Основна провина за всі негаразди в країні лежить на олігархах. Вони не хочуть змін. Одним із них є президент Порошенко, – каже журналіст Сергій Іванов. 2015-й мав бути роком змін в Україні, але не став таким. Чому?
– Фундаментальних змін не відбулося. Зокрема, не реформовано правоохоронну й судову системи. Ті, хто мали стосунок до розпалювання ворожнечі, брали участь у сепаратистських діях, причетні до корупційних схем – уникли відповідальності. Про що говорити, якщо не саджають прокурора, якого взяли на хабарі? Влада, як та риба – мітить ікру. Створили кілька інституцій – Агентство зі зберігання активів, Антикорупційну прокуратуру, лунають гучні заяви. Годують обіцянками, але нічого не відбувається. Якщо одним словом описати 2015 рік, то це – розпорошення. І це – трагедія президента Порошенка.
Громадянське суспільство теж перебуває у стані розпорошення?
– Влада намагається його розпорошити, але ми тримаємося купи. Якби не трималися – справи у державі були б набагато гірші.
У чому ключова причина неефективності влади?
– Вона не змогла подолати спадок попередників. Усі тодішні схеми працюють нині. Викрили керівника ДФС (голова державної фіскальної служби Роман Насіров має дві квартири в Лондоні, про що не вказав у декларації за 2014 рік. – “Країна”), однак він не йде з посади. Хоча після такого у відставку має подавати й людина, за чиєю квотою Насіров очолив ДФС. Так само – у прокуратурі. Оприлюднили купу корупційних схем, але всі залишилися на своїх посадах.
За два роки повністю не порвали навіть із Москвою, яка окупувала Крим і почала війну на Донбасі.
– Так, їхні олігархи досі добре почуваються в нас. У Кривому Розі третина крупних активів під Романом Абрамовичем. Хоча він у долях: десь із Коломойським, десь – з Ахметовим. Костянтин Григоришин має великий вимикач в Україні, контролюючи “Центренерго”.
Суспільство вимагає змін, але влада не робить їх. Довго це триватиме?
– У роки незалежності ми скоріше закріплювали совок в Україні, ніж боролися з ним. Загалом же від провідних країн відстаємо в розвитку на століття. Особливо це помітно, коли потрапляєш до Великої Британії чи США. А ментальний розрив – ще більший. У Великій Британії заворушення проти несправедливих суддів відбулись у?ХV столітті. Тоді їх привселюдно страчували. Про що всі пам’ятають досі.
І там, у Європі, наші можновладці тримають активи. А Україна для них – джерело ресурсів. Заробляють гроші й виводять їх в офшори. Тому в Україні такі низькі зарплати. З одного боку, у нас вливають кров, а з другого – викачують.
Як змінити ситуацію?
– Нинішня влада може стати ефективною тільки під страхом фізичного знищення. Градус суспільного незадоволення збільшується. На вулицях, ринках, у магазинах люди скаржаться, що жити стає дедалі складніше. Втриматися в кріслах владі допомагає війна. Якби Росія відвела свої війська, то було б значно важче пояснити військовим і громадськості, чому реформ майже немає, а корупція процвітає.
Друга проблема в тому, що народ і влада живуть у різних реальностях. От спілкуюся з чиновником. Він – у хорошому костюмі, “Кобзар” – на столі. Але не відчуває суспільних настроїв. Нардеп Барна тикнув у прем’єра букетом за тисячу гривень. А для когось це – місячна зарплата. Той, хто потрапляє в політику, опиняється в іншій реальності. Багато депутатів отримують гроші в тіньовому порядку.
Тобто їм доплачують партійні боси?
– Більшості – так.
Заступник генпрокурора Віталій Касько стверджує, що в місцевих прокуратурах перепризначили 84 відсотки старих кадрів. Це – відповідальність генерального прокурора. А він – квота у владі президента. Отже, нереформована прокуратура – персональна відповідальність глави держави?
– Основна провина за всі негаразди в країні лежить на олігархах. Вони не хочуть змін. Одним із них, на жаль, є Порошенко. З міністрів лише троє – ставленики Яценюка. Решта – Порошенка. Він – як сонце, навколо якого по орбітах кружляють люди. Ключові: Кононенко, Ложкін, Григоришин. І от два останніх зіштовхнулися. Ложкін доклав руку, аби історія з трансформаторами (Укренерго мало закупити 37 трансформаторів у заводу “Запоріжтрансформатор”, що належить Костянтинові Григоришину, за завищеною ціною. – “Країна”), потрапила в медіа. Григоришин у відповідь дав розгорнуте інтерв’ю своєму ресурсу – “Українській правді”. І перевів стрілки на голову Адміністрації президента. Згодом вони замирилися, бо обидві сторони мають компромат одна на одну. Але ця пауза – до певного моменту.
За останній рік окупований Донбас зробив висновки?
– Там дуже багато людей досі не ідентифікували себе. Усвідомлення, що ти – українець потребує сил і багато часу.
Щодо сєпарів, то вони є скрізь. У Києві “ватний” прошарок також чималий. Ці люди не уявляють себе поза російською парадигмою сприйняття світу. Так званою гібридною – православно-комуністичною – моделлю. Сепаратизм пройшов там, де було майже 100-відсоткове сприйняття з боку населення.
