За помічений у перехожого пістолет кияни можуть викликати три патрульні машини, а от у метро втрачають обачність і не звертають уваги на засоби самозахисту.
Кореспондент ІНФОРМАТОРа розпитав у громадського активіста Андрія Мохника, який уже більше тижня перевіряє готовність суспільства до легалізації зброї в Україні.
– Учора я вийшов із метро Нивки і попрямував додому, розмовляючи по телефону з другом. Тут поруч зупиняється машина і виходять двоє поліцейських. Питають: Ваші документи. Я поцікавився, на якій підставі. Як пояснили поліцейські, близько години назад у жінки в метро вкрали сумочку. Пояснюю, що я був у потязі і нічого не бачив. Копи продовжують наполягати, мовляв, грабіжник був вдягнений, як і я – куртка, сині джинси і чорні туфлі. Відказую, що сьогодні так ходить пів-Києва. Тоді у мене попросили показати документи і сумку. Набираю адвоката, він пояснює поліцейським, що, згідно із законом про поліцію при огляді має бути двоє свідків.
– Після розмови з адвокатом поліцейські уточнили, чи нема у мене зброї. Відповідаю: є.
Тоді правоохоронці різко змінили мотив і заявили, що орієнтування саме на людину, яка показувала зброю на платформі метро і буцім “погрожувала”. Врешті-решт вони виявили мій пневматичний пістолет, посадили у патрульну машину. Приїхали у відділок на Баумана, де годину мені розповідали, що пневматичний пістолет калібру 4.5 є вогнепальною зброєю. Більше того, за версією поліція я намагався сховати “сліди переробки” пістолета. У відповідь на це я запропонував патрульним завести справу – однак вони вирішили цього не робити.
– Наостанок у мене спитали персональні дані, номер телефон, модель пістолета. Пояснюю, що для такої зброї дозвіл на носіння не потрібен.
– Покажіть чек.
– Чека нема, – кажу.
– А раптом ви його вкрали?
Довелося дзвонити знайомому, який підтвердив, що пістолет у мене був іще рік тому. Наостанок у відділку на мене хотіли повісити “носіння зброї у стані алкогольного сп’яніння”. Однак і ця версія провалилась: алкотест нічого не виявив.
Останнім аргументом поліцейських проти носіння зброї стало те, що “люди бояться”.
– Це своєрідний соціальний експеримент: розібратись, як українці ставляться до легалізації й відкритого носіння зброї.
За один тиждень на мене викликали чотири екіпажі поліції, три з них – на Хрещатику, поки я друкував фотографії в копі-центрі. В результаті, поки я друкував фотографії, мене оточували шість поліцейських.
Підходили і цивільні чоловіки, почали розпитувати “А що це у вас?”, “А дозвіл є?” Сказав їм: У вас є 20 секунд, поки мені друкують фотографії, щоб переконати у своїй думці”. Тоді “вуличні пацифісти” побажали гарного дня і попрощались.
– Одного разу у кафе три людини поскаржились на те, що я “махав пістолетом”, двоє людей – буквально – на те, що “у нього є зброя”, один міліціонер підійшов поговорити.
– У метро зазвичай люди ніяк не реагують на зброю. Ні скарг, ні схвалення.
