Сьогодні Україна пернебуває на 64 позиції серед 190 країн у рейтингу ease of doing business. Водночас у сфері міжнародної торгівлі наша країна поступово переорієнтовується зі Сходу на Захід та шукає своє місце на нових ринках збуту. Цьому сприяє договір про асоціацію з Євросоюзом та договір про зону вільної торгівлі з Канадою.
Пандемія зачепила майже всі сфери бізнесу, а для деяких експортерів взагалі стала критичною. Цього року ситуація потроху почала налагоджуватися. Наприклад, експорт товарів у 2020 році зменшився порівняно з 2019-м на 1,7% (на $841,7 млн) і становив $49,2 млрд. А от за перший квартал 2021-го експорт українських товарів збільшився на 12% порівняно з першим кварталом минулого року, до $13,71 млрд.
Основними торговими партнерами України у 2020 році були країни ЄС, на які припадало 37,8% експорту. Крім того, суттєво зросли обсяги експорту до Китаю, Великої Британії, Польщі та Туреччини. Натомість обсяг експорту до РФ падає з кожним роком.
Найбільш експортовані товари з України, за даними Держстату:
- продукція АПК та харчової промисловості (45,1%);
- продукція металургійного комплексу (18,3%);
- продукція машинобудування (11,0%);
- мінеральні продукти (10,8%);
- продукція хімічної промисловості (5,5%).
Минулого року збільшення експорту товарів зафіксовано в таких товарних групах: мінеральні продукти — на $465,5 млн (на 9,6%); промислові товари — на $64,2 млн (на 4,1%); продукція АПК та харчової промисловості — на $55 млн (на 0,2%); продукція хімічної та пов’язаних із нею галузей промисловості — на $50,5 млн (на 1,9%).
У 2020 році 45,1% експорту становила продукція АПК і харчової промисловості. Це свідчить про закріплення за нашою країною спеціалізації на сільському господарстві в міжнародному розподілі праці. Така надмірна роль аграрного сектора спостерігається у відсталих країнах і підтверджує той факт, що наша країна перетворилася з розвинутої індустріальної країни на аграрно-сировинний придаток цивілізованого світу. Оскільки аграрна продукція та сировина коштують у багато разів дешевше, ніж готові товари, то Україна зазнає від такої спеціалізації багатомільярдних збитків.
Що дає Угода про вільну торгівлю?
Експорт українських товарів у держави Європейського Союзу збільшився на 60% від початку тимчасового застосування Угоди про асоціацію з ЄС у 2014 році. У першому півріччі поточного року експорт українських товарів збільшився на 30% порівняно з січнем — червнем 2020 року, до $29,9 млрд, і на 22% — порівняно з 2019 роком. Ця позитивна тенденція обумовлена не лише полегшенням ситуації з пандемією, а й набранням чинності нових угод про вільну торгівлю.
Вільна торгівля, крім низьких ставок імпортного мита, передбачає інші можливості для українських експортерів.
По-перше, це полегшені процедури експорту. За загальним правилом для експорту українських товарів преференційного походження експортер має отримати сертифікат походження, який видається українською митницею. Водночас, наприклад, угоди про вільну торгівлю з ЄС, країнами ЄАВТ (Норвегія, Ліхтенштейн, Швейцарія та Ісландія) та Великобританією передбачають можливість для експортера отримати статус схваленого експортера. Його може отримати експортер, який постійно експортує товари, що мають преференційне походження.
По-друге, нові торгові бізнес-моделі надають Україні можливість стати платформою для перероблення товарів походженням із ЄС, країн ЄАВТ, Ізраїлю та Грузії. Зокрема, лосось норвезького преференційного походження експортується в Україну, переробляється коптінням та імпортується в ЄС як лосось українського походження за ставкою мита 0%. А копчений норвезький лосось імпортується в ЄС за ставкою 13%.
Нові торгові бізнес-моделі надають Україні можливість стати платформою для перероблення товарів походженням із ЄС.