Донбас колись стане українським?
– Донбас – це промзона. Відновлювати її не потрібно. Якщо російські військові звідти підуть, то активні сепаратисти тікатимуть за ними. А російські прикордонники відстрілюватимуть їх.
Донбас буде українським. Якщо домовляться до чогось більш-менш компромісного, приїде нова людина слов’янської зовнішності у краватці і скаже: “Дорогие луганчане, я – ваш новый губернатор”. Місцеві: “О, да нормально. А пенсии будут, не снизили? Чудесно. А сколько “блендамет” стоит? Опять 20 гривен? О, это хорошая власть. Пусть правит”. Бо зараз це – край ковбасних критеріїв. Якщо ковбаса по 2,20 – це Оk. Вона – головна цінність, а не щось інше радянське. Недаремно директор тамтешнього м’ясокомбінату Тетяна Іванівна Молчанова – герой України.
Друге: Донбас потрібно декомунізувати. У центрі Луганська стоїть пам’ятник Ворошилову, біля якого місцевий чоловік колись задушив свою 2-річну дитину. Декомунізація виб’є підґрунтя в тих, хто за совок.
Луганськ не має бути обласним центром. Цей статус у нього слід забрати. Не можна мати обласний центр за 40 кілометрів від російського кордону.
І перенести до Сіверськодонецька?
– Так, до нього від кордону з Росією – 140 кілометрів. Спробуй пройти через усі ті ліси! Вони Щастя не можуть узяти, бо річка Сіверський Донець поряд.
Луганськ має стати містом-гарнізоном, як колись. Раніше в його центрі була величезна військова частина. А от Донецьк – це місто шахти імені Засядька.
Як бути з ним?
– Багато тамтешніх потрібно посадити. Рівень колабораціонізму в Донецьку зараз зашкалює, як у 1990-х. Усі місцеві підприємці середнього й вище рівня, які лишилися, дають долю Захару (так званий прем’єр-міністр ДНР Олександр Захарченко. – “Країна”). І працюють далі.
Яке місце посяде Донбас у майбутній економічній системі України?
– Прибуткові шахти мають працювати, а копанки необхідно закрити. Вкладати кошти варто в сучасні виробництва. Також – відновлювати землю й перепрофілювати частину регіону на аграрний.
Але перед тим Росія має піти геть, бо заходити туди армією не можна. Якась потвора з даху багатоповерхівки здатна покласти тисячі людей. Це того не варте. Тому найкращий варіант – блокада. Але потрібні соціальні програми, що заохочували б людей виїжджати звідти. Українські села зараз занепадають. Порожніх будинків – 740 тисяч. Півмільйона можна запропонувати людям із Донбасу – хай їдуть. Але жорстко домовитися: Леніна тут – нема, радянських свят – нема, насаджувати Донбас тут – не треба. Переселенців ретельно перевіряти, щоб жоден не брав участі в бойових діях. Що більше людей із Донбасу інтегруємо в Україну – то менше ворогів там залишиться. А решті перекриємо повітря – і нехай виздихають.
В Україні працюють кілька грузинських реформаторів. Якого результату вони досягли? Чого очікувати?
– Ека Згуладзе відіграла позитивну роль (заступник міністра МВС. – “Країна”). Тепер черга за Хатією Деканоїдзе (керівник Національної поліції. – “Країна”). Непогано починав заступник генерального прокурора Давід Сакварелідзе. Але наша прокуратура вкрай забюрократизована, повноваження українських прокурорів відрізняються від грузинських під час реформ. У них тоді злочинців або видворяли з країни, або забирали всі гроші. Був би не проти, якби цю методу застосували в нас. З іншого боку, хотів би справедливості. Коломойський казав: згоден платити 50 відсотків від свого прибутку, якщо це робитимуть інші олігархи – Григоришин, Ахметов, Кононенко, Іванчук.
Грузинська команда намагається щось робити в Одесі. Викривають якісь схеми, однак нема арештів, процесуальних рішень і вироків. Даруйте, але ви там уже півроку – час показати результат.
Найбільш неоднозначне ставлення – до Саакашвілі (з травня 2015-го – голова Одеської обласної держадміністрації. У 2004–2013 роках – президент Грузії. – “Країна”). У нього дуже багато піару. Знайомий Міхеіла говорив якось мені, що той може укласти будь-які ситуативні союзи з олігархами. Навіть якщо це – росіяни.
Заради чого?
– Не знаю. Чекаю документів і фактів.
Коли ситуація стане якісно іншою?
– Не за нинішніх керманичів. Хочеться, щоб за рік, а можливо, й раніше, відбулося цивілізоване передання влади іншим людям. Для цього необхідно, щоб українці вимкнули телевізор. Також потрібне державне фінансування політичних партій. Бо останні вибори були олігархічні. Люди продовжують вибирати телевізійних політиків. А треба читати програми партій.
Автор: Галина ОСТАПОВЕЦЬ, Романія ГОРБАЧ, фото: Сергій СТАРОСТЕНКО gazeta.ua
