Міський голова Віталій Кличко неодноразово обіцяв завдати “нищівного удару корупції“. Цей точний і сильний удар мав би наповнити бюджет Києва.
Міський голова Віталій Кличко неодноразово обіцяв завдати “нищівного удару корупції“. Цей точний і сильний удар мав би наповнити бюджет Києва.
Проте в перших раундах він слабко та невпевнено працював “джебом” (передньою рукою в боксі), не наважуючись поламати загальновідомі корупційні схеми. Досі мільярди продовжують іти поза міським бюджетом. Вже набридла стара пісня про поганий уряд, що забирає в Києва 50% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), і про гарний Генплан Києва 2025 “імені Черновецького”. Усі ці розмови не лише не приносять надходжень до столичного бюджету, а й негативно впливають на довіру до міського голови. У чому насправді обкрадається Київ і де шукати мільярди для наповнення міського бюджету?- запитує Дзеркало тижня.
Міф про ПДФО-шне пограбування Києва
Тезу очільників столиці про те, що до дохідної частини бюджету Києва має надходити 100% ПДФО (а не 50%, що практикується впродовж 2011– 2014 рр.), чуємо вже не один рік поспіль, коли постає питання покриття дефіциту між доходами та видатками.
Вже традиційно порятунок дохідної частини бюджету столиці на 2015 р. “УДАРна” команда бачить в отриманні повного обсягу податку на доходи фізосіб. І це при тому, що згідно з урядовими пропозиціями до Бюджетного та Податкового кодексів передбачається залишати в бюджеті Києва тільки 25% (зараз маємо 50% ПДФО). Чому з такою відвертою наївністю та впертістю повторюється одна і та ж мантра?
Міф про нібито пограбований урядом Київ дуже вигідний. Адже завдяки його існуванню міський голова, як відважний захисник інтересів киян, намагається виглядати таким собі “лицарем Ланселотом”, що йде на Печерські пагорби до Кабміну героїчно боронити інтереси міста у нерівному герці із зажерливими урядовцями. Гарна казка для наївних. Насправді ж саме роздмухування міфу про ПДФО-шне пограбування Києва є вигідним, аби виправдати небажання здійснювати кардинальні реформи.
Нагадаємо, що ПДФО сплачується із офіційно нарахованих зарплат і є найбільшим джерелом наповнення міського бюджету. Що вищі зарплати, то більші відрахування. Але не тільки зарплати киян наповнюють столичний ПДФО. Чомусь КМДА забуває сказати про те, як самесплачується цей податок. А відбувається це не за місцем здійснення господарської діяльності, а за місцем реєстрації платника податків.Теза регіональних еліт про те, що “Київ нас обкрадає”, передусім пов’язана із цим способом сплати ПДФО.
Щодо резервів
За оцінками Державної фіскальної служби, в державі щороку до бюджету не доходить від 23 до 49 млрд грн потенційних надходжень від ПДФО. Оскільки на території столиці сплачується п’ята частина сумарних надходжень від ПДФО, то логічно припустити, що до скарбниці міста не потрапляє від 5 до 10 млрд грн (сьогодні дефіцит міського бюджету оцінюється в 2 млрд грн).
Ще цікавішою є структура так званого київського ПДФО. За оцінками урядовців, податок на доходи фізичних осіб майже на 55% сплачується державними установами або підприємствами, які фінансуються з центрального державного бюджету, з коштами якого фактично й маємо справу.
Не менш цікавими є дані про найбільших платників ПДФО в місті Києві. Лідерські позиції посідають не працюючі київські промислові підприємства, як “Рошен”, “Фармак” або “Дарниця”, або київські банки чи будівельні компанії. На першому місці — Служба безпеки України з показником понад 50 млн грн. На другому — фінансове управлінняГенштабу Збройних сил України (43 млн грн). І лише на 14-му місці — підприємство “Фоззі Капітал“, яке сплачує 21,5 млн грн. Постає логічне запитання: де ж тут відомі київські заводи, фабрики, банки, будівельні компанії, що мали б давати ПДФО, про який так турбуються очільники міста?
Більш того, з прийняттям Генплану Києва 2025, що пропонує перетворити столицю на мегасело і збудувати житло всюди, де це можливо і неможливо, частка справді “київського” ПДФО буде зменшуватися. Не буде роботи в Києві — не буде і зарплат, а отже, і податкових відрахувань. І про це треба чесно сказати київським виборцям “ударівській” команді В.Кличка в КМДА і Київраді.
