Не встиг новий навчальний рік ще до пуття стартувати, як вінничани понесли у школи і дитсадки гроші. Виявляється те, що протягом літа чиновники від освіти заявляли, що навчальні заклади готові до роботи на 100%, м’яко кажучи перебільшення, а по правді – брехня.
Бо тільки-но відлунали перші дзвоники, як батьки понесли у школи своїх чад кошти на закінчення ремонтів, на приладдя, на творчість, на дні іменинника, на… – список чималенький, повідомляє “Інформаційна Вінниччина”.
Батьки школярів і дошкільнят вже так звикли до багаторічної практики шкільних і садочкових поборів, що навіть не обурюються. Напевно, єдине, що може викликати гнівну реакцію такого тата чи мами – те, що у сусідній школі за банку фарби чи штори на вікно взяли значно дешевше…
Якщо ще якийсь десяток років тому внески в «альма матер» своїх чад робилися напівтаємно, то зараз усе легально – через шкільні фонди. Звичайно, така форма добровільно-примусових поборів для батьків зручна: можна відслідкувати, куди і скільки пішло кревних гривень. Чого не скажеш про бюджет країни, області, міста, куди громадяни теж платять внески – у вигляді податків. І саме ці кошти влада мала б направити у той же дитсадок і школу! До того ж їх має бути стільки, щоб заклад дійсно був готовий до навчально-виховного процесу до останнього гвіздка у плінтусі, до найменшого шматка крейди, до найдрібнішої скріпки, не кажучи вже про ремонти та обладнання.
***
Цього року родина вінничан Олександра та Олени відправила свого сина у перший клас до звичайної загальноосвітньої школи №12. Батьківські збори класний керівник провів вже першого тижня навчання. Причина скликання – повідомити батькам, скільки потрібно здавати грошей у фонд школи. Озвучили – 100 гривень. Але є ще фонд класу, внески до якого коливаються від 100 до 150 гривень в семестр, в залежності від того, що потрібно купити дітям, чи які ремонтні роботи необхідно провести цього навчального року.
Інша вінничанка Тетяна – мати другокласниці гімназії №2 обласного центру – вважає платне навчання своєї дитини нормою. Жінка каже, що грошей здають не так вже й багато, і для комфортних умов та якісного навчання дитини їх не шкода. Тетяна розповідає про систему внесків, яка напрацьована у їхній гімназії: вчитель повідомляє, що потрібно купити, а вже діло з грошима має батьківський комітет.
– Ми здали по 300 грн. на семестр. З цієї суми гроші підуть і на потреби класу, і на школу. Також з цих грошей ми купуємо діткам подаруночки на дні народження. П’ять гривень на місяць коштує охоронець. Якщо потрібно ще щось – ми доздаємо. Зараз потрібно буде здати ще по 500 грн. на підручники з англійської мови, бо дітки займаються за кембриджською програмою, – роз’яснює молода мама.
Її колежанка, мати учениці 11 класу вінницького ліцею №7, Наталя розвінчує переконання, що в усіх школах прийнято здавати гроші на презенти вчителям з нагоди їхнього дня народження чи інших свят. Каже, у їхньому ліцеї цього немає. Більше того, це заборонено правилами школи. А хто хоче привітати улюблену вчительку, то може це зробити індивідуально, подарувавши, наприклад, квіти.
– Ми здаємо 500 грн. на рік. Ну, може, трошки більше. Ми офіційно перераховуємо гроші на рахунок громадської організації «Ліцеїст». За ці гроші школа звітує на загальних батьківських зборах. Розказують, що саме вони зробили в школі. Наприклад, ремонт в школі чи нове опалення встановили, чи нові туалети поставили. Також, наскільки я знаю, вони ведуть цю звітність у прямому доступі в інтернеті. Ще здаємо по 200 грн. в семестр на потреби класу. З цих грошей дітям купляють все, що їм може знадобитись, або ж роблять ремонт в класі, якщо потрібно, – розповіла Наталя.
А мати маленької Марійки, яка цієї осені пішла до дитсадка, мусила нести гроші адміністрації закладу на іграшки та меблі для малечі. Юлія розповіла, що на іграшки «скидалися» по 200 грн., також по 200 грн. дали на стільчики, а на 100 грн. закупили садочку медикаментів.
– Я купила такі медикаменти, наприклад «Ношпу», які я своїй дитині ще не даю. Кому вони потрібні – невідомо. Також я не дуже розумію, куди поділися всі старі іграшки, що треба аж на таку суму купляти нових. Звичайно ж, можна сказати, що не будеш здавати гроші. Але тоді на твоє місце в дитсадку візьмуть іншу дитину. Дітей багато, а дитсадків на всіх не вистачає, – скаржиться Юлія.
Якби там не було, але в усій цій добровільно-примусовій системі поборів, вінничани схильні звинувачувати не вчителів чи директорів, а владу. Чиновників, які неправильно розподіляють бюджет, які крадуть з нього, які освітні кошти направляють на примарні проекти…
Батьківські гроші в освітніх закладах називають благодійними внесками. Але ж благодійність – річ добровільна чи не так?! Чому ж тоді називаються конкретні суми, періодичність їх сплачування і головне, ставляться умови (негласно, але вагомо!): не даси – на місце твоєї дитини в дитсадку прийде інша, не заплатиш – не бачити твоєму школяреві гарних оцінок, навіть якщо він вундеркінд…
Отак і розвивається сучасна українська освіта – за рахунок примусових благодійників.
АВТОР: Катерина Мацієнко
