Ви коли-небудь думали про те, як почувають себе в Україні іноземні студенти? Замислювалися над тим, з якими проблемами вони стикаються та як адаптуються до нових умов життя? «Студвей» поспілкувався зі студентом Харківського національного університету радіоелектроніки нігерійцем Даніелем Нквонтою і попросив порівняти навчання й життя в Україні та Нігерії. Повірте, порівнювати є що.
Народився в нігерійському місті Лагос. Закінчив магістратуру Харківського національного університету радіоелектроніки, факультет комп’ютерної інженерії.
Я опинився в Україні не зовсім випадково. Хотів вступити до нігерійського вишу, але в той час у країні почалися університетські страйки. Це відбувається вже не вперше − викладачі виходять на вулицю, відстоюють свої права, вимагають підвищення зарплат. Такі акції можуть тривати протягом шести місяців, тому якість освіти падає, а терміни навчання зростають − замість чотирьох років можна провчитись усі шість.
На той час у Сімферопольському медичному інституті навчався мій двоюрідний брат. Він і порадив мені звернутися до українського агента. Той розповів, що в Україні за чотири роки можна вивчитися на комп’ютерного інженера за дуже смішні кошти. Можливість страйків тут була мінімальною. Я знав, що Україна наближена до Європи, і думав, що це правильний шлях, адже український диплом мав би більшу цінність, ніж нігерійський. Так я став студентом першого курсу ХНУРЕ.
Освіта в Україні vs освіта в Нігерії
Очікування ≠ реальність
Я думав, що навчання в Україні буде суворішим. Очікував, що тут панують жорсткі правила. Думав, що тебе можуть вигнати, якщо ти не відвідуєш лекції. Протягом першого курсу я ходив майже на всі заняття. Був здивований, що лекційна зала була майже порожньою. До того я завжди уявляв собі, що український виш – місце, де треба бути надзвичайно серйозним. Насправді ж студентам стало однаково, як тільки вони зрозуміли, що можна пропускати пари і залишатися безкарними. Згодом ситуація змінилася на краще, люди почали дорослішати. Я почав бачити наповнені аудиторії. Щоправда, під час залікової чи екзаменаційної сесії.
Далі – більше
Ваша освітня система виявилася дуже корумпованою. Я часто зустрічав іноземних студентів, які не ходили до інституту взагалі, а отримували майже ті ж оцінки, що й ті, хто ходив на пари щодня. Несправедливо. Кажеш собі: «Якби я знав!» Можливо, я теж хочу займатися своїми справами, розважатися з друзями, а потім автоматично мати гарні оцінки. Але навіщо тоді взагалі сюди їхати?
Ще більше я був шокований, коли дізнався, що у вас тут можна купити диплом. Як це взагалі можливо? Людина вперше завітала до університету й одразу вийшла зі ступенем бакалавра. Я розумію, що Україна лише розвивається, але такого не повинно бути. Я ще можу зрозуміти хабарі за заліки й іспити, але щоб відразу купити цілий диплом… Це вже занадто.
Я розумію, чому так відбувається. Не можна звинувачувати українських викладачів − подивіться лише на їхню зарплатню! Професор у Нігерії отримує мінімум 4 000 $ на місяць. А професор в Україні?
Байдужість через непорозуміння
Я не думаю, що з нами, іноземцями, українські професори працюють на повну силу. Вони не вчать нас тому, що проходять із місцевими студентами. Сумно, але мені завжди здавалося, що їм елементарно все одно на нас. Вони поставлять нам будь-яку оцінку. В їхніх серцях немає бажання навчити нас, немає тієї пристрасті. Я розумію, що скоріше за все справа саме в тому злощасному мовному бар’єрі, який не дозволяє викладачам повністю висловитися. Загалом рівень англійської в лекторів у ХНУРЕ середній. Але я певен, що його недостатньо для порозуміння та повноцінної спільної роботи.
Наприклад, протягом одного із семестрів троє з дев’яти наших викладачів мали нульові мовні навички. Один із них постійно повторював «do you understand this?» і кожного разу продовжував читати лекцію російською. Чувак, але ж ми навчаємося англійською! Ми сміялися, казали «далі, далі», а він все розпинався перед нами. Найбезглуздішим було те, що наприкінці пари ми завжди отримували гарні оцінки.
Проте були й такі, хто дійсно мені подобався. Це викладачі, які знали, що роблять. Вони були суворими й вимогливими та чітко давали зрозуміти, що ти неодмінно завалишся на іспиті, якщо пропускатимеш пари. Якби таких професорів було з нами більше із самого початку, чимало іноземців зрозуміли б цінність своєї професії та почали ставитися до навчання серйозно.
