На голову Сфера ЖКГ Верховний Суд зробив висновок щодо виселення з квартири.(ВАЖЛИВО ЗНАТИ)

Верховний Суд зробив висновок щодо виселення з квартири.(ВАЖЛИВО ЗНАТИ)

130
0

Не можуть бути задоволені вимоги про виселення з квартири, яка не була придбана за рахунок кредитних коштів, без надання іншого житлового приміщення. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 30 вересня 2015 року №6-1892цс15.

Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
30 вересня 2015 року м.Київ №6-1892цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
Головуючого — Романюка Я.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до Особи 8, Особи 9, які діють у своїх інтересах та інтересах малолітніх Особи 10, Особи 11, Особи 12, треті особи: Дніпровська районна у м.Києві державна адміністрація, Дніпровський районний у м.Києві відділ головного управління державної міграційної служби, про виселення за заявою Особи 8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до Особи 8, Особи 9, які діють у своїх інтересах та інтересах малолітніх Особи 10, Особи 11, Особи 12, треті особи: Дніпровська районна у м.Києві державна адміністрація, Дніпровський районний відділ у м.Києві головного управління ДМС, про виселення, посилаючись на те, що 6.02.2008 між ЗАТ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «ПриватБанк», та Особою 8 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав Особі 8 споживчий кредит на загальну суму $332547 на строк до 6.02.2018.

З метою забезпечення виконання зобов’язань Особою 8 за кредитним договором між сторонами 4.11.2008 укладено договір іпотеки, за яким Особа 8 передав банку в іпотеку належну йому на праві власності квартиру за Адресою 1.

Особа 9 є співвласником спірної квартири і дала згоду на передачу її чоловіком в іпотеку.

Малолітні Особа 10, Особа 11 та Особа 12 були зареєстровані за Адресою 3 після укладення договору іпотеки і без згоди іпотекодержателя.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 12.10.2012 звернуто стягнення на зазначену квартиру шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ «КБ «ПриватБанк».

На виконання вимог закону «Про іпотеку» 2.07.2013 позивачем були направлені відповідачам повідомлення про добровільне виселення з квартири, що є предметом іпотеки, однак вимоги повідомлень відповідачами виконано не було.

ПАТ «КБ «ПриватБанк» просило суд виселити відповідачів разом з їх малолітніми дітьми зі спірної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 6.02.2015 в позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 26.05.2015 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Виселено відповідачів разом з їх малолітніми дітьми із квартири за Адресою 2 та знято їх із реєстраційного обліку в зазначеній квартирі.

Ухвалою ВСС від 16.06.2015 відмовлено Особі 8 у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду заяві Особа 8 просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме ч.2 ст.109 ЖК УРСР.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «КБ «ПриватБанк» на заперечення заяви, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

На підставі ст.3604 ЦПК Верховний Суд скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності викладеному в постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судами встановлено, що 6.02.2008 між ЗАТ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «ПриватБанк», та Особою 8 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав Особі 8 споживчий кредит на загальну суму $332547 на строк до 6.02.2018.

З метою забезпечення виконання зобов’язань Особи 8 за кредитним договором між сторонами 4.11.2008 укладено договір іпотеки, за яким Особа 8 передав в іпотеку квартиру за Адресою 1, яка належала йому на праві власності.

Особа 9 є співвласником спірної квартири і дала згоду на передачу її чоловіком Особи 8 квартири в іпотеку.

Малолітні Особа 10, Особа 11 та Особа 12 були зареєстровані у квартирі, переданій їх батьками в іпотеку, після укладення договору іпотеки і без згоди іпотекодержателя.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 12.10.2012 звернуто стягнення на спірну квартиру шляхом її продажу ПАТ «КБ «ПриватБанк».

На виконання вимог закону «Про іпотеку» 2.07.2013 позивачем були направлені відповідачам повідомлення про добровільне виселення з квартири, що є предметом іпотеки, однак вимоги повідомлень відповідачами виконано не було.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції виходив із того, що при вирішенні даного спору підлягає застосуванню закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3.06.2014, згідно з яким протягом дії цього закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме майно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, керувався тим, що предметом позову є не звернення стягнення на майно, а виселення з квартири як наслідок невиконання рішення суду та умов кредитного договору, а тому положення вищезазначеного закону не розповсюджуються на спірні правовідносини.

Проте в наданих для порівняння:

— постанові від 24.06.2015 ВС керувався тим, що за змістом стст.39, 40 закону «Про іпотеку» та ст.109 ЖК УРСР особам, які виселяються із житлового будинку (житлового приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого житлового приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення (ч.2 ст.109 ЖК УРСР);

— ухвалі ВСС від 16.10.2014, наданій як приклад неоднакового правозастосування, суд, розглядаючи позовні вимоги про виселення осіб із будинку, який є предметом договору іпотеки, але не був придбаний за рахунок забезпечуваного іпотекою кредиту, застосував до спірних правовідносин положення ст.109 ЖК УРСР та ст.40 закону №898-IV і дійшов висновку про відсутність правових підстав для виселення осіб без надання іншого житлового приміщення.

Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах ч.2 ст.109 ЖК УРСР.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

За змістом ч.1 ст.575 ЦК та ст.1 закону «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно — це вид забезпечення виконання зобов’язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим законом.

Згідно із ч.3 ст.33 закону «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Так, згідно із чч.1, 2 ст.39 цього закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст.40 закону «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст.109 ЖК УРСР, у ч.1 якої передбачені підстави виселення.

За змістом ч.2 ст.40 закону «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч.2 ст.39 закону «Про іпотеку» застосовуються як положення ст.40 цього закону, так і норма ст.109 ЖК УРСР.

Суди встановили, що в іпотеку передано квартиру, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, а тому висновок про наявність передбачених законом підстав для виселення мешканців із цієї квартири без надання їм іншого постійного житла є помилковим.

Отже, у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій на порушення вимог ч.2 ст.109 ЖК УРСР, стст.39, 40 закону «Про іпотеку» дійшли до необґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів.

Щодо рішення суду першої інстанції, то ним, хоча і по суті правильно відмовлено у задоволенні позову про виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення, але не- вірно застосовано положення закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до ст.3604 ЦПК Верховний Суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

Ураховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові на підставі ст.109 ЖК УРСР та стст.39,40 закону «Про іпотеку».

Керуючись ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 8 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 6.02.2015, рішення Апеляційного суду м.Києва від 26.05.2015 та ухвалу ВСС від

 16.06.2015 скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» до Особи 8, Особи 9, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітніх Особи 10, Особи 11, Особи 12, треті особи: Дніпровська районна у м.Києві державна адміністрація, Дніпровський районний у м.Києві відділ головного управління ДМС, про виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення відмовити.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

Джерело: ЗіБ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я