Експертка також зазначила, що, крім нових можливостей та ринків збуту, можуть бути випадки, коли ринки закриваються внаслідок запровадження в країнах-партнерах антидемпінгового розслідування або спеціального мита. Наприклад, у квітні цього року США відкрили антидемпінгове розслідування щодо українського (необробленого) меду.
Наслідком такого розслідування може стати антидемпінгове мито в розмірі 94,5% щодо українського меду в США. Хоча процедура самого розслідування тривала (приблизно 1,5 року), але попереднє антидемпінгове мито як забезпечувальний захід може бути введене США вже в листопаді цього року.
Проблеми експортерів
Наразі Україна продовжує експортувати товари сировинної групи (зерно, металопродукцію), які найбільше піддаються впливу цінової кон’юнктури на світових ринках. Відсутність чіткої політики, спрямованої на підтримку виробництва таких товарів, робить українську економіку особливо вразливою та залежною від світових тенденцій.
Згідно з опитуванням Київської ТПП (у якому взяли участь 124 підприємства, що експортують свою продукцію до країн ЄС, Азії, Африки та США), основні проблеми експортерів такі:
- бюрократія у процесі отримання дозвільних документів для експорту;
- складність процедур митного оформлення та одержання ліцензій, дозвільних документів;
- складність дотримання всіх вимог, потрібних для імпорту в країнах-імпортерах;
- відсутність інформації про установи та організації, що сприяють експорту;.
- високі ставки мита в країнах-імпортерах;.
- наявність корупційної складової на митниці.
Насправді стримувальних чинників багато, але основний камінь спотикання — це відсутність чіткого плану дій та конкретних кроків для його виконання, а також єдиної координації всіх процесів, спрямованих на розвиток експорту. Натепер у нас є Економічна стратегія, Експортна стратегія, багато відомств та недержавних установ, які, зокрема, працюють на підтримку експортерів. Але поки це виглядає, як лебідь, рак та щука: немає єдиного відповідального органу та конкретних осіб, на яких би покладалося завдання просування вітчизняного експорту. Нині триває важливий етап перегляду та формування Експортної стратегії України на наступні 5 років. Ми з боку Комітету підтримки експорту та інвестицій Київської торгово-промислової палати надаватимемо свої пропозиції щодо потрібних змін.
Експерти вважають, що основні проблеми українського експорту сьогодні — це загальна відстороненість уряду та держави від проблем експорту. Український експорт лягає цілком і повністю на плечі кожного окремого виробники.
Ще один негативний чинник — невідповідність українського законодавства законодавству країн — членів ЄС.
Це стосується питання сертифікації засобів захисту рослин, вимог до реєстру кормових добавок та до виробництва продуктів харчування, предметів та матеріалів, які контактують із харчовими продуктами, тощо. Робота над вдосконаленням законодавства ведеться, але вона ускладнюється державною бюрократичною машиною. Наприклад, проєкти законів, які потрібні бізнесу і гальмують вихід української продукції на експортні ринки ЄС, можуть ухвалюватися від 2 до 5 років. Нормативно-правові акти, які мають розроблятися для їх виконання, нема кому розробляти. Фахівців просто не вистачає, і заробітні плати мізерні.
На жаль, переважна більшість українських виробників продукції з високою часткою доданої вартості неспроможна самостійно організувати кредитування та збут своєї продукції на світовому ринку, адже страждає від нестачі обігово-сальдових коштів.
Україну поглинають транснаціональні корпорації, які націлені на забезпечення сировиною власних виробництв, розташованих за межами країни. У нас немає інвестування в модернізацію експортоорієнтованих виробництв та гостра нестача новітніх технологій, а також застаріла транспортна інфраструктура, що не відповідає сучасним вимогам ефективного транскордонного сполучення.
Досить поширена практика вжиття обмежувальних і протекціоністських заходів з боку окремих країн та провідних транснаціональних корпорацій.
Крім того, українські банки, маючи потужний потенціал кредитування, виставляють виробнику досить високий відсоток за позикою та кредитуванням порівняно з європейськими банками. Наприклад, мої клієнти кредитуються за ставкою 1–3% річних, водночас в Україні ми бачимо кредитний процент у розмірі 9–15% річних. Ці тарифи, звичайно ж, входять у розрахунок собівартості продукції. Але кожна експортна операція все одно йде на рівні світових цін, проте виробнику продукції вона вже не настільки приваблива, бо основний заробіток треба віддати банкам.