Україна як втеча від проблем
Якщо говорити про якість освіти в цілому, про навички та знання, які я отримав в університеті… Мені не вистачило якості. Якщо ви спитаєте, як іноземні студенти почуваються в Україні, я відповім, що більшість усе влаштовує. Студенти розуміють: можна вчитися абияк, можна не лізти зі шкури, аби скласти сесію, можна пропускати пари. На жаль, поки Україна – місце, де можна відкупитися від усіх проблем. До слова, хабарі тут смішні, порівняно з нігерійськими.
Життя в Україні vs життя в Нігерії
Приїзд сюди відкрив для мене цілком нове життя з безліччю можливостей. Україна надала мені переваги, яких ніколи не мали мої співвітчизники. Вільний доступ до інтернету, наприклад. Ви звикли, що він є вдома в кожного, що ви маєте вільний доступ до навчальних матеріалів тощо. Не думайте, що в Нігерії нема інтернету. Ні, все є, просто він надзвичайно дорогий. Безлімітний доступ до мережі коштує як мінімум 400$ на місяць. Як правило, ми купуємо лише певну кількість трафіку, наприклад, три гігабайти, які обійдуться десь у 100$. Чому так? Усе сумно та просто – інтернет-провайдери наживаються на нас.
Про гуртожитки
Ви скаржитеся на 8-місне проживання в кімнаті? У Нігерії в одній кімнаті можуть жити від 20 до 40 студентів. Очевидно, що це дуже некомфортно. Хоча в Україні також було не без пригод.
Гуртожиток №4 був однією з найгірших речей, які сталися в моєму житті. Вибачте, але комендант була до непристойності грубою. Вона майже ніколи не дозволяла приводити до себе в гості друзів. Кожного дня у нас був карантин. Що б не трапилося – карантин. Єдина причина на все – КАРАНТИН. До того ж, умови проживання були поганими.
Але все пізнається в порівнянні. На другому курсі я переїхав до гуртожитку №6. Комендант – повна протилежність першій жінці, вона була чудовою людиною, яка завжди могла допомогти й підтримати. Усі жили в мирі. Крім того, можна було заселитися до кімнати з усіма зручностями − просто заплатив трошки більше.
Про транспорт
Мені подобається транспортна система в Україні. Подорожувати дешево й комфортно. Є експреси, купейні, нічні потяги… Звичайно, є й таке явище як плацкарт (сміється). Але загалом усе продумано до дрібниць. Транспорт рухається за чіткими маршрутами та встановленими графіками. Якщо сказано, що потяг рушає о шостій, він і рушить о шостій. У Нігерії не так. У нас навіть літаки літають так, як заманеться. Якщо перший виліт призначений на шосту ранку, ви вирушите о дев’ятій, не раніше.
Про стереотипи й расизм
Нещодавно в українських нічних клубах почала прослідковуватися тенденція не пускати іноземців. В основному – африканців. Без образ, я справді розумію, чому так відбувається.
Більшість моїх співвітчизників самі винні, бо просто дурні. Якщо ти йдеш до клубу, чому ти не можеш елементарно поважати себе? Культурно пити, танцювати, не приставати до людей, якщо вони не хочуть з тобою знайомитися. Не треба битися, якщо тобі раптом щось не подобається. Більше того, не треба починати бити пляшки. Зрозуміло, через таке й утворюються стереотипи, і всі вважають, що чорношкірі поголовно однакові – бунтарі, хулігани і таке інше. Бо що не вихідні – якась безглузда бійка.
Тому я абстрагувався від подібних розваг. Я мирний хлопець.
Хотілося б, аби майбутнє покоління в Україні було більш відкритим до спілкування з іноземцями, вивчало мову. Сподіваюся, що рівень расизму зменшиться. Я стикався з його проявами двічі, й обидва рази під час першого курсу. Щоразу питаю себе, чому так відбувається? Хіба я не така сама людина, як і всі? Невже все це лише через колір шкіри?
У моїй країні ми завжди раді іноземцям. Кожного разу, коли бачимо їх, вітаємося. Не тому, що для нас це в дивину, ні! Все тому, що ми вважаємо, що це класно − бачити іншу расу, відчувати різноманіття.
Про свободу
Що я люблю в Україні, так це свободу… І я знаю, про що кажу, знаю, яка тут зараз ситуація. Ви вільні, як і ваша країна. Ви мирні. Ви легко можете піти гуляти вночі, а багаті у вас катаються на велосипедах посеред білого дня. У нас усе не так. Вночі небезпечно, а заможні люди вважають, що їхній статус не дозволяє їм використовувати щось, окрім автомобіля елітного класу. Усі ці нюанси обумовлені ментальністю нігерійців і тим не менше. Ви вільні.
Фото: соцмережі, stock-up.
