RIA продовжує серію публікацій про якість питної води у Вінниці. Цього разу журналіст відвідала Водоканал для того, щоб дізнатися, як очищують питну воду вінничанам
– Багато хто “закидає” Водоканалу, що ми хлоруємо воду, а це, мовляв, застаріла технологія і є кращі альтернативи, – каже начальник лабораторії Вінницького водоканалу Аліна Кравчук. – Проте тільки хлорування захищає воду в процесі тривалого транспортування. До того ж, у час, коли в країні війна, зросла загроза диверсій та терактів. А рідкий хлор дозволяє захистити воду і від більшості видів біологічної зброї та бойових отруйних речовин.
У минулому номері RIA писала про те, що вінничани незадоволені якістю питної води. За результатами опитування, проведеного на сайті “20 хвилин” та в нашій групі Вконтакті, а також після спілкування з вінничанами на вулицях міста, найбільше скарг пролунало на каламутність води, запах та присмак річки.
Журналіст RIA зв’язалася із Вінницьким водоканалом і попросилася на екскурсію водоочисними спорудами. Проте екскурсія так і не відбулася – як пояснив директор “Вінницяоблводоканалу” Василь Сиска, ще в липні минулого року СБУ заборонила доступ сторонніх осіб на територію режимного об’єкту у зв’язку із загостренням суспільно-політичної ситуації в Україні, бойовими діями на сході та високою загрозою диверсій і терактів. Журналіст RIA на власні очі бачила відповідний документ.
Працівники Водоканалу також були здивовані тим, що до них ходить так багато “журналістів RIA”. За їхніми словами, напередодні молода дівчина, назвавшись Аліною та представившись журналістом нашого видання, вже намагалася потрапити в лабораторію та на водоочисні споруди. Посвідчення “журналіст” не показала. Хто була ця дівчина і чого хотіла насправді – невідомо. Редакція RIA просить усіх бути уважними і не соромитися вимагати показати посвідчення у випадку, якщо до вас приходять такі “журналісти”.
Звідки запах і каламутність
Начальник лабораторії “Вінницяоблводоканал” Аліна Кравчук розповідає, що головні проблеми нашої води – кольоровість та каламутність – мають природній характер:
– Вінничани отримують воду з Південного Бугу. Це поверхневе джерело, тому немає проблем із жорсткістю води, нітратами чи важкими металами, – каже пані Аліна. – Але є проблеми кольоровості та каламутності, пов’язані з “цвітінням” води. Через розвиток синьо-зелених водоростей в неї з’являється неприємний запах та зеленкуватий колір.
Тому й технологія очищення питної води у Вінниці, за словами пані Аліни, направлена, в першу чергу, на вирішення цих проблем. Інженер водоканалу Юрій Абашкін також говорить про те, що саме забрудненість Бугу – першопричина усіх питань до каламутності чи запаху води.
– Система водопостачання, звісно, застаріла, – каже інженер. – Але навіть якщо ми замінимо усі труби, а річку не будуть чистити, це не гарантує значно кращої якості питної води.
Чим очищують питну воду
Начальник лабораторії Аліна Кравчук розповідає, що вода проходить п’ять стадій очищення. А триває цей процес близько трьох годин.
– Коли вода потрапляє у змішувач, її потрібно очистити від забруднювачів фізико-хімічного походження – додати коагулянт. Це такий реагент, який “притягне” до себе весь бруд, а потім осяде на дно у відстійниках. Для цього ідеально підходить класичний сульфат алюмінію. Проте після нього у воді залишається алюміній у мізерній кількості – у нас цей показник суттєво менше встановленої норми. Аби перестрахуватися, ми довгий час досліджували коагулянти, які б дозволили звести залишок алюмінію до нуля.
У Водоканалі, каже пані Аліна, такий коагулянт знайшли – зупинилися на реагенті польського виробництва.
– Залежно від пори року, опадів, температури води та забрудненості річки ми поєднуємо коагулянти у різних пропорціях. Влітку, наприклад, одночасно використовуємо обидва коагулянти, але частка сульфату алюмінію, зазвичай, більша. А в холодну пору року, при температурі води нижче 10 градусів Цельсія – поліхлорид.
Вінничани, переконана начальник лабораторії, мають питну воду гарної якості. Вона перевіряється цілодобово і на всіх етапах очищення. Воду з Південного Бугу перевіряють кожних дві години, а з резервуарів чистої води — щогодини. За добу, каже пані Аліна, лабораторія здійснює від 800 до 1500 досліджень, а вода перевіряється більш ніж по 80 показниках.
Що з трубами?
На якість питної води з-під крану вінничан впливають і труби, якими вона рухається до осель. Система водопостачання у Вінниці застаріла – деяким трубам, за словами інженера Водоканалу Юрія Абашкіна, вже 100 років.