Українські банки виставляють виробнику досить високий відсоток за позикою та кредитуванням.
Отже, експортери, згідно з опитуванням ТПП, відзначили, що їм потрібна:
- допомога у налагодженні зв’язків із торговими представниками за кордоном;
- пошук партнерів на цільових ринках;
- аналітична інформація про можливі ринки збуту;
- інформаційна підтримка щодо наявних можливостей;
- навчання, тренінги щодо здійснення ЗЕД.
- організація В2В-зустрічей та обмін досвідом;
- спрощення дозвільних процедур.
Віктор Шевченко, співвласник групи Zammler, відзначає:
«Як співвласник групи логістичних компаній зауважу, що надзвичайно велика перепона експорту — це кількість дозволів, потрібна українським перевізникам для міжнародних перевезень».
Які перспективи розвитку українського експорту?
В Україні понад 70% виручки від експорту аграрної продукції безпосередньо залежать від майбутнього врожаю. Поточні прогнози щодо цьогорічного врожаю зернових та олійних культур доволі оптимістичні.
Цінова ситуація на світових ринках поки що також сприятлива: індекс цін ФАО на зернові культури перебуває на максимальних рівнях за останні 10 років. Тож цілком вірогідно, що у 2021-му Україна зможе встановити черговий рекорд за обсягами експорту аграрної продукції. І, за прогнозом Міністерства економіки, у 2021 році експорт має зрости на 2,9 %.
Очікуємо, що чинні та нові угоди про вільну торгівлю теж позитивно вплинуть на обсяги українського експорту.
Для підтримки позитивної динаміки зростання торгівлі аграрною продукцією уряду та бізнесу потрібно буде спільно працювати над вирішенням цілої низки системних питань. Зокрема, це зниження залежності від сировинного аграрного експорту за допомогою збільшення в його структурі частки продукції з високою доданою вартістю (сюди входить модернізація виробництв підприємств харчової промисловості, стимулювання внутрішнього попиту, доступ до фінансових інструментів експортної торгівлі, подолання галузевого дисбалансу стимулюванням розвитку тваринництва тощо). Також важливі: диверсифікація цільових експортних аграрних ринків (відкриття доступу українській продукції на нові експортні ринки, відстоювання преференцій для української аграрної продукції); наближення українських стандартів якості та безпечності продовольства до міжнародних вимог; підтримка та розвиток елементів логістики та ринкової інфраструктури.
У майбутньому локальні інвестори залишаться локомотивом створення інноваційних виробництв. Наприклад, в Україні працює cучасне підприємство з виробництва високопротеїнових кормових добавок для сільськогосподарських і домашніх тварин.
Міжнародні інвестори також мають відігравати активну роль у розвитку подібних виробництв, оскільки вони можуть запропонувати фінансовий капітал, власну експертизу, доступ до закордонних ринків збуту в межах міжнародної вертикальної інтеграції та кращі практики ведення бізнесу.
У майбутньому поточні позиції експорту (аграрна продукція, руди, метали) зберігатимуть свою домінантну роль, що зумовлено географічними перевагами та ресурсною базою України.
Але виклик для України в тому, що сировинні позиції генерують менші додану вартість і мультиплікативний ефект інвестицій порівняно з продукцією більш глибокого перероблення або кінцевого споживання. До того ж ці ринки збуту великою мірою циклічні, що спричиняє серйозну залежність України від світового попиту на кінцеві продукти. Це стримує зростання валового внутрішнього продукту України, рівень оплати праці та не дає змоги збалансувати торгове сальдо.
Водночас глобальна економіка, зокрема міжнародна торгівля, характеризується інертністю. Отже, зміна ланцюгів виробництва в межах усталеної спеціалізації, зокрема створення та просування українського новітнього продукту за кордон, триватиме довгий час. Це потребує інвестицій, державної підтримки та промоції за кордоном.