Замість марного показушного витрачання часу в Мінфіні команді Кличка слід подумати, як створити нові робочі місця для киян, як стимулювати бізнес платити “білі” зарплати та офіційно працевлаштувати працівників хоча б тих же будівельних компаній і МАФів. До речі, вже легендарні МАФи нині ще більше занурилися в “тінь”, аніж при попередниках. За пайову участь власників тимчасових споруд до бюджету Києва надійшло лише 6,8 млн грн проти 44 млн за аналогічний минулорічний період.
Голландська хвороба столиці
Статистична інформація — річ уперта. Згідно з нею, в 2012 р. дві третини експорту Києва становила аграрна продукція та сировина. І це при тому, що в місті навряд чи можна побачити місця, де можна було б вирощувати жито-пшеницю і соняшник. При цьому частка продукції машинобудування в експорті становила менш як 10% (табл. 1).
Проте саме 2012-го столиця відправила за кордон більше половини загальноукраїнського експорту “насіння і плодів олійних рослин”, “жирів та олій тваринного або рослинного походження” і дві третини вирощених на київському асфальті “зернових культур” (табл. 2).
Економіка Києва страждає на одну з форм “голландської хвороби”. Її суть — великі доходи від експорту природних ресурсів (в нашому випадку — аграрної продукції) негативно впливають на розвиток інших секторів економіки.
Столичний статус, безумовно, приваблює великий бізнес, але в європейських країнах чимало підприємств зареєстровано і, відповідно, сплачує податки в інших нестоличних містах, чим сприяють більш рівномірному регіональному розвиткові.
Серед найбільших європейських компаній (з річними доходами на рівні від 20 до 220 млн дол. у 2012 р.), головні офіси яких розташовано не в столичних містах, можна назвати:
— британські — GlaxoSmithKline (Брентфорд), Royal Bank od Scottland Group (Единбург), TESCO (Чесхант);
— іспанські — Banco Santander (Сантандер), Iberdrola (Більбао), Inditex (Артейшо);
— італійські — Assicurazioni Generali (Трієст), Exor (Турин), UniCredit (Мілан);
— німецькі — Allianz (Мюнхен), BASF (Людвігсгафен), Bayer (Леверкузен), BMW (Мюнхен), Вosch (Герлінген), Commerzbank (Франкфурт), Daimler (Штутгарт), Deutsche Bank (Франкфурт), E.ON (Дюссельдорф), Lufthansa (Кельн), Metro (Дюссельдорф), RWE (Ессен), Volkswagen (Вольфсбург);
— французькі — Auchan (Круа), Michelin (Клермон-Ферран), L’Oreal (Кліші);
— шведські — Alfa Laval (Лунд), SKF (Гетеборг), Volvo (Гетеборг);
— швейцарські — АВВ (Цюріх), Credit Suisse (Цюріх), Nestle (Вевей), Novartis (Базель) тощо.
В Україні ж саме в столиці зареєстровано чи не всі найбільші компанії та банки (окрім хіба що Приватбанку). Така ситуація дає змогу міській владі паразитувати на столичному статусі, не дбаючи про розвиток місцевої промисловості (передусім аерокосмічної, оборонної, фармацевтичної індустрії, легкої промисловості), технопарків, інформаційних технологій і, зрештою, про створення робочих місць для киян. Замість виробничих підприємств пропонується забудувати площу столиці вздовж і впоперек житловими будинками. При цьому забувають (точніше, вдають, що забувають), що житлові будинки (крім етапу їх будівництва) не створюють робочих місць і не генерують доходів від ПДФО. А щодо надходжень від плати за землю, то за нинішньої ситуації очільникам КМДА навряд чи варто очікувати їх серйозного зростання, хочадетінізація плати за землю могла б стати дуже вагомим джерелом наповнення міського бюджету.
Земля в “тіні”
Махінації з обліком та оподаткуванням земельних ресурсів є хребтом столичної корупції. Мільярди течуть поза міським бюджетом. До речі, про це на засіданні уряду 19 листопада 2014 р. нагадав тодішній міністр фінансів, коли звертав увагу на резерви поповнення бюджету.
До них належать: банальна несплата через закінчення або відсутність договорів оренди на земельні ділянки (а це, за різними підрахунками, понад 600 автостоянок і 1500 земельних ділянок під різними об’єктами). Замість збільшення надходжень до бюджету Києва від земельних ресурсів, лобіюючи Генплан Києва 2025, команда В.Кличка пропонує збільшити частку земель для житлової забудови. А це — прямий шлях до зменшення відповідних відрахувань. Причина — землі житлової забудови оподатковуються за ставкою лише 0,1% (інші категорії земель мають ставку оподаткування від 3 до 12%). Крім того, як уже зазначалося, зазвичай забудовники мають короткострокові договори оренди, потім їх не подовжують, а отже, після здачі будинку бюджет нічого не отримує від земельної ділянки.