– Повністю оновити систему водопостачання і поміняти зношені сталеві чи чавунні труби на пластикові коштує великих грошей, а фінансування на це з обласного бюджету ми не отримуємо, – каже Юрій. – Сьогодні у Вінниці найбільше чавунних труб – понад 60%. Вони були одними з перших, які прокладалися у місті. Чавунні труби можуть служити і 100 років, але їх складно ремонтувати. Найкраще було б замінити всі труби на пластикові – таких сьогодні у місті 9%. Пластик довго служить (80-100 років), дешевший за метал і на нього не впливають ніякі умови.
Юрій розповідає, що аварійні ремонти у більшості випадків проводяться саме за допомогою пластикових труб. Часто, коли аварія сталася на старій, зношеній сталевій чи чавунній трубі, то працівники бачать, як сильно “заросла” така труба.
–
Якщо вода проходила цією трубою майже сто років, ви уявляєте, який шар осаду утворився на її стінках? – каже інженер. – Іноді труба зменшується в діаметрі вдвічі, а буває, залишається отвір, в який і олівця не встромиш. Це все одно що ви 10 років користуєтеся чайником, і в ньому утворився осад. Простіше придбати новий чайник, ніж чистити старий. Так і з трубами.
Проте, за словами Юрія, це впливає не стільки на якість, скільки на напір води.
Вінничани стали споживати менше води
Юрій також розповідає, що за останні 25 років вінничани стали споживати в півтора рази менше води. Це пояснюється тим, що все більше вінничан купують лічильники і намагаються економити на воді:
– Добова норма споживання води на одну людину – 300 літрів, – каже інженер. – Це дві повних ванни. Ви скільки споживаєте? Ні. Але без лічильника мусите “за дві ванни” заплатити. Реально людина використовує вдвічі менше води.
До того ж, за словами інженера, більшість вінницьких підприємств модернізували обладнання, що дозволяє зменшити витрати на воду та електроенергію.
Аліна Кравчук, начальник лабораторії комунального підприємства “Вінницяоблводоканал”:
“Чим хлорування краще за інші технології очищення води”
– Для боротьби з мікроорганізмами (бактеріями та вірусами) ми використовуємо хлорування. На це особливо люблять нарікати люди, які вважають себе “експертами” у процесі очищення води. А насправді використовують цю тему для самопіару чи маніпулювання вінничанами.
Чому хлор, а не інші розрекламовані технології? Тому що хлор має тривалу післядію. Це значить, коли очищена вода рухається трубами до осель вінничан, вона має серйозний захист і не “вчепить” на себе щось нехороше. Озонування води та обробка її ультрафіолетом післядії не мають: знезаражена в такий спосіб вода була б безпечною лише на виході зі станції, без жодних гарантій безпеки в кранах вінничан. Такі технології не підходять для централізованого постачання води з тривалим транспортуванням. В озонованій воді, окрім того, теж є побічні продукти, а сама технологія дуже дороговартісна.
Хлорування води сьогодні вивчене “від А до Я”: ми знаємо всі плюси та мінуси. Донедавна, приміром, вихваляли гіпохлорит натрію та змішані оксиданти. А сьогодні доведено, що їх використання призводить до значно більшого утворення побічних продуктів хлорування, в порівняні з хлором.
Щоб боротися із побічними продуктами хлорування, ми почали додавати основну дозу хлору після коагуляції та відстоювання. Раніше це відбувалося на першій стадії очищення води. Спочатку забираємо з води забруднюючі речовини, на основі яких можуть утворитись побічні продукти, і лише потім додаємо хлор. Це дозволило суттєво зменшити рівень хлорорганіки.
Олександр Мудрак, голова Вінницького осередку “Всеукраїнської екологічної ліги”:
“Від хлорування відмовилися в усьому світі. І нам пора”
– Практика очищення води за допомогою хлорування у Вінниці давно застаріла і навіть небезпечна. В США, наприклад, від хлорування відмовилися ще 25 років тому і саме через шкідливість такої технології.
В процесі хлорування утворюється вільний хлор, який “йде” у труби водопостачання і утворюються надзвичайно токсичні речовини – діоксини. Вони здатні до біоакумуляції, тобто, до накопичення в організмі. Тому від хлорування води нам потрібно давно відмовитися.
Вважаю, що у Вінниці можна було б успішно застосовувати технологію озонування разом із кварцуванням води. Так, після озонування теж утворюються побічні продукти, але значно менше, ніж після хлору. Ця технологія дороговартісна, але, думаю, кошти знайшлися б. Наприклад, фінансування з обласного бюджету, Фонду регіонального розвитку, частково кошти Євросоюзу. Паралельно зі зміною технології очищення питної води потрібно і повністю оновити застарілу і зношену систему водопостачання у Вінниці – наші труби в жахливому стані!
