрапили у засідку. «Я йшов пішки поруч з машиною, у якій був мінометний розрахунок, а попереду їхав БТР. Ми виявили засідку, обстріляли її з міномета, а потім у бій вступив наш танк», — пригадує Вадим.
Знищивши ворожу засідку, українські військові виявили та ліквідували ще й блокпост сепаратистів, який був за три кілометри від Красного Лиману. Ворог відступив, бійці швидко зачистили місто та взяли його під свій контроль.
Згодом бійці 79-ї бригади разом з 25-ю вирушили на Сіверськ. Дорогою до міста бійці потрапили у засідку і, вступивши у бій, змусили ворога відступити. Однак добре укріплений блокпост на в’їзді у місто бійці безуспішно штурмували три рази, тому вирішили піти в обхід. «Сіверськ ми тоді не звільнили. Командування готувало операцію зі звільнення Слов’янська, тому ми мали унеможливити перекидання техніки та військ із Сіверська, — згадує Вадим Швед. — Коли почалася операція зі звільнення Слов’янська, то з Сіверська на допомогу терористам вирушила колона техніки — танк, дві БМП, один БТР, дві вантажівки з мінометами. Ми їх і зустріли. Врятуватися змогла лише одна БМП, решту техніки ми знищили, а одну вантажівку з мінометами захопили. Це був Камаз російського виробництва, зовсім новий, з броньованими бортами, я вже тоді знав, що Росія поставляє бойовикам техніку, але в цьому бою я її побачив уперше».
Коли українська армія зайшла у Слов’янськ, «79-ка» допомогла провести зачистку міста. «На відміну від Красного Лиману, в Слов’янську ворог чинив спротив. Під час чергового обстрілу бойовиків з укриттів на околицях міста міна розірвалася в 10 метрах від мене, але я був за бронемашиною, і це мене врятувало від осколків. Двоє бійців тоді зазнали важких поранень», — розповідає Вадим.
У липні 2014 року 79-у бригаду перекинули на кордон з Росією. Бійці отримали завдання знищувати колони, які польовими дорогами перевозили зброю та боєприпаси. За трагічним збігом обставин 11 липня, першої ж ночі після прибуття на позицію під Зеленопіллям, батальйон, у якому воював Вадим Швед, потрапив під обстріл. «Ми приїхали у табір якраз за 20 хвилин до обстрілу. Я, втомлений, спав у кабіні Урала, і це диво, що мене там не накрило, що в машину не влучив снаряд або мене не посікло осколками, — продовжує Вадим. — Тоді прилетіло не менше 40 ракет, усе тривало кілька хвилин…»
Після Зеленопілля обстріли українських підрозділів росіянами зі своєї території стали регулярними. Як і поставки через кордон з боку Росії зброї, техніки та боєприпасів. «Я бачив у бінокль „Гради“, які під’їжджали до нашого кордону з боку Росії, робили залп по нашій території, а потім розверталися та від’їжджали. Вони це робили, не ховаючись, усвідомлюючи, що ми у відповідь стріляти не будемо», — пригадує Вадим Швед.
Покинувши після обстрілу район поблизу Зеленопілля, рота окопалася на висоті «Граніт». Звідси будо видно на десятки кілометрів, тож українські бійці розстрілювали колони, які проривалися в Україну через кордон. «Інколи через кордон в одній колоні проходили до 30 машин, серед яких були БТРи, БМП, танки, йшла також колісна техніка з боєприпасами. Нашим завданням було знищувати їх, — пояснює Вадим. — За два тижні під час лише мого перебування на висоті «Граніт» наша рота знищила сім таких колон. І це тільки на нашій ділянці кордону. Нас по три-чотири рази на день накривали з «Градів», мінометів та гаубиць з території Росії. Висоту «Браво», наприклад, обстрілювали п’ять днів поспіль.
Згодом 79-у бригаду відправили до Миколаєва на відновлення.
У жовтні 2014 року Вадима Шведа знову було відряджено на гарячий Донбас. Тоді він потрапив до донецького аеропорту. Але пробув там недовго, адже перебування мінометного взводу, яким командував Вадим, виявилося недоцільним. Тож незабаром підрозділ перекинули у селище Піски. «Там ми виконували дуже багато вогневих завдань. Першу добу не спали, знищуючи ворожі цілі як в аеропорту, так і на його околицях». У Пісках Вадим зазнав контузії: поруч із ним розірвався снаряд. Після лікування він знову поїхав на передову, в район Широкіного…
За проявлений героїзм під час виконання поставлених завдань боєць нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Сьогодні старший сержант Вадим Швед — другокурсник факультету ракетних військ і артилерії Національної академії Сухопутних військ.
Іван Кривий,
