Прийшов час відкрити очі і назвати речі своїми іменами. Ми соромилися називати Путіна Гітлером. Не тому, що він народився і жив в іншій країні, яка то дружила, то воювала з нацистським лідером. Ми вважали, що Путін не тягне на Гітлера, тому що до березня 2014 йому було важливо залишатися членом європейської спільноти: незважаючи на підриви будинків у вересні 1999 року в Росії, незважаючи на нову війну в Чечні, на придушення свобод власних підданих, на війну 2008 року проти крихітної Грузії.
Прийшов час відкрити очі і назвати речі своїми іменами. Ми соромилися називати Путіна Гітлером. Не тому, що він народився і жив в іншій країні, яка то дружила, то воювала з нацистським лідером. Ми вважали, що Путін не тягне на Гітлера, тому що до березня 2014 йому було важливо залишатися членом європейської спільноти: незважаючи на підриви будинків у вересні 1999 року в Росії, незважаючи на нову війну в Чечні, на придушення свобод власних підданих, на війну 2008 року проти крихітної Грузії.
У березні 2014 Путін перейшов Рубікон. Він викреслив себе з європейської та світової спільноти; він показав, що корпоративні, фінансові інтереси країни відходять на другий план перед національними, точніше націоналістичними і геополітичними інтересами Росії як бачить їх Путін. А бачить Путін Росію виключно як піднімаючу з руїн імперію. Причому відроджує цю імперію він: Володимир Путін.
Путін – безвідповідальний та неосвічений спрощенець. Він дуже погано знає історію, і не випадково канцлер Німеччини Меркель ( яка свою історію добре знає) сказала, що президент Росії живе в іншому світі. Вона не мала на увазі, що Путін збожеволів. Вона мала на увазі, що Путін оперує поняттями, давно віджилими – з XIX і першої половини ХХ століть, коли все мислили у форматі захоплення територій та об’єднання націй.
Росія вже вела війну через Крим в 1853-1856 роках, і Росія цю війну програла. Путін розмовляє сьогодні зі світом з позиції сили – як свого часу Гітлер. Але Гітлер таки спирався на блок з Італією і Японією, а з серпня 1939 ще й на союз зі Сталіним – і все одно програв. Росія в справі захоплення Криму опинилася в абсолютній ізоляції. Її не підтримала жодна країна ( крім пари африканських ). Навіть Китай обмежився ввічливим нейтралітетом.
Аналогія між березнем 1938 року, коли Гітлер спочатку захопив Австрію, а потім, у вересні того ж року, Суддети, і Путіним, які окупували в березні 2014 Крим, настільки очевидна, що порівняння Путіна з Гітлером не сходить з газетних смуг і вуст політичних і громадських діячів. Навіть Хіларі Клінтон порівняла Путіна з Гітлером. Але питання не в тому, чи є Путін Гітлером і чи йде він по його стопах ( є і йде ). Питання, що робити і чого чекати всім нам, знаючим історію гітлеризму. Якби Гітлер зупинився в березні або вересні 1938 -го, або навіть у березні 1939 -го, після окупації Чехословаччини, він увійшов би в історію Німеччини як видатний політичний діяч і залишився б у пам’яті німецького народу фюрером, що об’єднав етнічних німців у кордонах нової німецької імперії. Але він не зупинився, бо німців треба було «рятувати» і «об’єднувати» у всій Європі. 1 вересня 1939 він почав військові дії проти Польщі, не усвідомлюючи, що починає війну, яка увійде в історію як Друга світова, щиро не бажаючи і не плануючи вести велику війну.
Путін теж не зупиниться. Як і Гітлер, Путін не може зупинитися. Тому що росіян «утискають» не тільки в Україні. Крим не може стати кінцем націоналістичних і імперських устремлінь російського довічного президента. Довічного – тому що по новій російській конституції Путін має право залишитися президентом спочатку до 2018 року, до наступних президентських виборів, а потім ще й переобратися на наступні шість років – до 2024 року (до кінця цього терміну він якраз досягне віку Сталіна).
