Волочиський район Хмельниччини – один з перших в Україні, де в рамках децентралізації почали створювати об’єднані територіально громади. Зараз таких три. Тут вже відбулися перші вибори, обрані і працюють голови громад.
Та водночас в районі залишаються шість сільрад, які об’єднуватися категорично не захотіли. От і виходить, що люди у сусідніх селах нині живуть і працюють за різними правилами. Отож, що децентралізація дає одним, і чому її так бояться інші?
Об’єднаються десятеро бідних. Хто від того багатшим стане?
Війтівці. Типове українське селище міського типу. Залізнична станція. Перехрестя дорожніх шляхів. З інфраструктури – нічого особливого.
Але місцева влада хапається за ідею децентралізації і вірить у розвиток селища. Голова громади, Ігор Степанюк, пояснює – за якийсь рік селище може отримати нові робочі місця, офіси соціальних служб, додатковий фінансовий ресурс.
Показує нову доріжку, прокладену нещодавно від центру до залізничної станції:
⁃ Селище розвиватиметься. Люди приїдуть. Соромно ж, якщо по болоті…
Червона бруківка різко контрастує із пустирем навколо.
⁃ Скоро.. Скоро все зміниться. Ось ми стадіон будуємо. Не все зразу, – випереджає голова усі можливі питання.
Однак його оптимізм розділяють не всі.
Із давньою історією і власними амбіціями – село Купіль. Нині – у статусі «залишенця».
⁃ Бачили ми вже реформи і колгоспів, і шкіл, і садочків. Де воно все? – сільська голова Лариса Кінделевич переконує – хоче захистити село від неминучого занепаду. Каже, на об’єднання погодиться тільки якщо центром громади стане її село.
Така позиція відчувається і у розмовах з місцевими. Навіть на питання люди відповідають словами і прикладами сільської голови:
⁃ Об’єднається десятеро бідних. Я бідний, мій сусід бідний, і ще бідніший. Один працює, а всі лежать. То хто від того багатшим стане? – пояснює місцева бібліотекарка.
Літній чоловік, як на аргумент, киває на свого велосипеда:
⁃ А для чого об’єднуватись? Щоб тепер до центру десь їхати? А як погода погана?
Далі за Купелем села ще більш віддалені від ймовірного центру. Наразі бажання людей тут – не втратити те, що є. А є сільрада, фельдшерський пункт і садочок. На дванадцятеро дітей. Була ще школа. Її закрили кілька років тому.
⁃ Ми звикли, що у нас в селі все на місці. І до фельдшера звернутись, і довідку взяти. А як воно потім має бути – ніхто не знає, – ділиться місцева фельдшерка.
⁃ А ми подивимось, як воно буде у тих, хто об’єднаються, а там і собі вирішимо, – підтримує її завідувачка дитсадка.
І так у більшості сіл. Люди бояться, що децентралізація принесе не наближення, а віддалення послуг. Що за довідкою, яку тепер дає секретар сільради, доведеться їздити за 20 кілометрів. Що садочок перенесуть в сусіднє село. Що дрібні села не зможуть вижити в умовах об’єднаних громад.
Децентралізація зробить послуги ближчими для населення – народний депутат
Їздити десятки кілометрів за кожною довідкою не доведеться, спростовує найпопулярніший міф Микола Федорук. Голова парламентського підкомітету з питань місцевих органів влади та територіального устрою пояснює – принцип децентралізації якраз і полягає в тому, що послуги йдуть до людей. Ті самі довідки видаватиме в селі староста.
Процес добровільного об’єднання триватиме ще певний час. Потім громади, які так і не визначилися, будуть приєднані рішенням «згори», каже Федорук.
Найкраща основа для добровільного створення громад – економічна, вважає директор громадського об’єднання «Інститут розвитку територій» Юрій Ганущак. Села-«залишенці» прагнутимуть входити до складу громад, бо ті будуть заможнішими, ніж райони.
Уникнути ситуацій, коли сформовані громади відмовляються включати до свого складу бідніші села дозволить запобіжник, який залишив за собою уряд. У разі відмови така громада може втратити статус спроможної, що поставить крапку на прямих бюджетних відносинах з Мінфіном.
А як у них? Данія як прообраз майбутньої демократії
Ідея децентралізації – передавання повноважень держави органам місцевого самоврядування зародилася ще в часи Великої Французької Революції. Але наступні сто років на практиці її пробували втілити хіба радикали-анархісти. Такі як Нестор Махно, якому протягом трьох років вдавалося боронити від більшовиків свою квазі-державу, де не було жодних державних інститутів, окрім повністю незалежних місцевих рад.
Першим справді успішним прикладом децентралізації стала реформа місцевого самоврядування в Данії 1970 року. Данці скоротили кількість муніципалітетів з півтори тисячі до трьох сотень. Натомість, укрупненим громадам передали більше соціальних питань – медичне забезпечення, початкову освіту, утримання місцевих доріг та дозволи на будівництво. В результаті держава стала ефективною, зменшився рівень бюрократії, а громадяни змогли більше впливати на політиків.
Сьогодні Данія – одна з найуспішніших країн світу. А її реформа стала взірцем для інших країн Європи. Але самі данці вирішили піти ще далі. 2007-го відбулася нова реформа, в ході якої з трьох сотень муніципалітетів залишилося лише сто. Вони отримали всю повноту влади. Держава залишила за собою лише армію, поліцію, суди, закордонну політику і підтримку науки. Саме нинішня модель державного устрою в Данії чимало політологів вважають прообразом майбутнього демократії.
