Вміст миш’яку у нашій питній воді перевищує норму вдвічі, однак міську владу, здається, це влаштовує!
Захворюваність населення є одним з найбільш інформативних показників стану здоров’я популяції. В Україні за весь час її незалежного існування (починаючи з 1991 року) рівень загальної захворюваності має тенденцію до зростання. Особливе місце серед іншої захворюваності посідають злоякісні новоутворення. Так, Україна за рівнем онкозахворюваності знаходиться на другому місці серед країн світу — близько 160 тис. вперше захворілих щорічно. Онкозахворюваність щорічно зростає на 3–3,5% і до 2020 р., за прогнозами, перевищить 200 тис. уперше захворілих осіб на рік.
В зв’язку з вище викладеним метою наших досліджень стало обґрунтування профілактичних заходів щодо зменшення впливу основних етіологічних факторів на рівень онкозахворюваності.
Матеріали та методи. Для досягнення поставленої мети нами було проведено ретроспективне епідеміологічне спостереження методом когорт на популяціях країн світу за матеріалами міжнародної агенції з дослідження раку (IARC).
Результати та їх обговорення. Для врахування соціально-економічної складової в структурі онкозахворюваності нами була використана класифікація країн, запропонована ООН, яка умовно розділяє всі країни світу на більш розвинуті та менш розвинуті. Згідно з вищевказаною класифікацією Україна належить до менш розвинутих країн. При цьому в залежності від локалізації ранги онкозахворювань в Україні та усереднено у всіх інших менш розвинутих країнах світу відрізняються. Так, якщо за своєю поширеністю в середньому в усіх менш розвинутих країнах світу перша п’ятірка має наступний вигляд: рак грудей (31,3 випадки на 100 тис.), рак легень (20,0 випадків на 100 тис.), рак шийки матки (15,7 випадки на 100 тис.), рак простати (14,5 випадки на 100 тис.), рак шлунку (12,7 випадки на 100 тис.), то в Україні – рак грудей (43,3 випадки на 100 тис.), колоректальний рак (23,4 випадки на 100 тис.), рак легень (22,2 випадки на 100 тис.), рак простати (20,3 випадки на 100 тис.), рак шийки матки (16, 6 випадків на 100 тис.).
На себе звертає увагу рівень захворюваності на колоректальний рак, який якісно вищий в Україні у порівнянні із середнім значенням рівнів онкозахволрюваності у менш розвинутих країнах.
За даними В.О. Прокопова етіологічний внесок хлорованої питної води поверхневих джерел водопостачання, що містить понаднормовий вміст хлорорганічних сполук, в розвиток колоректального раку складає близько 38%. За своїм внеском в розвиток колоректального раку даний фактор є найбільш вагомий з усіх відомих: надходження до організму людини шкідливих речовин та біологічних об’єктів, що впливають на процеси канцерогенезу; вікові зміни організму; особливості обмінних процесів, імунної системи та спадковість; контакт із радіоактивними речовинами; особливості клімату і національні традиції.
Централізоване господарсько-питне водопостачання більше 80% населення України забезпечується з поверхневих джерел, а застарілі системи водопідготовки, що реалізовані на діючих водоочисних спорудах фільтрувальних станцій, не дозволяють отримати питну воду нормативної якості, зокрема і за вмістом у ній хлорорганічних сполук.
Таким чином, можна дійти висновку, що основна причина підвищеного рівня захворюваності на колоректальний рак в Україні зокрема та рівня онкозахворюваності в цілому, пов’язана з якістю питної води систем централізованого господарсько-питного водопостачання, а саме з понаднормовим вмістом у питній воді хлорорганічних сполук.
Так, наприклад, аналізуючи результати отримані при дослідженні 10 проб питної води в м. Вінниця, слід зауважити, що:
* вміст марганцю у пробі води №3 на 4% перевищує встановлену його ГДК у водопровідній воді.
* вміст миш’яку у пробі води №7 на 30% перевищує встановлену його ГДК у водопровідній воді.
* вміст миш’яку у пробі води №9 на 50% перевищує встановлену його ГДК у водопровідній воді, а перманганатна окислюваність – на 25%.
Довготривале споживання води з підвищеним вміст миш’яку збільшує ризик трофічно-виразкових захворювань шкіри ніг (синдром “чорних ніг”) та виникнення раку шкіри.
Разом з тим, індивідуальний канцерогенний ризик виникнення новоутворень при споживанні питної води із встановленим нами вмістом ЛХОС, не зважаючи на те що встановлені величини відповідають нормативним значенням, коливається в межах від 1,0 до 8 x 10-6, що в перерахунку на кількість населення у м. Вінниця складає до 3 додаткових випадки виникнення новоутворень за період життя тривалістю у 63 роки.
У зв’язку з цим необхідна негайна модернізація процесу виробництва та транспортування питної води системами господарсько-питного водопостачання, в першу чергу в тих випадках, коли вихідною сировиною є вода поверхневих водозаборів.
Виконання вимог нормативних документів за показниками якості питної води, можливе шляхом впровадження безхлорних технологій водопідготовки, заміни алюмінійвмісного коагулянту на залізовмісний, інтенсифікації процесів коагуляції, яка може бути досягнута шляхом технічного переоснащення діючих водоочисних споруд освітлювачами-рециркуляторами з рециркуляцією осаду по «внутрішньому контуру», стабілізації води, тощо.
Загороднюк К.Ю.*, Загороднюк Ю.В.**
* – Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна
** – Громадська організація «Фонд розвитку водоочисних технологій»,
м. Київ, Україна
