На голову Економіка ВБИТИ ДРАКОНА, ЩО ПОЖИРАЄ УКРАЇНУ!

ВБИТИ ДРАКОНА, ЩО ПОЖИРАЄ УКРАЇНУ!

165
0
Багато хто з нас вважає, що ми не винні у приході на посаду Президента України партократів, пройдисвітів, бариг, маріонеток, крадіїв. Їх ніби то обирали, а тому мусимо з цим миритися.Зображення може містити: текст
Ні, ми винні! Ми спокійно спостерігаємо за тим, хто рветься до влади, кого випинають олігархічні і прокремлівські канали. Ми не гуртуємося у широкі громадські кола і рухи для просування достойних кандидатів, дійсних представників національної еліти. Ми опускаємо руки замість того, щоб створювати сучасну цивілізовану державу.
Ми звикли бути приниженими, пригніченими, закріпаченими, терпіти у керма держави казнокрадів, зрадників і гвалтівників власного народу. Ми звикли до злиднів, до напівжебрацького життя, до невиліковних масових хвороб, до обману і брехні президентів та їх оточення. Звикли до бездарів, які грають роль провідників нації. Ми вибачаємо недорікуватих і малограмотних, злодіїв і лицедіїв. Ми мовчимо, коли крадуть гроші з бюджету, з державних банків, з противірусних фондів, з кишень громадян. Ми згодні з тим, що президенти займаються власними справами за народний кошт і самозбагачуються замість піклування про добробут українців.
Мені соромно за Україну і мені соромно за чинного Президента! Ще декілька років назад люди в країнах Європи і США висловлювали захоплення нашим народом, нашою відсіччю Росії, нашим прагненням до свободи. Замість того, зараз за кордоном ніхто не реагує на слово «Україна». На Заході Зеленського згадують не інакше, як президента-комедіанта, а на Сході взагалі не знають такого.
На мій погляд, він – випадковий президент, але йому подобається на цій посаді: усі навколо поважають, вклоняються, уважно слухають (точніше, роблять вигляд, що слухають), промовляють компліменти. Нічого особливого робити не треба, владна система сама себе відтворює і собою управляє. Вона душить людей, проте повністю влаштовує Президента. Йому, на відміну від усієї нації, нічого змінювати не хочеться. Мільйони батраків-українців будуть продовжувати працювати заради його комфортного і солодкого перебування при владі. Йому треба, як і раніше, продовжувати ту ж театральну діяльність, виконуючи тепер лише одну роль – глави держави.
Жодної серйозної, структурно визначальної ідеї за період владарювання Україною ми від Зеленського не почули. У країни немає економічної стратегії – при тому, що економіка летить під укіс. А навіщо Зеленському конструктивна національна економічна стратегія, якщо є стратегії окремих олігархічних корпорацій, які диктують уряду, що і як робити (звичайно, ці стратегії в інтересах самих корпорацій, а вони, за визначенням, не можуть співпадати з суспільними інтересами).
Що залишили олігархи Президенту поза своїми інтересами? – Гральний бізнес, коли замість податків у казну будуть носити чиновникам гроші сумками. Відкати з видатків на дорожнє будівництво. «Вершки» з продажу сільськогосподарських земель. Приховані прибутки (ренту) з продажу бурштину під контролем поліції. «Благодійні внески» з надприбутків Нафтогазу та інших державних монополій. Відрахування від постійного зростання тарифів на газ, електрику і послуги ЖКГ (зараз – ще майже на 30 %). Тотальний хабарницький механізм фіскальних органів влади. Торгівля зброєю та військовою технікою, яка апріорі є бізнесом президентів. І ще – процент від відшкодування втрат колишніх власників Приватбанку, який був експропрійований Порошенком з Гонтарєвою. І, нарешті, нові ініціативи уряду і Президента, які вони назвали «аудит держави», про випереджаючий ріст добутку корисних копалин, використання природних ресурсів (родовищ, водойм), вирубку лісів, що ніби то дасть заробити 1 трлн. дол. В це важко повірити, проте насправді такий шлях – це перетворення України у одну з країн екваторіальної Африки з їх голодом, ручною працею, епідеміями, масовою дитячою смертністю і т. п., в той час як у цій частині Африки видобуваються найбільші у світі смарагди і діаманти.
Додам, що жодна з цих ініціатив не веде до створення нових робочих місць, не має інноваційного змісту і не сприяє розвитку країни.
Як видно, у Президента – немалий шмат, який, проте, не має жодного впливу на підйом економіки. Тому президентська активність у цих напрямках є, як мінімум, непотрібною та, на жаль, деструктивною.
Ми не знаємо, де та грань між помилками випадкового глави держави, який підіграє своїм диригентам, і прихованого шахрая на чолі самодіючої корупційно-бюрократичної системи.