Занижені ставки договорів оренди земельних ділянок і фактичне небажання міської влади їх переглядати мають наслідком недоотримані кошти до місцевої скарбниці. Із 3094 діючих договорів оренди землі, що охоплюють площу понад 5273 га, маємо 1586 угод на загальну площу 3261 га за ставкою менш як 3%. Тобто понад 60% орендарів землі в Києві порушують чинний Податковий кодекс України. Чи відбувся “УДАРний” перегляд вищезгаданих договорів? Жодної публічної інформації немає. Ще попередній склад Київради в лютому 2014 р. прийняв рішення про перегляд договорів оренди земельних ділянок із 1341 орендарем, що платять менш як 3%. Замість зменшення кількості таких договорів маємо їх зростання за вісім місяців 2014-го до 1586. Можемо констатувати відсутність “ударного” перегляду договорів оренди землі. Логічно припустити, що такий перегляд банально не вигідний орендарям земельних ділянок, які щедро представлені у команді УДАРу.
За наявною інформацією, станом на кінець жовтня внесено зміни “аж” до 28 договорів оренди, і “аж” до 6 — судовими рішеннями. Правда, посадовці традиційно “скромно” не вказують площі землі, якої стосуються ці договори. Також зазначається, що понад 200 договорів оренди припинили дію у зв’язку із закінченням строку, скасовані та розірвані за рішеннями судів. Вірогідно, що зараз колишні орендарі землі просто нічого не платять за землю, оскільки жодної інформації про переоформлення чи укладення нових угод на вищезазначені земельні ділянки немає.
Досі не зроблено жодного кроку для перегляду профільних цільових програм, що регулюють питання управління земельними ресурсами і містобудуванням, не проведено оптимізації персоналу в департаментах КМДА і в комунальних підприємствах, які щороку не виконують запланованих показників надходжень до міського бюджету. І це при тому, що в департаменті земельних ресурсів працюють майже 150 співробітників і два комунальні підприємства!
Цинічним є й лобіювання земельною комісією Київради, яку контролює “УДАРна” більшість,перенесення терміну запровадження нової нормативно-грошової оцінки землі лише з 2016 р. І це при тому, що переглянута в липні 2014-го нормативно-грошова оцінки землі була в Києві нижчою, ніж у Львові, та не переглядалася останні сім років. За прогнозними оцінками, нова нормативно-грошова оцінка мала б принести до бюджету Києва додаткових 500–700 млн грн. І це попри те, що нормативно-грошова оцінка та реальні ціни на землю відрізняються принаймні на порядок. Замість наведення порядку в сфері земельних ресурсів “ударна” більшість Київради фактично подовжила своєрідні “податкові канікули” для забудовників і власників земельних ділянок. Рішенням останньої грудневої сесії Київради за наполяганням її земельної комісії депутати проголосували за перенесення на півроку введення в дію нової нормативно-грошової оцінки землі. Логічно припустити, що, виходячи із прогнозованих додаткових надходжень у розмірі 500–700 млн грн від запровадження нової оцінки, можемо констатувати втрату мінімум 250–350 млн грн надходжень до міського бюджету за перше півріччя 2015-го. І це в той час, коли резерви для поповнення бюджету варто шукати саме в сфері управління “золотим фондом Києва” — земельним ресурсом. Хто виграє від такого рішення Київради? Відповідь — на поверхні. Забудовники, що становлять кістяк команди В.Кличка в КМДА та складають приблизно третину депутатського корпусу Київради.
Міській владі столиці варто перестати шукати крайніх у проблемах Києва. Слід нарешті завдати обіцяного нищівного удару насамперед по корупційних схемах у земельній і містобудівній сферах, зловживаннях у роботі комунальних підприємств, при закупівлях і в рамках бюджетного процесу. Замість цього пропонується вже традиційний рецепт — лобіювання залишення ПДФО та підвищення цін на проїзд у метро та інших видах громадського транспорту. Тобто за небажання проводити дієві реформи і боротися із корупцією заплатять кияни.
Напевно, все ж варто нарешті почути голос громадських експертів, що вже неодноразово пропонували дієві інструменти зменшення корупції та наповнення міського бюджету, й готові допомогти В.Кличку розробити та впровадити відповідну міську антикорупційну програму. І тоді нарешті з’являться мільярди, яких так бракує бюджету столиці. Але чи команді нинішнього мера потрібна реальна боротьба із корупцією? Сумнівів дедалі більше.
Матеріал підготовлено на основі результатів досліджень Фундації “Відкрите суспільство” (www.osf.org.ua).
Джерело: nikorupciji.org
