Першим, з посиланням на власні джерела в ОП, про ймовірну відставку Владислава Скальського повідомив сайт Вадима Денисенка “Депо”. А сьогодні про це написав один з телеграм-каналів з сітки Банкової. Тому ми вирішили розібрати таку можливість і чому.
Формальною причиною називають начебто серйозні проблеми з недофінансуванням у медичній галузі, викликане безладом у стосунках нового Кабміну та місцевих управлінських структур. Як наслідок – публічний розголос цієї проблеми та нові звинувачення на адресу влади, що, як ви розумієте, рейтингу їй не додає. В кулуарах влади деякі підлеглі Владислава Скальського відверто кепкують над командою його радників та піарщиків, які завели свого роботодавця на хибний шлях “відосів”, “фейсбучиків” та “перевірок без попереджень” в районах – ноу-хау яке свого часу ефективно використовував ще Дмитро Дворкіс, за часи його нетривалого перебування на посаді губернатора.
Але ми про політичну складову справи.
Аналогічні проблеми є по всій країні, а реально можуть покарати лише декількох губернаторів. Чому Вінницька область потрапила до цього переліку?
Владислав Скальський прийшов до ОДА з Вінницької мерії, тож чи можна стверджувати, що він був в умовній групі Гройсмана-Моргунова? Скоріше так, чим ні. Вже згаданий нами сайт “Депо” стверджує це з великою впененістю. Але якще це так очевидно, то наївно було б вважати, що в Офісі Президента, СБУ та інших органах, які готують довідку та проводять спецперевірку чиновників найвищого рангу “А” перед призначеннями на такі посади не доповіли таку ймовірність особисто президенту.
Напрошується висновок, що можливо саме Володимира Гройсмана таким чином відштовхують від впливу на ситуацію. Така теза має право на існування, але проблема глибша.
Справа у тому, що В. Скальський очолив структуру виконавчої влади у такому стані, що низка старих чиновників отримали гарантії збереження власних посад та усіх переваг і благ, які дані посади дають можливість отримувати. У цей же час група народних депутатів, передусім, від «команди Зе» намагалися нав’язати голові ОДА своє бачення кадрової політики. І робили це, у тому числі, через депутатський корпус обласної ради, який, як завжди, перебіг на бік переможців. Згадаємо процеси навколо незатвердження звіту заступника голови ОДА І. Івасюка та вимогу відставки Л. Грабович з посади директора Департаменту здоров’я.
Найбільш раціональною поведінкою у такому випадку було б обрання одного з центрів впливу. Або – цілком і повністю «вписуватися» за «стару команду», виступаючи на її захист у публічній площині. Або – перейти на бік депутатів з виконанням їхніх вимог, отримавши навзаєм підтримку на рівні Києва.
Втім, перший шлях не давав гарантії безпеки від можливої відставки у якості покарання за колективний прокол влади, а другий – від того, що поразка на місцевих виборах, внаслідок падіння рейтингу провладної «Слуги народу», не перетвориться на публічне приниження. Адже «зелених» просто не допустять до виконкому, а Скальський залишиться не при справах.
Скальський намагався балансувати, не відмовляючись від причетності до команди Володимира Зеленського, не розриваючи публічно з Гройсманом, не виступаючи на захист власних підлеглих, але й не псуючи стосунків з нардепами. До того ж виконуючи настанови центральної влади про максимальне дистанціювання голів ОДА від публічного політичного процесу.
Наслідок – швидше за все – відставка, оскільки не вдалося задовольнити жодну зі сторін.
Парадоксальне рішення, яке ми рекомендуємо будь-кому, хто прийде Скальському на заміну – формувати власну команду, не оглядаючись на старі авторитети, але й не перетворюючись на знаряддя виконання примх народних депутатів.
Виникла необхідність зробити кадрову ротацію – роби, не оглядаючись ані на вчорашні авторитети, ані на наявні «розклади».
Владислав Скальський намагався бути «між центрами». А слід було самому становитися «центром». Тоді відбулося би накопичення персонального політичного капіталу, який можна було б використати у «час Х», тобто під вибори. І конкретні партійні кольори команди, до якої міг приєднатися Скальський, були б не настільки важливими.
Швидше, виборчий проект вибудовувався би під лідера.
Максимально спрощуючи, можна сформулювати висновок. У нинішнього вінницького губернатора був шанс вирости до рангу самостійної політичної фігури.
А він його не використав.
У результаті підтримку «старих» втратив, а опору в особі «нових» не здобув.
#Влада #ОДА #скальський #корупція #ДБР