Проте ми не можемо виключати його особистої зацікавленості у перерахованих сумнівно-корупційних діях влади, хоча за чинної правоохоронної системи дійсні докази громадськість може отримати тільки після зміни діючого Президента. Тому однією з його проблем є домовленість з наступним главою держави і підбір на цю посаду лояльної до Зеленського людини. Підозра щодо його можливої участі чи сприяння корупційному бізнесу базується на тому, що він проковтнув факти державних злочинів, здійснених до і після Євромайдану. І, отже, він не збирається ініціювати розслідування і потенційне покарання топ-корупціонерів, фактично допускаючи і сьогодні використання їхніх методів керування. Це ставить під сумнів прийнятність Зеленського для ролі керівника держави, яка перебуває у пригніченому, розграбованому, зруйнованому, в тому числі й внаслідок війни на Донбасі, та деградованому стані. Ролі керівника держави, капітал якої щорічно зменшується, за моїми розрахунками як мінімум, на 940-1000 млрд. грн. ( або на 35-37 млрд. дол.), в той час як у інших країнах Європи такої тенденції немає.
З чого складаються ці втрати в Україні? – Щороку на 4-4,5 млрд. дол. зростає державний борг; на таку ж приблизно суму передається державне майно приватному сектору (приватизація, радіочастоти, земельні ділянки тощо), з яких, як мінімум, половина потрапляє у кишені спритних урядовців та посередників; на 3-4 млрд. дол. щорічно збільшується заборгованість державного сектору економіки (підприємств і нефінансових корпорацій); податківці і митники недобирають за рік обов’язкових внесків і платежів, за інформацією з публічних джерел на 10-12 млрд. дол.; крадіжки бюджетних коштів їх розпорядниками досягають, як мінімум, приблизно 8-9 млрд. дол.; біля 5 млрд. дол. складають крадіжки з прибутків державних монополій. Це не уся сума крадіжок і хабарів, яка обертається у верхівці української влади. Так, наприклад, тут не враховані хабарі, які передаються чиновникам олігархами, латифундистами та іншими фінансовими магнатами. Та й не наша справа дізнаватися скільки, хто отримує хабарів. Але зазначимо, що зменшення державного капіталу – прямий шлях до падіння нашого соціально-економічного потенціалу і рівня життя.
Вказана сума щорічного пограбунку і нанесення збитків державі фактично дорівнює річній доходній частині держбюджету. Отже завдаються втрати що майже удвічі знижують наші зарплати, пенсії, ресурси медицини, науки, оборони, освіти, культури, інновацій, інфраструктури та інших галузей.
В наших умовах від’ємна динаміка державного капіталу не може хоча б частково компенсуватися абсолютним зростанням приватного капіталу. Приріст останнього доцільний лише, по –перше, тоді, коли він відбувається внаслідок реальних приватних інвестицій, а не за рахунок захоплення олігархами об’єктів приватизації чи перенесення заборгованостей олігархічних банків і корпорацій на фінанси держави (так зване списання боргів, об’ява корпоративного дефолту тощо, коли держава бере на себе борги олігархів і цим самим зменшує обсяг свого майна), а по-друге – коли приростає підприємницький, конкурентоспроможний, а не олігархічний капітал.
Зрозуміло, що без зупинки корупційних процесів витягти країну з глухого провалля неможливо.
Фактично Зеленський продовжує лінію усіх своїх президентів-попередників, які розбудовували і вдосконалювали загальну корупційно-бюрократичну систему. Розширювали її володіння. Починаючи з першого президента, який пояснював, що він не купував «хатинку» на березі Женевського озера, бо не міг перевезти за кордон у своїх валізах декілька мільйонів доларів ))). Далі, один з попередників вивозив з країни гроші і крам літаками дипломатичної пошти, інший – вантажними автомобілями, ще один – ховав корупційні здобутки у офшорній «панамській папці» (чинний глава держави те ж знайомий з офшорними інструментами). Суми злочинного привласнення державних коштів президентами кожного наступного циклу фонтанували, добавляючи до цих сум ще декілька нулів, а народ усе глибше занурювався у злидні. І ще – корупційне павутиння не може існувати, якщо голова держави не бажає, щоб воно існувало. Він може не знати усіх її ниток і зв’язків і не приймати участь у всіх багатомільярдних злочинних схемах, потоках і оборудках. Але Президент зобов’язаний включати засоби зупинки і ліквідації їх дії. Пояснення, що Зеленський «такий молодий і довірливий, він нічого не знає і не приймає участі у корупції», не проходять. Президент відповідає і за свої дії, і за бездіяльність.
Очевидно, невиконання Президентом своїх зобов’язань, а не тільки скоєння кримінальних злочинів і порушення Конституції держави, має спричиняти його юридичні покарання, як імпічмент і притягнення до кримінальної відповідальності. Тоді президенство буде сприйматися не як подарунок долі, а як тяжка відповідальна ноша. І менше випадкових осіб опиниться при владі.
У підсумку підкреслю – найбільший пригнічуючий вплив на наш розвал і деградацію справляють три базові структурні економічні елементи, як три голови єдиного дракона, який пожирає країну: фінансова олігархія, державні монополії та владна корупція. Здорові сили суспільства мають швидко і рішуче відрубати ці голови. Іншого виходу немає.