Бачачи нав’язливу аналогію, знаючи історію Другої світової війни, заднім число озираючись на 1938, що могли і повинні були зробити західні демократичні країни? Почати війну з Гітлером в 1938 році? Укласти глобальні антигерманские міжнародні угоди та ізолювати Німеччину, ввівши проти неї всілякі санкції? Вичікувати, нічого не роблячи, сподіваючись, що пронесе ? У 1938 році Європа вибрала останній варіант: вичікувати і нічого не робити. Через півтора року, по дорозі віддавши ще й залишки Чехословаччини, вона все одно виявилася залученою у війну, розпочату Гітлером, причому навіть можливості капітулювати Гітлер нікому не надав. Він надав можливість померти або перемогти. Ми знаємо, хто переміг у цій війні і як закінчили Гітлер, Німеччина і німці – поразкою, розореної країною і Нюрнберзьким процесом.
Я думаю, що Нюрнберзький процес над Путіним буде проходити в Севастополі. Всі підсудні, крім тих, що покінчать з собою, доживуть до дня, коли їм буде зачитаний вирок. Я хочу, щоб ці майбутні підсудні (принаймні деякі з них) почули свої імена вже зараз: це міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, виконуючий сьогодні при Путіні функції Ріббентропа, повішеного за вироком Нюрнберзького трибуналу; це міністр оборони Росії Сергій Шойгу; це В’ячеслав Сурков, політичний і ідеологічний автор проекту «Захоплення України»; це колишній директор ФСБ нинішній секретар Ради Безпеки Микола Патрушев, відповідальний за силові і каральні операції у війні з Україною; це російська фашист Дмитро Рогозін; це середньовічне мракобісся – націоналіст Олександр Проханов і душитель волі на російському телебаченні Костянтин Ернст, це і ті, хто за службовим обов’язком залишаються за кадром: генерали КГБ/ФСБ Сергій і Віктор Іванови та Ігор Сєчін. Це всі члени російського парламенту і Ради федерації, спочатку дали санкцію на введення російських військ в Україну, потім на анексію Криму.
Ми згадаємо і мовчання Анатолія Чубайса, слухняного раба, ні в чому не сперечається з начальством; і сором’язлива напіввипрадовувальна заява Олександра Волошина – одного з творців нинішньої путінської «вертикалі влади»; і завжди лавірую Володимира Познера, випущеного на західні канали точно також, як випускали його на початку 1980 -го, коли радянська армія увійшла до Афганістану, і він пояснював рідною англійською – ні крапельки не червоніючи – що йдеться про «обмеженому контингенті» і «визвольну місію». Ми згадаємо всіх, але це буде трохи пізніше – коли ми переможемо.
У березні 2014 перед демократичним світом стоїть важкий вибір, точно такий, який був у 1938 -му: почати війну з Путіним в 2014 році? Укласти глобальні антиросійські міжнародні угоди та ізолювати Росію, ввівши проти неї всілякі санкції? Вичікувати, нічого не роблячи, сподіваючись, що пронесе? На жаль, не пронесе. Я роблю прогноз, заснований на історії Німеччини: вересень 2015-го. Це дата початку Третьої світової війни.
Ми переможемо в цій війні, тому що Росія не в змозі вести її проти всього людства. Результатом цієї війни буде розпад Російської Федерації, на тлі якого розвал Радянського Союзу в 1991 році здасться скромною репетицією перед прем’єрою. Я далекий від думки, що у Росії сьогодні вистачить внутрішніх сих для того, щоб зупинити катастрофу, що насувається. Але я хочу, щоб ці рядки встигли прочитати росіяни: Путін – агресор і палій війни. Вас втягують у світову братовбивчу бойню. Ви стаєте жертвами (і співучасниками) державних злочинців, які прийшли з Ньйорда КДБ і захопили у вашій країні владу. Ця війна не несе вам вигоду; вона несе лише ганьбу, розорення і смерть. Українці довели на Майдані, що готові померти за свою свободу. Чи готові ви померти за імперські амбіції Путіна? Це те, що всіх вас чекає в недалекому майбутньому. Тому що за всю історію демократичний світ не програв жодної сутички. Він виходив переможцем з усіх битв. Якщо хочете жити – зметіть Путіна!
Юрій Фельштинський
доктор історичних наук
Бостон
21 березня 2014
Юрій Фельштинський
