На голову Новини Що нам дасть криза на Донбасі

Що нам дасть криза на Донбасі

57
0

Після прийняття рішення про відключення Донбасу від фінансової системи України в нашому суспільстві почався новий етап ідеологічної поляризації. 

Після прийняття рішення про відключення Донбасу від фінансової системи України в нашому суспільстві почався новий етап ідеологічної поляризації. 

 

З одного боку опинилися ті, хто до кінця перейнявся ідеєю війни до переможного кінця, незважаючи на величезні людські жертви й серед військових, і серед мирного населення.

З іншого – ті, хто почав сумніватися в стратегії відмови від захоплених регіонів, прийнятої українською владою.

Перші вважають, що покинути населення неконтрольованих районів напризволяще означає виявити вищу справедливість: мовляв, потенційні «колоради» однаково мають політичний ген радянського конформізму.

Для других очевидно, що українська влада не може й не хоче завершувати конфлікт. На їхню думку, пряме порушення конституційних прав громадян без відповідної юридичної передумови (оголошення військового стану) – це звичайний акт вандалізму.

І з кожною новою порцією необдуманих рішень президента та уряду критично налаштованих громадян стає все більше. Це нормальний процес, в основі якого лежить просте та логічне людське бажання: покласти край війні, не втрачаючи гідності й тисяч життів українців, яким не пощастило народитися в шахтарському краї.

Тому не зовсім зрозуміло, на яку аудиторію розраховано рішення про припинення виплат пенсіонерам і матерям з «новоросівською» реєстрацією, які залишаються нашими співгромадянами й мають можливість виїжджати за межі території АТО, аби отримати соціальний мінімум, гарантований конституцією держави.

Нам хочуть сказати, що громадянські права в цій країні важать менше, ніж примхи кількох сотень бандитів, які проголошують певний населений пункт якоюсь фейковою народною республікою?

У цьому зміст рішень, що приймаються на Банковій?

Ні! Нам систематично демонструють, що всі проблеми в Україні виникають через загарбників, сепаратистів, КДБ/ФСБ, Путіна, частину власного народу. Винні всі, окрім влади.

Влада – чиста, як сльоза дитини. Влада – то святе!

«Попередники +…»

Якщо система починає тріщати по швах (як з курсом гривні), моментально виникають виправдання на кшталт «ми маємо справу з економікою, розкраденою та зруйновною злочинним режимом Януковича та його бандою», «йде війна, у тому, що гривня здешевіла вдвічі, а реальні доходи громадян скоротилися наполовину, винен Путін».

Це нагадує розмови про «попередників», популярні в уряді Азарова. Буцімто три роки поспіль його команда тільки тим і займалася, що відбудовувала країну після руїни, створеної «помаранчевими».

Мабуть, місія всіх українських урядів полягає саме в тому, щоб боротися з катастрофічними наслідками роботи попередників. А реальні реформи, підвищення рівня життя (не кажучи вже про забезпечення першочергових потреб населення) – завдання для наступних поколінь.

«Ми не при справах».

Не треба бути пророком, щоб передбачити: війна на сході триватиме, доки на зміну політикам, які постійно намагаються скинути тягар відповідальності на «попередників» чи війну, яку вони навіть не спромоглися оголосити, не прийдуть люди нової генерації.

Контракт гідності

Насправді влада боїться того, що українці, які навчилися зі зброєю в руках захищати власну землю, далі не терпітимуть знущань від можновладців і вимагатимуть виконання частини контракту гідності, укладеного після революції.

Суть цієї неформальної угоди полягає у тому, що політики (пам’ятаючи, що відбулося з їхніми колегами від минулого режиму) знизять градус популізму, стануть більш відкритими та контрольованими й почнуть реалізовувати волю демократичної більшості населення.

На жаль, поки що жодних ознак виконання цього контракту з боку влади ми не бачимо. Лакмусовий папірець – територіальні проблеми України.

Від старту конфлікту на Донбасі минуло вже більше півроку, але жодної принципової схеми вирішення конфлікту досі немає. Сторони збільшують обсяги озброєння, вдаються до провокацій та бажають тільки одного – ствердити власну позицію, незважаючи на думку супротивника.

 

Ми ж усі дорослі люди, тому прекрасно розуміємо, що свого часу влада віддала Крим (давши вказівку на вивід військ з півострова) не лише через брак ресурсів для захисту власної території, а радше з метою блокування повномасштабного зовнішнього вторгнення. Відчуження автономії спровокувало потужну реакціоністську підтримку команди Петра Порошенка.

 

Але ця підтримка, викликана прямою зовнішньою загрозою, швидко зникає. Очевидні помилки влади, відсутність системних змін та постійна демонстрація фасадних реформ не може породити нічого, крім злоби, роздратування й нової радикалізації суспільства, та вже зі знаком "-", а не «+», як ще минулого року.

Саме тому політикам потрібна нескінченна війна й конфлікт, який дозволяє виправдовувати будь-які жорсткі дії. Саме тому влада не може ані повернути Донбас, ані остаточно його відпустити.

 

Герої вмирають

 

У плані світоглядних перетворень ситуація з ДНР та ЛНР аналогічна кримській. Усі чудово розуміють, що після того, як ця територія опинилася за лінією фронту, її буде складно знову зробити ментально українською.

 

Але «відпускати» Донбас у вільне плавання, сідати з самопроголошеним урядом за стіл переговорів теж ніхто не хоче: тоді вже не можна буде вказувати пальцем на схід при кожному провалі уряду, парламенту чи президента. Якщо війна скінчиться, на кого далі переводити стрілки?

 

Ні на кого, крім себе. Хто примушував Петра Порошенка ставати президентом? Хто силував депутатів іти до Верховної Ради? Усе за власною ініціативою. Тому нічого перекладати відповідальність на третіх осіб.

 

Виходить парадоксальна ситуація: політики живуть своїм життям, країна – своїм, а українські герої, які служать на сході, взагалі існують в ізоляції. Хтось ділить портфелі, хтось, як і раніше, тусується в клубах, а хтось щодня вмирає не неоголошеній війні. Останні (мов у тій пісні) – герої «…скажи мне, какого романа?».

 

От прийняли рішення відрізати Донбас від фінансового постачання України. Молодці: можливо, голодні бунти спровокують місцеве населення до рішучих дій проти самопроголошеної влади. Але чи будуть вони після цих голодних бунтів відчувати хоч якусь спорідненість з Україною, хоч якесь бажання продовжити ідентифікувати себе з нашою державою без примусу?

Малоймовірно.

 

Держава покинула своїх громадян, порушила їх конституційні права, не оголосила війну (коли мала б це зробити) і не збирається рятувати власних героїв. Тому ті, хто аплодує рішенню української влади відносно обмеження соціальних прав мешканців окупованих районів Донбасу, є справжніми зрадниками народу.

Голодні бунти на сход принесуть нам усім тільки горе. І треба бути або дурнем, або продажним чинушею (наприклад, сидіти на тих самих реєстраційних довідках), щоб смакувати проблеми Донбасу й захоплюватися «розумною» стратегією вітчизняної політичної еліти.

Окуповані території почали незворотний дрейф на схід, і вже скоро, після вимушеного входження до рубльової зони (встановлення бівалютного ринку), шансів на нормалізацію ситуації й повернення наших земель до українського дискурсу практично не буде.

То може, час припинити це безглуздя?

 

 

Володимир Нетребенко

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я